Земля й міфологічні чудовиська

Із землею в різних міфологіях світу пов’язані різноманітні хтонічні чудовиська. Наприклад, у давньогрецькій міфології відомий потворний змій Піфон, породже­ний Землею-Геєю. Піфон спустошував околиці Дельф (місто в Середній Греції й за­гально-грецький релігійний центр), а також сторожив давнє місце для прорікань Геїй Феміди (богиня правосуддя, дочка Урана й Геї) у Дельфах.

Проте хтонізм на Піфоні не переривається. Гра (одна з іпостасей Геї-Зем- лі) доручила Піфону до його загибелі виховання не менш потворного Тифона, який вважався або сином Геї й Тартара, або однієї Гери. Тартар належить, за «Тео­гонією» Гесіода, до числа чотирьох першопотенцій (поряд з Хаосом, Геєю й Еро­сом), тобто є, як і Гея, не лише земною, а й космічною силою. Крім сина Тифона, у Тартара й Геї була ще дочка Єхидна — напівдівчина-напівзмія (за іншою версією, вона — внучка Геї й моря Понта) — родоначальниця чудовиськ, породжених нею від Тифона (у тому числі Сфінкс). Тифон — страшна, дика, хтонічна істота із сот­нею драконячих голів і зміями замість ніг. Тіло його вкрите пір’ям, він бородатий й волосатий. Тифон (відповідає також західносемітському Левіафанові — одній з іпостасей морського бога Ямму-Яхве) претендував на верховну владу і справді міг стати володарем світу, якби Зевс-Юпітер не вступив з ним у боротьбу. Перемога далася Зевсу з величезними труднощами, й навіть на якийсь час Зевс був замкне­ний у печері, де його стерегла дракониця Дельфіна (можливо, є жіночою іпостассю Дельфінія-Піфона, як Тифон — його другою чоловічою іпостассю).

Гермес'а-Меркурі.я (супутника Сонця), а також Мойр (богинь Долі) Зевсу вдалося здолати потворного Тифона й навалити на нього величезну гору Етна в Сицилії, звідки, за переказами, Тифон дотепер ви­вергає вулканічне полум’я [139, ІІ, 514-515, 675]. На теракотовій статуетці 500 р. до н. е. (зберігається в Музеї вілли Джулія в Римі) Тифон зображений з величезними вухами, крильми, фалосом і зміїними ногами (рис. 28), що нагадує зображення диявола в християнську епоху.

Про битву Тифона із громовержцем Зевсом дуже красномовно повідав Нонн — поет VI ст. з єги­петського міста Панополь у своїй об’ємній поемі « Діяння Діоніса». Панополь (сучасний Ахмім) був священним містом єгипетського ітифалічного бога

Рис. 28. Тифон. Теракота. Близько 500 р. до н. е. Рим.

Музей вілли Джулія [139, ІІ, 574]

Міна, якого греки ототожнювали з Паном — вічним супутником (можливо, іпостас­сю) Діоніса. Звідси повне ім’я поета — Нонн Панополітанський. Народившись у Па- нополі, Нонн, можливо, жив в Олександрії, а також у Бейруті, оспіваному ним у «Діяннях Діоніса». Як ми пам’ятаємо з II тому нашого видання (с. 544), Бейрут був батьківщиною фінікійського бога Ешмуна (західносемітська паралель грецькому Діонісу), як і пов’язаного з ним Ямму-Єво (Яхве).

Нонн Панополітанський, жагучий прихильник Діоніса, оспівує у своїй по­емі три міста, що ніби є основою його моделі світобудови — грецькі Фіви й фінікій­ські Тир і Бейрут. Тир був місцем поклоніння Мелькарту — можливо, морській іпо­стасі Діоніса, а Фіви, за переказами, були засновані фінікійцем Кадмом на місці, де жив давній дракон. Описуючи Бейрут, Нонн створює міф «світової полісної за­конності» і висвітлює Діоніса й Посейдона як божеств, що змагаються за Бейрут. Тир, за словами Нонна, — це одночасно наречена, дружина й мати Посейдона, а Бейрут — також наречена Посейдона, що ототожнюється з Афродитою-Венерою й Селеною-Місяцем. Тир і Бейрут, таким чином, вступають у символічний шлюб з водою, а Посейдон-Нептун і Діоніс-Аїд постають, очевидно, як дві іпостасі одного водно-хтонічного божества.

Ми приділили багато уваги Нонну Панополітанському і його світогляду тому, що ще раз повертатимемося до його поеми «Діяння Діоніса», у якій опи­суються особливості й зміст архаїчної Діонісової релігії. Повернемося, однак, до двобою Зевса й Тифона. Нонн описує його як справді космічну катастрофу, що зачепила навіть сузір’я, зокрема, Волопаса, Водолія, Козерога, Овна, Дракона та ін. (табл. 3). При цьому Тифон «Північ на Південь нагромадив», а «Риб подвійних скинув з небес у безодню морську» [153, 7]. Інакше кажучи, відбулася, ймовірно, зміна полюсів Землі й сталося це в одну із зодіакальних епох Риб. Примітно, що саме загибла в результаті давнього космічного катаклізму «планета № 5» і була первісною «господаркою» зодіакального знака Риб. Примітно також і те, що саме в зодіакальну епоху Риб прийшов на Землю й Рятівник світу Ісус Христос, жертов­но розп’ятий (руками римлян) іудеями — служителями Ямму-Яхве.

Таблиця 3

КОРОТКИЙ ОПИС СУЗІР'ЇВ [242, VIII, 249~26Д

Продовження табл. 3

Продовження табл. 3

Закінчення табл. 3