Релігійно-міфологічні уявлення бореальних праетносів
Названі системи вірувань ми розглядали в першому томі нашого видання. Нагадаємо, що урало-алтайським народам були відомі образи Світового дерева і Світової гори, поділення Космосу на три «вертикальні» світи, нижнім з яких управляла демонічна істота — антипод небесного Творця.
У маньчжурів небо — це місце перебування Вищого Духа, Бога-Творця, який так і називався «Небом» або «Небесним царем». Сонце і Місяць у тунгусів спочатку уявлялися жінками, потім — подружжям. До пантеону киданів належали Небо, Земля і Сонце (останнє пов’язувалося з царською владою). Монголи поклонялися Небу-батьку і Зем- лі-матері (Небо-Тенгрі визнавалося вищим божеством), а також Сонцю і Місяцю (Сонце вважалося його матір’ю). Грім, за уявленнями монголів, викликає дракон. У ойрат-калмиків Сонце називалося «Началом всіх начал», а господар нижнього світу — «чорний змій». У бурятській системі вірувань чітко простежуються дуалістичні уявлення, за якими добрі сили представляють «синє вічне Небо», Сонце, Місяць, Венеру, а злі — чудовиська, главою яких є стара Маяс-Чорна. Згідно з релігією давніх тюрків спочатку було створено «блакитне Небо» і «буру Землю». Особливо шанувалося у них Сонце в його висхідному аспекті. Верховним божеством давньотюркського пантеону був Тенгрі (Небо), а господарем нижнього світу — Еркліг, який виступав ворогом небесного царства.Образи небесних богів різних угро-фінських традицій походять від імені прабожества, яке пов’язане з назвою неба, повітря (фінський Ільмарінен, саамський Ільмаріс, естонський Юммал та ін.). У нижньому світі угро-фінської міфології жив творець зла, антагоніст бога Неба, а Землю втілювали жіночі божества, які іноді вважалися подружжям вищих небесних богів. Вищий небесний бог удмуртів Інмар («Небо») протистоїть господареві нижнього світу — злому Керемету, а третім божеством є бог Землі — Килдісин, які всі разом представляють тричленну і одночасно дуалістичну модель світу.
У марійців творцеві зла Керемету протистоїть верховне божество Кугу-юмо, проте відомі ще й бог Всесвіту, який управляє вітрами і хмарами, і бог Сонця і світла, і бог небосхилу, а злих духів потойбічного світу очолює його господар Киямат. Отже, у марійських віруваннях небесний і хтонічний деміурги не збігаються з образами «Бога Всесвіту» і «владики пекла», що вказує на існуючу багатоіпостасність доброго і злого божеств.Поширеними у віруваннях урало-алтайських народів є також міфи про участь у створенні світу птаха і міфи про велетнів, що населяли колись землю і були знищені верховним небесним богом пожежею і потопом. Пантеон хан- тів і мансі очолює Нумі-Торум — «верхній бог», владика неба і подавець денного світла, визнаний сином деміурга Корс-Торума і внуком Косяр-Торума, які вже не беруть участі в управлінні Всесвітом і живуть на дальніх ярусах верхнього світу. Тут вже виразно проступають мотиви зміни поколінь богів, відомі, судячи з усього, раннім урало-алтайцям. Головним богом давніх угорців був «Бог-Батько» або «Батько-Небо», а в прасамодійській релігії (ненців, енців, селькунів, нганасанів)
позначена тричленна структура пантеону: верховний небесний бог — деміург Нум, його антагоніст Нга і стара «мати Землі». Верховне небесне божество північно-східних палеоазійців (чукчів, коряків, ітельменів та ін.) ототожнюється з Небом-Сонцем, а у кетів (єнісейських остяків) називається Єсь, що означає «Небо» або «Бог». Вищим небесним божеством у давніх корейців також є бог неба Ханинім, а культ Неба із самого початку був пов’язаний з Сонцем і світлом. У японців досі зберігся культ солярної Аматерасу — «великої священної богині, сяючої в Небі».
Т аким чином, релігійно-міфологічні уявлення численних урало-алтайських народів — нащадків доісторичної бореальної спільноти — демонструють переважно патріархальність, абсолютне домінування уранічних і солярних божеств, тричленну структуру світу, виражену дуальність уявлень (боротьба сил добра і зла, що завжди закінчується перемогою перших), а також значну поширеність міфів про злого змія-дракона, земні катастрофи, велетнів, покоління богів, про Світове дерево і створення світу. Звернімося тепер до вірувань народів, які вийшли не з ностратичної етномовної макросім’ї, а з сусідньої сино-кавказької, зокрема до уявлень хато-хуритської групи, з якою індоєвропейські праетноси і народи тісно взаємодіяли впродовж кількох тисячоліть.