Громовержець і основний індоєвропейський міф
Громовержець (лит. Перкунас, лат. Перконс, прус. Перкунс, слов. Перун, давньоінд. Парджанья, хет. Пірва та ін.), а також пов’язаний з ним основний міф стоїть в центрі стародавньої індоєвропейської системи вірувань.
Громовержець зазвичай перебуває вгорі — на небі, горі, скелі, на верхівці дерева, насамперед дуба, у дубовому гірському гаю. Осердя основного індоєвропейського міфу становить поєдинок громовержця із супротивником, для якого також відновлюється загальноін- доєвропейське ім’я з коренем vet (слов. Велес, лит. Велняс, лат. Велс, давньоінд. Валу, Врітра та ін.). Супротивник громовержця перебуває внизу — під горою, під деревом, біля води, у його володінні худоба як основне багатство і як символ потойбічного світу — пасовища. Інакше кажучи, супротивник громовержця — це повелитель потойбічного світу, пов’язаний з владою і багатством. Цей супротивник постає у вигляді істоти зміїної породи. Громовержець переслідує його, вбиває, розтинає на частини і розкидає їх в різні боки. Після цього починається плодоносний дощ з громом і блискавкою [139, I, 530].Загальноіндоєвропейська традиція знає ряд назв змієподібних чудовиськ, приналежних до класу істот нижнього світу, пов’язаних з водою і з хаотичним началом і ворожих людині. Окрім супротивників громовержця з назвою від кореня uel-, до цього виду істот належать також: давньоінд. Ахі Будхнья («Змій глибин»), давньоіран. Ажі Дахака («Змій вогненний»), давньогрецьк. Піфон, серб. Бадняк та ін. Істоти, пов’язані з іншим, нижнім, водним світом, що також символізують родючість, багатство і життєву силу, співвідносяться з однією з іпостасей Матері-Землі або взагалі плодотворного начала. Навколо індоєвропейського кореня ner- (давньогерм. Нертус — «Земля-Мати», грецьк. Нереїди — дочки морського царя Нерея, давньоіслан. Ньорд — морський бог, осет. — нарти), який, на думку В. Іванова і В. Топорова, був одним з найважливіших позначень нижнього світу і його плодоносних властивостей, групуються також уявлення про підземне царство і вхід на небо (напр., давньоінд. нарака — «дірка»), про воду (лит. нарас), про зловісний початок, що іноді символізується лівою стороною, про життєву родючу силу [139, I, 530].