Формування і розвиток релігійних уявлень монгольських народів

Уже в період хуннів шанувалося Небо. Земля, Сонце. Місяць, зірки, а також духи предків [33, 11, /70|. У фрагментах єтногонічних міфів сяньбійських пле­мен (тоба. муюн) 1-У ст., в яких оповідається про вихід людей із замкнутих місць їх первісного проживання, зустрічаються зооморфні образи (ймовірно, родові тотеми): кінь.

Відомості про ранній період розвитку власне монгольської (ХНІ XIV ст., коли завершімося утворення монгольської народності) релігії можна знайти в окремих пам'ятках монгольської писемності (передусім у хроніці XIII ст. «Таємна історія монголів»), а також у записах мандрівників і творах істориків. Монголи поклонялися Небу (Тенгрі) та Землі. Небо шанувалося як верховне бо­жество. Воно — безначальне, нестворене, творець усього сущого, володар світу. Небо і Земля, майже або й зовсім нснерсоніфіковані, — носії чоловічого (Небо· батько) і жіночого (Зе.чля-.мапннка| начал. Поклонялися також Сонцю і. на від- міну від киданів. Місяцеві — «великому володареві». Сонце вважалося матір'ю Місяця. Грім, за уявленнями монголів, викликає дракон [33, 11. /7/).

Важливе місце належало духам предків. Обожнення предків правлячо­го роду втілено в культі Чингісхана та ного родини (рис. 94 на кольоровій вклейці). Поява у ролі верховного божества Хормусти і культ грізних тантрич- них божеств — свідчення поширення будмізму (XIII-XIV ст.}, коли багато індо- тибетських образів і сюжетів були адаптовані міфологією монгольських народів.

Замість єдиного обожненого Неба у сучасних монгольських народів зна­ходимо пантеон небесних божеств — тенгрі [зазвичай з 99 або 33 на чолі з Хормустою). Центральному небесному отвору (Полярна зоря), через який мож­на потрапити на різні шари неба (їх налічують 3. 7, 9 — до 99). відповідає отвір у центрі Землі, що веде до багатошарового (7, 9 — до 77) нижнього світ)'. Аст­ральні сюжети пояснюють походжешія сузір'їв Оріон, Велика Ведмедиця, Пле­яди. планети Венера. На відміну від давньомонгольських уявлень пізніше Сон­це почали пов'язувати з чоловічим, а Місяць з жіночим началом [33, II, 172].

Частину міфологічних персонажів становлять образи «гігантів», «волода­рів», могутність яких виявляється насамперед у незвичайних розмірах (Світо­ва гора і Світове дерево також розглядаються як гора-гігант і дерево-гігант). Виходячи із змісту шаманських прикликань можна вважати, що Небо і Земля були первісно злиті в єдину масу [Хаос), під час їх поділу виник вогонь і, оче­видно, все на світі, причому формуючою силою було жіноче начало (Земля), а одухотворюючою, що дає душу, чоловіче (Небо). Судячи з деяких епічних мотивів, Небо і Земля створили й першу людину. Переважмо мати цієї людини

(як і майбутня дружина] походить із середовища хтонічних земних духів, а по батьківській лінії в неі небесне походження. У цих сюжетах зустрічається й гріхопадіння перших людей (поїдання забороненого).

Монгольська шаманська міфологія тісно пов'язана з культом предків і з уявленнями про різних духів. Демони (підступні духи) — це. як правило, душі померлих не своєю смертю або грішників. Загальна неодмінна властивість де­монів — приносити людині хворобу, вселяючись в її тіло або заволодівши її ду­шею. У монголів існують релігійно-міфологічні уявлення про нижній світ — підземне царство смерті, картина якого пізніше доповнюється ідеєю загробної відплати по заслугах, сценами підземного судилища, ієрархією областей пекла, образами пекельних духів тощо (33. ІІ. 173— /74].