Огігів, Девкаліонів і Дарданів потопи

Античні автори згадують про три великі потопи: Огігів, Девкаліонів і Дарданів. За одним з грецьких переказів Дардан був спочатку царем Аркадії, але втік звід­ти, рятуючись від потопу, на острів Самофракія, а відповідно до іншого — потоп застав Дардана на Самофракії й, тікаючи від нього, Дардан переправився на уз­бережжя Малої Азії, де виникла країна Дарданія.

Християнський письменник і богослов Августин (354-430) намагався зіста­вити Всесвітній (Ноїв), Девкаліонів і Огігів потопи. Він вважав Огігів потоп більш раннім і набагато більшим, ніж Девкаліонів, але більш пізнім і значно меншим, ніж Ноїв. Водночас Августин пише, що «Варрон починає свою книгу... з цього часу, і давніше потопу Огіга, тобто того, що стався в його часи, не уявляє нічого, з чого міг би перейти до історії римської. Наші ж письменники хронік, спершу Євсевій, а потім Ієронім, наслідуючи попередніх істориків, припускають, що потоп Огі- га був більше, ніж через триста років після царювання другого Аргоського царя Форонея» («Про град божий», XVIII, 8). Форонея визнавали сучасником онука Авраама Якова. Таким чином, для потопу Огіга може бути запропоновано кілька дат навіть на підставі найбільш ранніх джерел [223, 195-196].

Ранньохристиянські автори знали не менш, ніж про чотири потопи, гада­ючи, що найдавнішим з них був Ноїв, а за ним сталися інші, описані антични­ми письменниками. Найвідомішим був Девкаліонів потоп. Про чотири потопи, відомих з давнини, повідомляє у своєму «Критії» і Платон. Блаженний Августин про Девкаліонів потоп писав: «.за свідченням Варрона, при Афінському царі Кранаї, а за свідченням наших істориків Євсевія й Ієроніма, ще за життя само­го Кекропса, був потоп, названий Девкаліоновим, тому що Девкаліон царював у тих країнах.

Водночас згадуваний автор VI ст. Нонн Панополітанський у своїх «Діяннях Діоніса» стверджує, що потопи сталися в такій послідовності [153, 35]:

• першим піддався повені Огіг внаслідок бурхливих злив, «які розбили не­беса» і затопили всю землю, через що були покриті водою «вершини гір фесалійських» і вершини «кручі піфійської», тобто гори Парнас (висо­та - 2457 м [12, £67]);

• другий потоп був за Девкаліона, коли «ринулися в кола земні навісні бри­жі вологи й сушу собою затопили» (тобто причиною потопу, як видно, були не зливи, а якась морська катастрофа). У цьому потопі врятували­ся тільки Девкаліон зі своєю дружиною Піррою, «у ковчезі заховавшись (а смертні гинули у стромовинах)»;

• третій потоп відбувся за Дардана, і цей потоп був насланий Діем-Зевсом, який затопив багато гірських вершин, у тому числі гору Афон. У грецькій міфології Дардана визнавали сином Зевса й плеяди Електри. Він народив­ся на острові Самофракія і звідти переселився у Фрігію (Мала Азія), де заснував однойменне місто Дардан і став там царем. Отже, вся підвладна йому область стала називатися Дарданіею, а жителі її — дарданянами. За іншою, римською версією, Дардан — предок Енея — походив з етруського міста Кортони й саме звідти переселився у Фрігію [139, I, 353].

Крім цих трьох потопів, Нонн Панополітанський згадує, імовірно, най­більш ранній потоп, що відбувся після загибелі Загрея-Діоніса від рук титанів. За- грей (букв. із грецьк. «Великий мисливець», «Великий ловчий») являє собою в давньогрецькій міфології одну з архаїчних іпостасей Діоніса й вважається сином підземного Зевса Критського й змієподібної богині Персефони, з якою Зевс-Аїд од­ружився в образі змія. Гера (іпостась Геї-Землі) наслала на Загрея титанів (Загрей при цьому перевтілювався у дракона, тигра й бика), які розтерзали його.

Описуючи це покарання Зевса-Аїда, Нонн Панополітанський стверджує, що від пожежі палала Бактрія, Ассирія, Аравія, гірські пасма Індії, Каспійське й Середземне моря, а також арктичні гори: «однаково горить, закипаючи, лід на північних водах, у країнах вітру Борея» [153, 70]. Те саме відбувалося й у півден­них широтах. Із проханням про милість до Зевса звернувся Океан, який у грець­кій міфології був божеством однойменної ріки, що омивала Землю — син Урана й Геї, тобто один з титанів. Він був братом і чоловіком Тефіди, з якою породив три тисячі дочок-океанід і стільки ж синів — річкових потоків. Океан не брав участі у битві титанів проти Зевса й був батьком Метіди — мудрої дружини Зевса. Омива­ючи на далекому заході межі між світом життя й смерті, Океан був відомий своїм миролюбством і добротою [139, II, 249].

Зглянувшись на благання Океана, Зевс вирішив «зцілити вогнем нанесені рани» і наслав на Гею-Землю потоп: «спочатку всю землю залили води Зевеса, хмари все небо закрили щільним покривом, і з неба загриміла жахливо Дія труба громова» [153, 77]. Нонн Панополітанський змальовує цей справді Всесвітній потоп на тлі тодішнього розміщення зодіакальних сузір’їв і планет, що містили­ся в них. Зокрема, указується, що «на колісниці, запряженій четвіркою коней, Гелій палає, крізь Лева сузір’я до палат своїх поспішаючи, а Скорпіон восьмино­гий разом з її візком трилику прийняв Селену (Місяць)... І біля Гелія одразу Арей (Марс) опинився, у межах Скорпіона, перед дишлом Ведмедиці самої заспокою­ючи вогонь Тельця, коситься Арей на лик Афродіти (Венери)» [153, 71]. Спира­ючись на наведену вище зодіакальну картину, можна припустити, що в ту епоху Гелій-Сонце перебував (у напрямку до свого зодіакального будинку — Лева) між сузір’ями Стрільця й Скорпіона, оскільки в Скорпіоні перебувала Селена-Місяць, що передує Гелію-Сонцю в зодіакальному колі.

З огляду на викладене можна припустити, що перший — «Титанічний» — потоп відбувся в доісторичну добу і, можливо, поклав кінець великій цивілізації Гіпербореї. Другий — Огігів — потоп може бути співвіднесений із загибеллю Атлан­тиди, тобто з Х-ІХ тис. до н. е., від якого постраждали частини Атлантичного, Середземноморського й Балтійського узбереж. Третій — Девкаліонів — потоп стався, найімовірніше, в середині УІ тис. до н. е., що має ще назву Чорноморсько­го потопу і який співвідноситься з візантійсько-православною датою «створення світу» — 5508р. до н. е. Нарешті, четвертий — Дарданів — потоп, що стався в ІУ тис. до н. е., співвідноситься, як видно, з біблійним Ноєвим потопом і датою «створен­ня світу», прийнятою в іудаїзмі — 3760 р. до н. е. Оскільки Девкаліонів, або Чор­номорський, потоп безпосередньо передував появі Трипільської працивілізації, з якої вийшли всі наступні індоєвропейські народи, розглянемо його докладніше.