Сонце і Місяць: небесне сватання

1 Іісля роз’єднання Неба і Землі ідея сакральної двоїстості дублюється вже в межах власного неба. Сонце (давньоінд. Сур’я, давньоіран. «Фари» — сонячне вище благо, лат. Sol як жіноче начало разом з поширеним образом «дочки Сонця») і Місяць, як чоловіче начало, вступають у шлюбні відносини.

Водночас цей індоєвропейський релігійно-міфологічний сюжет містить інший прецедент — першу зраду (у балтійських і слов’янських віруваннях пов’язана з Денницею — «Вранішньою зіркою»). Образ вранішньої зірки часто зливається з образом вранішньої зорі, що позначається індоєвропейським коренем із значенням «світати» (давньоінд. Ушас, грецьк. Еос, лат. Аврора, литов. Аушра та ін.). У деяких індоєвропейських традиціях в сюжеті небесного весілля Сонця і Місяця бере участь бог-громовержець у різних іпостасях — або обдуреного чоловіка, або судді, караючого Місяць за зраду Сонцю, який розтинає його навпіл. Характерною особливістю цього сакрально-шлюбного міфу є наявність весільної колісниці, що належить або Сонцю, або Громовержцеві як влаштовувачеві весілля. Колісниця і коні Громовержця, а також його атрибути (кам’яна або мідна сокира, меч і стріли) дають змогу ввести цей індоєвропейський міф у певний історичний контекст — початок бронзового віку [139, I, 529].

<< | >>

↑

Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Сонце і Місяць: небесне сватання:

- Всеобщая история религий -

- Всеобщая история - История Древнего мира - История религий - История России - Історія України -