Античні поліси архаїчного періоду

А) Спартанська держава

Спартанська держава виникла на останній хвилі дорійського пе­реселення, коли в XI ст. до н.е. всі області Еллади, крім Лаконіки, Аркадії й Аттики вже були зайняті.

Облаштування державного та соціального устрою приписують напівлегендарному законодавцю VIII ст. до н.е. Лікургові. Згідно з його законами, вся земля належала громадянській общині - тоб­то полісу, який надавав її окремими ділянками своїм громадянам (спартіатам) у тимчасове користування. Проте самі спартіати зем­лю не обробляли (фізична праця у Спарті зневажалася як ганебна для вільної людини справа), замість них це робили ілоти, які роз­селялися біля таких ділянок окремими селищами. Згідно із зако­нами Лікурга, все приватне життя громадян підлягало суворій ре­гламентації. Так, зокрема, на земельних ділянках дозволялося ви­рощувати лише ячмінь, чечевицю, виноград та оливкові дерева. За переконанням Лікурга, цих продуктів було достатньо для збере­ження здоров’я. Таким чином він намагався боротися із зажерли­вістю панівних верств. Майновий стан ілотів підтримувався на межі злидарювання. Вони змушені були сплачувати державі фік­сований податок, який не залишав їм можливості заощаджувати майно. Ремісництво було залишено періекам (з давньогрец. - “ті, хто живуть навколо”), неповноправним іммігрантам, праця яких також суворо регламентувалася. Наприклад, будівництво житла дозволялося лише із застосуванням сокири та пилки, не визнава­лися жодні спроби вдосконалювати знаряддя та сам процес праці. За порушення такої заборони ремісники підлягали вигнанню з дер­жави, переважно до Таренту.

Таким чином, спартіати свідомо підтримували своє суспільст­во у стані штучної стагнації. Займатися зовнішньою торгівлею та­кож заборонялося. Жоден іноземний купець із товаром не мав пра­ва в’їзду на територію Спарти, а спартанські вироби не вивозили­ся за межі держави. Таким чином, у суспільстві панував майже на­туральний обмін. Майже, бо з обігу було вилучено золото і срібло, лишалися тільки залізні, малокоштовні гроші - оболи - у вигляді металевих прутів. Плутарх з цього приводу відзначав, що завдяки

4. Становлення та розвиток античної цивілізації Стародавньої Греції 49 грошовій реформі Лікурга в Спарті абсолютно зникли злочини та корупція: хто б наважився красти, брати хабарі, грабувати, якщо не можна приховати здобич та користуватися нею?

Іще одним перетворенням Лікурга, спрямованим проти багатст­ва, було запровадження сисситій (спільних трапез) вільних спар- тіатів. Десять-п’ятнадцять чоловіків, які служили в одному підроз­ділі, об’єднувалися для харчування з одного столу. Страви готува­ли з продуктових внесків, що робилися раз на місяць до спільного котла. Меню на таких трапезах було постійним, страви несмачни­ми - чорний суп з бобів, овочі, риба. Тільки на свята дозволялося додавати м’ясо. Лікург визначив раціон спартанців, виходячи з того, щоб цих продуктів вистачило для забезпечення нормальної життєдіяльності.

Військова реформа Лікурга відзначалася продуманістю та ціліс­ністю. Уперше в історії військового мистецтва армія поділялася на структурні підрозділи: лохоси (по 256 осіб) та мори (4-8 лохо- сів). Важка піхота об’єднувалася у фалангу, яка шикувалася у 8 ше­ренг та призначалася для лобових ударів. Центральну ділянку фронту займав цар зі своїми особистими охоронцями - 300 знат­них юнаків, кращих воїнів, які були підпорядковані лише осо­бисто царю. Уся армія налічувала 20 тис. важкої піхоти та 10 тис. допоміжних військ.

Жінки посідали особливе місце у спартанському суспільстві. На відміну від інших грецьких полісів, дівчата мали бути освіченими та фізично тренованими.

Спартанець, який мав трьох синів, звільнявся від сторожової служби, а батько п’ятьох синів - узагалі від усіх повинностей. Шлюби укладалися без приданого.

Спартанські воїни мали йти на битву в пурпуровому одязі. Спар­танський гопліт не мав права знімати обладунки з убитого ворога. Жоден з громадян не повинен бути гладким та носити одяг кольо­ру, не гідного воїна та чоловіка.

Велика увага приділялася справі виховання молоді. Долю но­вонародженого немовляти вирішували старійшини. Живими за­лишали тільки здорових дітей. У цьому відображалися залишкові ознаки стародавнього звичаю, збудованого за принципом: „хто не працює - той не їсть”, який склався в умовах низької продуктив­ності праці ранніх скотарів. Дітей заборонялося сповивати. До семи років діти носили туніку з грубої тканини, їли прості, несмачні стра­ви. Дітей привчали до темряви та самотності, привчали не плака­ти та підкорятися вихователям. По досягненню семи років хлоп­чики об’єднувалися в агели (зграї) - воєнізовані загони, де їх під­давали жорстокій муштрі та привчали до залізної дисципліни. їх навмисно погано годували, щоб привчити самим здобувати собі їжу, частіше за все - крадіжкою. Єдиним своїм призначенням спа­ртанські юнаки вважали війну.

За формою політичного устрою Спарта була рабовласницькою олігархією. Вищим органом влади вважалися народні збори - апел- ла - зібрання вільних одружених громадян віком від ЗО років. Ви­словлюватися на зборах могли тільки царі та геронти, збори лише голосували “за” чи “проти”. Реальна влада була зосереджена в ру­ках геронтів, які у кількості 28 старців віком від 60 років, разом з двома царями віком від ЗО років становили герусію. Для обмежен­ня привілеїв геронтів народні збори мали колегію ефорів у складі 5 чоловіків, які здійснювали пильний контроль за дотриманням

4. Становлення та розвиток античної цивілізації Стародавньої Греції 51 законів Лікурга всіма громадянами. Ефори мали право вимагати звіт у своїх діях у будь-кого з геронтів та царів. Царі обиралися по одному від ахейського роду Агіадів та дорійського Еврипонтидів. На випадок війни один із царів за жеребом вирушав із військом у похід, а другий лишався управляти державою. Фактично, царі ви­конували функції воєнних вождів і жодної реальної влади не мали. Таким чином, стародавня Спарта була олігархічною державою, де влада аристократії спиралася на військову силу вільних спартіатів.

Б) Рабовласницька республіка в Афінах

Місцевість Аттики являла собою кам’янистий півострів, земля якого була неродючою, незручною для землеробства, проте бага­тою на корисні копалини. Зокрема, Аттика не була обділеною на білу глину, яка вживалася для керамічного ремесла. Срібні копальні поблизу селища Лавріон забезпечували державні потреби Афін протягом багатьох століть.

Демократичний устрій Афін склався у часи, які настали після навали дорійців. Хоч Аттика відстояла свою незалежність, усе ж таки населення зазнало великих втрат, зокрема родова знать, яка билася в перших лавах проти прибульців. Послаблення загально­політичного впливу аристократії далося взнаки при становленні політичної структури полісного суспільства. Посилення питомої ваги демосу (незнатного трудового населення) привело до певно­го паритету сил, що знайшло втілення в демократичному устрої афінської держави, який складався протягом VI-V ст. до н.е. Про­тягом такого тривалого періоду відбувалися суперечки за владу між демосом та родовою знаттю. Це протистояння протікало зі змін­ним успіхом і, врешті, привело до остаточної перемоги демосу та створення демократичної рабовласницької держави. У XI-VIII ст. до н.е. в політичному устрої Афін політичні позиції аристократії залишалися досить міцними. Головою афінського поліса став ар­хонт (тобто правитель), який обирався спочатку пожиттєво, а піз­ніше - строком на 10 років. Після передання посади наступникові архонти переходили до складу ареопагу - ради архонтів, яка засі­дала на пагорбі Apeca (чи Арея, звідки й назва ареопаг, що означає

“зібрання на пагорбі Арея”). З VII ст. до н.е. до ареопагу обиралися строком на 1 рік кількістю 9 чоловік. Старший архонт - “епонім” мав функцію правителя, його ім’ям називався рік.

Усе вільне населення поділялося на 3 стани: евпатриди (знать, родова аристократія), геомори (землероби, общинники), деміурги (ремісники, орендарі).

На початку VI ст. до н.е. в Афінах виникло соціальне напружен­ня на ґрунті посилення нерівності серед громадянського населення. Склалася серйозна загроза соціального вибуху, який міг призвести до громадянської різанини. У пошуках виходу із соціальних проти­річ, афіняни у 594 р. до н.е. обрали архонтом Солона з аристократич­ного роду Алкмеонидів - людину, яка своєю порядністю, чесністю та благородним походженням викликала довіру всіх прошарків гро­мадянського суспільства.

“Мать черная земля, с которой снял тогда

Столбов поставленных я много долговых

Рабыня прежде, ныне же - свободная.

На Родину, в Афины, в благодатный град

Вернул я многих, прежде в рабство проданных Иных, еще в позорном рабстве живших здесь И трепетавших перед прихотью господ, Всех я освободил...”

Подальшими перетвореннями Солона було запровадження ти- мократії (від давньогрецьк. “тимос” - майно), тобто введення май­нового цензу для надання політичних прав. Згідно з цією рефор­мою, всі громадяни були розподілені на чотири розряди відповід­но до розмірів їхніх річних прибутків.

До 1 розряду - п’ятисотмірників - були зараховані ті, хто мав річний прибуток у розмірі не менше 500 медимнів (медимн - ваго­ва міра вартості для рідких та сипучих тіл, дорівнював у різних полісах від 43 до 52 літрів);

2 розряд - вершники - складали громадяни, прибуток яких пе­ревищував 300 медимнів;

3 розряд - зевгіти - включав тих, хто мав річний прибуток не менше 200 медимнів.

4 розряд - фети - утворювали всі ті, хто не ввійшов до складу перших трьох розрядів. Власне, це були найбідніші з громадян.

Обиратися на державні посади могли представники 1, 2, 3 роз­рядів. Четвертий розряд мав лише право брати участь у народних зборах.

Було створено також вищий політичний орган Афін - раду 400 - буле (давньогрец. βoυλη - рада), до якої обиралися по 100 пред­ставників від кожної з чотирьох родових філ. Рада мала функції вищого керівного органу, вона також займалася поточними дер­жавними справами у період між народними зборами.

Солоном також було запроваджено суд присяжних - геліейа - єдиний державний орган, в якому могли брати участь громадяни з фетів.

Відбувши свою посаду архонта протягом року, Солон, як кажуть, взяв з афінян клятву в тому, що вони протягом 100 років дотриму­ватимуться його запроваджень, після чого залишив рідне місто на багато років. Завдяки тому, що афіняни ретельно дотримувалися законів Солона, Афіни навіть через 100 років залишалися містом із переважаючим числом середнього селянства.

Проте аристократія не бажала поступатися своїми політични­ми позиціями. Тридцять років потому афінська знать спромоглася повернути втрачену перевагу в політичному житті свого полісу. За таких умов дієвим засобом боротьби середніх верств селянства (основної маси демосу) стала диктатура як форма політичної влади.

Так, у 560 р. до н.е. верховну владу захопив Пісистрат, представ­ник інтересів середнього селянства, який проголосив себе тираном. Треба відзначити, що поняття “тиранія” в античному суспільстві не мало того зловісного, негативного змісту, як сьогодні, а позна­чало тільки одноосібне правління. Тиранія Пісистрата є кращим підтвердженням цього. Його правління тривало до 527 р. до н.е. За цей час аристократії вдавалося, згуртувавши сили, двічі виганяти тирана з міста, позбавивши його влади. Але Пісистратові щоразу вдавалося повернути владу собі. Він лишався на чолі держави до кінця життя.

Під час тиранії Пісистрата були здійснені значні перетворення у політичному та економічному житті полісу, які значно посилили позиції демосу, підірвавши позиції аристократії. Так, правителем було заборонено експорт зернових культур, основна маса яких ви­рощувалася у родових маєтках знаті, натомість Пісистрат став за­охочувати та підтримувати експорт продуктів виноградарства, виноробства та оливководства, на чому спеціалізувалися середні та дрібні селянські господарства. Це значно посилило економічні позиції демосу. Було також вжито заходів з метою сприяння роз­витку ремесла. Згідно із запровадженням нового закону, батьки мали навчити синів будь-якого ремесла, інакше ті звільнялися від обов’язків дбати про батьків у подальшому. На податки, які збирала з населення держава, було збудовано значну кількість споруд громадського призначення, які прикрасили місто та збіль­шили його славу. Тиранія Пісистрата сприяла політичному по­силенню середніх верств селянства. Завдяки наданню статусу державного свята Діонісіям (релігійним святам на честь бога Діо- ніса - покровителю виноробства), - в Афінах згодом склався новий вид мистецтва - театр.

Пісистрат помер у 527 р. до н.е. Владу після нього успадкували його сини: Гіпій та Гіпарх Пісистратіди. Як виявилося, вони не стали гідними спадкоємцями свого батька. Свавільне поводжен­ня, гоноровитість синів покійного тирана, нехтування державни­ми інтересами, беззаконня, яке постійно чинилося Гіпієм та Гіпар- хом, призвели до обурення демосу. У 510 р. до н.е. внаслідок зама­ху було вбито Гіпарха, його братові пощастило врятуватися і втек­ти на Схід до перської держави.

На 509 р. до н.е. архонтом було обрано Клісфена, який продов­жив демократичні перетворення. Здійснивши деякі реформи у складі державних органів, Клісфен замість чотирьох родових філ утворив десять територіальних. Відтепер члени певного роду мали голосувати на виборах не за родовою приналежністю, а за місцем проживання. Так родова аристократія втратила контроль за висло­вленням думок своїх родичів. Окрім того, Клісфен запровадив Раду 500 (по 50 представників від кожної територіальної філи). Щоб на майбутнє уникнути повторних спроб узурпації влади, було запро­ваджено процедуру “остракізму", згідно з якою всіх осіб, що вва­жалися небезпечними для держави, піддавали вигнанню на 10 ро­ків за межі країни, щоправда без конфіскації майна та пересліду­вань їх родичів. З часом остракізм став дієвою формою політичної боротьби демосу проти аристократії. Клісфеном також було про­ведено військову реформу, згідно з якою було утворено колегію 10 стратегів. Кожен з громадян, які належали до вершників, мали те­пер служити у кінноті, зевгіти повинні були власним коштом при­дбати обладунки, зброю і служити у важкій піхоті (гоплітами). Фети становили легку піхоту. Таким чином, унаслідок реформи ар­мія складала 28 тис. осіб, 300 бойових кораблів, на яких служило 18 тис. матросів, також з числа фетів. Цими реформами остаточно було завершено процес оформлення демократичного полісу Афін у найсильнішу рабовласницьку державу Еллади.

3.