Блукаючий полюс світу
Зіткнення небесних тіл з нашою Землею виникали неодноразово. Відома, наприклад, Пермсько-Триасова катастрофа, що сталася приблизно 250 млн років тому і можливим залишком якої є недавно знайдений в Австралії занесений землею кратер від величезного астероїда.
Майже достовірно відомо, що один з астероїдів зіткнувся з Землею 60-70 млн років тому, що спричинило загибель динозаврів та різку зміну клімату Землі [23]. Але найбільші зміни в Сонячній системі відбувалися саме 4 млрд років тому і зачепили вони не лише Землю, а й інші планети. Наприклад, новітні дослідження Сонячної системи справді підтверджують величезний катаклізм, що стався близько 3,9 млрд років тому і тривав майже 100 млн років. Такого висновку дійшли дослідники під керівництвом професора Р. Дункана з Оре- гонського університету (США), які вивчали зразки місячного ґрунту. Тривале метеоритне «бомбардування» Місяця, Землі та деяких інших тіл Сонячної системи, за припущеннями вчених, могло відбутися через зіткнення десятої та одинадцятої планет. Не виключають фахівці й обурення Нептуном або зіркою, яка проходила повз тіла поясу Койпера. Інші вчені вважають причиною «важкого бомбардування» розрив між силами тяжіння «планети № 5», що перебувала в той час між Марсом і Юпітером (Українська газета плюс. — 2006. — № 17(65). — С. 12).Таким чином, результати останніх астрономічних досліджень свідчать про відкриття ще двох планет Сонячної системи, які, як це не дивно, були відомі давнім індоєвропейцям та китайцям. Одинадцята, найбільша планета Сонячної системи, — це, мабуть, Вулкан-Гефест, десята, найменша — Прозерпіна, дружина Плутона-Аїда. Загадкова в усій цій космогонічній історії і роль Нептуна-Посейдона, який разом зі своїм колишнім супутником Плутоном весь час «тікав» від центрального світила Сонця на все віддаленішу периферію, що нагадує за своїм змістом відоме в багатьох міфологіях світу «вигнання» одного з богів на найнижчі рівні світобудови, де він перетворюється на «володаря темряви» і стає, таким чином, антиподом головного бога світла.
Космічна катастрофа, як зазначалося, призвела, очевидно, і до нахилу обертання земної вісі, що окреслює нині серед сузір’їв окружність радіусом 23,5 ° із центром у полюсі екліптики, а цей полюс перебуває в сузір’ї Дракона [242, VIII, 267]. Земля робить 366 обертів за рік і прецесійне коло приблизно за 26 тис. років (так званий платонівський рік), у ході якого полюс світу переміщається по шести сузір’ях: Малій Ведмедиці, Цефею, Лебедеві, Лірі, Геркулесу й Драконові. Міняються, відповідно, і полярні зірки. У цей час, наприклад, Північний полюс світу перебуває поблизу зірки «альфа» Малої Ведмедиці. Проте так було не завжди, й у якості «полярних зірок» були й будуть [242, VIII, 268-269]:
• XIII тис. до н. е. — полярною зіркою була зірка Вега, й саме під нею почалася епоха танення льоду, що завершила давній кам’яний вік;
• ІХ-УІІ тис. до н. е. — полярними зірками по черзі стають дві зірки сузір’я Геркулеса, що ознаменували прихід мезоліту й неоліту;
• 5500-3500 рр. до н. е. — полярною зіркою стає одна із зірок сузір’я Дракона, й саме під нею починає відлік Трипільська працивілізація;
• 3500-1500 рр. до н. е. — зірка Тубан, «альфа» того самого сузір’я Дракона перебирає на себе роль полярної зірки, що збігається приблизно з датами «створення» світу в багатьох народів;
• 1500 р. до н. е. — 1 р. н. е. — зірка Кохаб, «бета» Малої Ведмедиці посідає місце полярної зірки, що означає завершення дохристиянської епохи;
• 1-1100 рр. н. е. — полярною зіркою стає Кіносура — зірка на кінчику «хвоста» Малої Ведмедиці;
• 1100-3200 рр. — «альфа» Малої Ведмедиці — наша Полярна зірка — наближається до Північного полюса світу. В 2100 р. промине його на максимально близькій відстані;
• 3200-5000 рр. — полярною стане зірка Цефея — Альран;
• 5000-6500 рр. — естафету прийме інша зірка Цефея — Альфарку;
• 6500-8500 рр. — роль полярної виконуватиме третя зірка із сузір’я Цефея — Альдераміну;
• 8500 р. — вісь Землі вкаже на сузір’я Лебедя, й полюсом неба правитимуть зірки Денеб і Сандр;
• 13000 р.
— Вега знову встане поблизу полюса світу, завершивши «пла- тонівський рік».Зсув полюса світу внаслідок прецесії зображено на рис. 29.
Рис. 29. Зсув полюса світу внаслідок прецесії [242, VIII, 268]
Нинішня Полярна зірка («альфа» Малої Ведмедиці) була, таким чином, такою самою Полярною лише «платонівський» (або «зодіакальний») рік тому, тобто близько 26 тис. років тому, коли існувала ще легендарна цивілізація гіпербореїв. У якості Полярної її називають і давньоіндійські Веди, записані індоаріями лише у другій половині II тис. до н. е. (до цього, очевидно, вони збереглися в усній традиції), коли Полярною зіркою була не «альфа», а «бета» Малої Ведмедиці. Примітно й те, що в нинішню епоху Риб Полярна зірка максимально наблизиться до Північного полюса світу приблизно в той час, який мезоамериканські індіанці вважали часом катастрофічного завершення «п’ятої епохи» легендарної історії людства.