Ведмідь — син небесного бога і господар нижнього світу
У міфологічних уявленнях і ритуалі Ведмідь може бути божеством (зокрема, що вмирає і воскресає), культурним героєм, предком-родоначальником, тотемом, духом, господарем нижнього світу, священною твариною, елементом астрального або зооморфного коду, двійником людини, помічником шамана, перевертнем тощо [90, ІІ, 128].
Ядро культу Ведмедя становить ритуал ведмежого полювання, основними етапами якого є убивство і поїдання Ведмедя (ведмежий ритуал досить повно зберігся в ряді сибірських традицій донині). Деякі свідчення (зображення Ведмедя в печерах Франції, залишки ведмежих ритуалів у печерах Німеччини та Швейцарії, петрогліфи Скандинавії, Уралу, Східного Сибіру, Кам’яної Могили) підтверджують безсумнівну архаїчність міфоритуальних уявлень про Ведмедя і виняткову стійкість поглядів на його сакральну сутність. Ведмідь часто є основним і наймогутнішим патроном цілющої сили не тільки для людей, а й для худоби (водночас відомо, що Ведмідь міг бути «коров’ячим ворогом»). У давньосхід- них описах Ведмідь відігравав особливу роль поряд з іншим «царем звірів» — Левом. Спільність образів Ведмедя і Лева характерна також для біблійної традиції [90, ІІ, 129].Ведмідь часто розуміється як предок людей, їхній старший родич, тотем, господар лісів, гір, звірів, покровитель полювання. Ці значення відображають та- буїстські назви Ведмедя (тобто «того, що їсть мед») — «батько», «дід», «старий», «дядько», «вітчим», «мати», «бабуся», «баба», «господар», «володар», «князь звірів» тощо (наприклад, «ведмежий» — епітет кельтського Меркурія). З Ведмедем деякі сибірські традиції пов’язують принесення вогню або вміння ним користуватися (у давніх греків подібну функцію виконував Прометей). У міфах евенків Ведмідь — один з помічників Ворона — творця Всесвіту (хоча пізніше Ворон і покарав Ведмедя, але не відсторонив його цілком, поставивши спостерігати за життям людей).
Ведмежі риси часто вбачаються у вищих богах, творцях Всесвіту і прабатьках людей. У багатьох народів поширене уявлення, що Ведмідь колись був небесною істотою, наділеною божественними якостями, але пізніше спущений небесним богом на землю за непослух, щоб карати грішників. Нерідко бог і сам міг обертатися на Ведмедя, коли хотів явитися людям на землі. Такі мотиви, як «Ведмідь — син небесного бога» (зокрема, пов’язаного з громом), «переміщення Ведмедя з неба на землю», «Ведмідь і родючість» дають змогу зарахувати образ Ведмедя до схеми так званого основного міфу. З огляду на зазначене знаменне ототожнення у ведмежому культі слов’янського скотового бога Велеса (Волоса) — супротивника громовержця з Ведмедем [90, ІІ, 129].У грецькій традиції Ведмідь був культовою твариною Артеміди (поряд з ланню): її жерці під час свята одягались у ведмежі шкури й виконували культовий танець Ведмедя; Артеміді приносили ведмедя в жертву, а при її храмі був приручений ведмідь; супутницю Артеміди німфу Каллісто Артеміда (за іншою версією — Зевс) перетворила на сузір’я Великої Ведмедиці. Символічне значення Ведмедя в різних (у тому числі й пізніших) міфопоетичних системах пов’язане із силою, сміливістю, стійкістю, витривалістю, але також із жорстокістю, люттю,
лінню. У Старому і Новому Заповітах Ведмедя зображено як страшного фантастичного або навіть апокаліптичного звіра (Дан., 7, 5; Апок., 13, 2). Біблійні тексти, на думку сучасних релігієзнавців, суттєво вплинули на подальше символічне ототожнення Ведмедя з образами «нечистої сили» [90, ІІ, 130].
Отже, Ведмідь — одна з найархаїчніших сакральних істот, що уособлюються подекуди з «господарем» нижнього світу, який має «небесне» походження (як син бога-громовержця) і є одним з лунарних символів (як культова тварина богині місяця Артеміди). У цій якості він водночас протистоїть богу-громовику і демонструє нерозривний зв’язок з цим образом, що, можливо, свідчить про їхню загальну лунарну природу. Але Ведмідь водночас пов’язаний і з Вороном-деміургом, який, у свою чергу, є одним із сакральних атрибутів солярного Аполлона.