Формування та розвиток критської та мікенської цивілізацій

Про цивілізацію, яка утворилася на острові Крит у Середзем­ному морі близько XXXV ст. до н.е., сучасний світ дізнався під час розкопок, які проводив англійський археолог Артур Еванс.

- піктографічним (малюнковим) письмом, ієрогліфічним за формою;

- лінійним письмом “А” (складовим);

- лінійним письмом “Б” (алфавітним).

Письмо “Б” було розшифроване у 40-х роках XX ст. Майклом Вентрісом, який несподівано для себе з’ясував, що в основі крит­ської мови покладено діалект давньогрецької, написаної іншим видом писемності. Про письмо “А" відомо лише, що воно мало єги­петське або вавилонське походження та було ієрогліфічним.

У прочитаних документах згадується про правління на Криті 10 царів, серед яких були й жінки. Наприкінці XXIII ст. встанови­лося царювання династії Міносів. Близько 2000 р. до н.е. у Кносі було споруджено розкішний палац у 3 поверхи площею 150x100 м. Стіни палацу прикрашалися численними яскравими барвистими

фресками, основна тематика яких присвячена відтворенню краси навколишньої природи, моря та його тваринного світу. Серед при­крас, якими багатий палац Міносів, переважають зображення со­кири з подвійним лезом - лабрісу. Від цього, мабуть, походить на­зва самого палацу - лабіринт, тобто “палац сокири”. Палац дійсно став прообразом сучасних лабіринтів, бо мав сотні приміщень, по­єднаних між собою численними галереями, коридорами, перехо­дами, що заплутаною мережею перетинають поверхи в різних на­прямках. Усі залишки матеріальної культури Криту свідчать про величезну могутність і силу цієї держави. Державна могутність, яка спиралася на талассократію (від грец. ταλασσα - море та κpaτoς - влада), тобто могутність критського воєнно-морського флоту, за­вдяки якому Крит тримав у покорі берегові народи Східного Се­редземномор’я, а також острови півдня Егейського моря, змушую­чи їх регулярно сплачувати своїм гнобителям данину (через це ци­вілізацію Крита називають іще “егейською”).

Коли близько 2000 р. до н.е. з півночі на Балкани переселилися племена ахейців (це перші племена, що належали до грецької етніч­ної групи), вони сформували на півдні Балкан, переважно на Пело­поннесі та в Аттиці, свої державні утворення. Унаслідок культурно- господарчого обміну між ахейцями та жителями егейської цивіліза­ції постала мікенська цивілізація. Головні її міста - Мікени, Аргос, Тіринф, Пілос, Фліунт - одразу ж потрапили у залежність від силь­ного Критського царства. На експлуатації підкорених народів по­ступово утворилося величезне багатство, розкіш критської знаті. Це дозволяло їй вести безжурне життя, сповнене безкінечних свят, розваг та видовищ. Така могутність критської держави знайшла ві­дображення у міфі про Тезея, який здійснив великий подвиг, по­трапивши в лабіринт та вбивши Мінотавра (в образі якого втілено особу царя Міноса, який був водночас первосвящеником божест­ва, що відтворювалося у вигляді бика).

У середині XVI ст. до н.е. Критське царство спіткало жахливе лихо - на острові Фера, що знаходиться на 150 км на північ від Криту, сталося колосальне за силою виверження вулкана, яке викликало могутній землетрус та велетенську припливну хвилю. Це стихійне лихо за кілька хвилин знищило і міста Криту, і його флот.

Остаточний занепад критської цивілізації пов’язаний з навалою “народів моря” - ахейців. Вони завоювали послаблений Крит, але перейняли його писемність, окремі релігійні культи та звичаї. Кві­туча, яскрава критська культура поступово зійшла нанівець. По­ступово стали підсилюватися ахейські держави на Балканах, які звільнилися з-під тягаря іноземного поневолення. Найбільшим серед них були Мікени на Пелопоннеському півострові, що на пів­дні Балкан. Разом з Мікенами міцніли Афіни, Аргос, Тіринф, які сукупно утворювали мікенську цивілізацію.

Почалося поступове становлення та розвиток товарно-грошових відносин. Утворилася обмінна торгівля - первісна форма грошо­вої. На цьому рівні за гроші виступали злитки міді, заліза, домаш­ня худоба, шкури.

Останньою грабіжницькою експедицією ахейців був похід про­ти малоазійського міста Іліон (Троя) близько 1240 р. до н.е. Іліон, місто, населене жителями грецької народності, стояло на морських торговельних шляхах з Егейського моря до Понту Евксинського (Чорного моря). Ця обставина сприяла швидкому збагаченню міста. Переповнений коштовностями Іліон був привабливим об’єктом для грабіжників, які сподівалися на швидке і легке збагачення. Однак сталося інакше. Напевно, троянський цар спромігся зару­читися підтримкою сусідніх царств і війна затяглася на кілька ро­ків. Вона добряче виснажила сили обох воюючих сторін. Зрештою Трою було взято, пограбовано і спалено. Переможці, переобтяже­ні золотом та іншими коштовностями, відпливли додому.

Як виявилося, ця війна призвела до глибокого господарчого за­непаду землі ахейців. Поки чоловіки вели виснажливу війну за мо­рем, жінки з надмірним напруженням підтримували господарче життя. Занепад виявився настільки глибоким, що ахейські царст­ва не змогли одужати від нього навіть через півстоліття. А більше часу історія ахейцям не подарувала. У XII ст. до н.е. на Балкани з півночі почали насуватися племена дорійців, які також належали до грецької народності, проте перебували на більш низькому рівні суспільно-економічного розвитку.

Еллада вступала у залізний вік (XI ст. до н.е.). Це явище супро­воджувалося тимчасовим соціальним та економічним регресом. Народи, які населяли материкову Грецію, відсунулися назад у по­передню епоху розпаду первіснообщинного (точніше, родового) ладу. Це пояснюється більш низьким рівнем розвитку дорійців, які завоювали Балкани, та загибеллю високорозвиненої мікенської ци­вілізації.

2.