Саме з «водним» катаклізмом пов’язана в багатьох віруваннях і дата «створення світу», яка, проте, розрізняється у різних відомих історії народів.
Можливо, що давні перекази, які дійшли до наших днів, зберегли пам’ять не про один, а про кілька потопів, що стали згодом епохальним рубежем у літочисленні носіїв зазначених вірувань.
Одним з перших претендентів на сучасника Всесвітнього потопу є, очевидно, легендарна Атлантида — величезний острів в Атлантичному океані, життя й загибель якого описав у своїх діалогах «Тімей» і «Критій» відомий давньогрецький філософ IV ст. до н. е. Платон. Атлантида, за Платоном, зникла в морській безодні внаслідок страшного катаклізму протягом доби. І сталося це в 9570 р. до н. е., тобто близько 11,5 тис. років тому, що збігається приблизно з початком періоду активного танення льоду, у результаті якого справді могли бути затоплені величезні ділянки суходолу (за різними оцінками, рівень Світового океану здійнявся від 70 до 150 м) [68, 11].Згідно із сучасним науковим уявленням Середземне море, що з’єднується нині з Атлантичним океаном, в епоху палеоліту було розділене на дві великих затоки довгим перешийком, який з’єднував сучасний Туніс та Італію, проходячи через нинішні острови Сицилію й Мальту. Якийсь катаклізм у період між X і VIII тис. до н. е. (можливо, описаний Платоном як «кара Зевса» у його діалогах про Атлантиду) викликав радикальні зміни: «міст» між Тунісом і Італією руйнується, залишаючи частини суші у вигляді Мальтійського архіпелагу (відомого, зокрема, своїми дуже давніми «циклопічними» храмами), а в Північній Африці скорочуються величезні колись лісові масиви, поступаючись місцем пустелі [92, 5]. Із цією добою, тобто з кінцем Льодовикового періоду, пов’язана й інша відома фахівцям «Білінгенська катастрофа», внаслідок якої у 8213 р. до н. е. поблизу гори Білінген (Швеція) стався прорив крижаної греблі, що з’єднав Балтійське прісне озеро із солоним Атлантичним океаном. Ці події ознаменували кінець Льодовикового
Рис. 30. Давня (вгорі) і сучасна (внизу) карти Егейського моря [48, 22-23]
періоду й початок післяльодовикової епохи, або голоцену, що для північної половини Європи означало епохальний рубіж між палеолітом і мезолітом [78, 59~60\. Інакше кажучи, завдяки збереженим давнім переказам і сучасним науковим даним підтверджується можливість якогось світового катаклізму, що відбувся близько X тис. до н. е., внаслідок якого справді могла загинути значна частина людства (за деякими оцінками, його чисельність у цей період становила лише близько 10 млн осіб). Ця історична віха, на думку деяких авторів, знайшла своє відображення в усних переказах і архаїчних календарях давніх єгиптян, месопотамських цивілізацій, деяких доколумбових народів Америки, протоіндійців доарійської епохи [64, 25\.