Подвійна планета: Земля - Місяць
Таку саму подвійну природу мають і Земля з Місяцем, яких астрономи давно вже прозвали подвійною планетою, оскільки не тільки Місяць обертається навколо Землі, а й Земля під дією притягання Місяця описує невелику орбіту навколо їхнього загального центру мас, що міститься всередині Землі, на відстані 4750 км від центру нашої планети [242, VIII, 521-535].
Є кілька гіпотез про походження Місяця: згідно3 однією з них Місяць колись відокремився від Землі; друга припускає, що Земля захопила вже готовий сформований Місяць; за третьою гіпотезою Земля вже кілька разів змінювала свого супутника (появу останнього деякі автори схильні датувати періодом між 11,5 тис. і 5,5 тис. років до н. е., тобто між імовірним часом загибелі платонівської Атлантиди та часом створення світу за християнсько-візантійським літочисленням) [116, ІІ, 6, 208].
Доставлений з Місяця американськими астронавтами уламок місячного ґрунту підтверджує, на думку сучасних дослідників, гіпотезу про земне походження нашого супутника [23]. Наприклад, американські вчені Хартманн і Камерон вважають, що молода «прото-Земля» мала зіткнення з більш легкою планетою розміром приблизно з Марс і уламки обох цих планет утворили в результаті зіткнення Місяць. Ця гіпотеза була вивірена комп’ютерними моделями, зокрема іншим американським дослідником Канупом. Його модель показала, що зіткнення відбулося близько 4 млрд років тому, у результаті чого «прото-Земля» втратила від удару частину своєї маси, а залізне ядро планети, що зіткнулася з нею, потонуло в глибинах «прото-Землі» і з’єдналося там із земним ядром. Залишки мантії від обох планет, згідно з цією моделлю, піднялись на висоту близько 20 тис. км і там поступово об’єднались один з одним, утворивши таким чином Місяць. За розрахунками Канупа, близько 80 % місячної маси належить планеті, яка налетіла на «прото-Землю» [23].
Звідки взялася ця планета? Визнається, що планети Сонячної системи утворилися, як спостережено, з тієї самої газопилової хмари, що й Сонце, тільки Сонце виникло в її центрі, а кожна планета — в одному з концентричних кіл цієї хмари, тобто все далі й далі від центру.
Вважається також, що хімічний склад хмари доволі різко змінювався від кола до кола, тому склад планет виявився різним. Аналіз місячного ґрунту показав, що він майже ідентичний земному, отже, планета, що зіткнулася з нашою Землею, утворилася первинно там, де вона є, й що обидві вони перебували на дуже близьких орбітах. Ці планети зіткнулися «по дотичній» з відносно невеликою швидкістю (близько 40 тис. км за годину або 666 км за хвилину) і після цього, швидше за все, змінили свої орбіти та утворили Місяць [23].Можливо, що саме ця катастрофа призвела до «викинення» з центральної частини на периферію Сонячної системи Нептуна з його колишнім супутником Плутоном, як, можливо, й те, що саме Нептун і Плутон були якось «винними» у цьому грандіозному катаклізмі, оскільки в ті далекі часи вони повинні були перебувати десь поруч. Привертає увагу й швидкість, з якою відбулася давня космічна катастрофа — 666 км за хвилину, що нагадує «число звіра» з Новозавітного Апокаліпсису (на це саме число вказує й російський дослідник Е. Мулдашев у своїй гіпотезі про періодичну зміну земних полюсів). А входження ядра іншої планети в глибини нашої нагадує й відоме з Апокаліпсису твердження про те, що саме на Землю був скинутий з небес головний богоборець. З іншого боку, розірвана
4 млрд років тому планета виступає і як грандіозна жертва, що зумовила подальше існування Сонячної системи у відомому нам сьогодні вигляді.