Етногенез монголомовних народів
До монголомовних народів Центральної Азії і Південного Сибіру належать халхаси, ойрати, буряти, численні племена Внутрішню! Монголі! (баргути, хор- чини, чахари та Ін.), а також калмики, що виокремилися з групи ойратських племен і перекочували на Волгу' в XVII ст.
[33, II. 172]. Загальна кількість тих, хто говорить монгольськими мовами, становить близько 6.5 млн чол. Су'часні монгольські мови, що є результатом розвитку діалектів колись єдиної (до XVI — XVII ст.) монгольсько» мови, класифікуються так [29, 306]:• основні — власне монгольська. бурятська і калмицька мови;
• маргінальні — могольська (в Афганістані), дагурська (в Північно-Східному Китаї), монтерська, дунсянська. баоаньська і шираюгурська (в китайських провінціях Ганьсу і Цінхай).
Па маргінальні мови значною мірою вплинули іранські говірки, тибетська і китайська мови. Замість основних монгольських мов з ХНІ ст. до початку XX ст. (у калмиків — до середини XVII ст.) користувалися єдиною старописною монгольською мовою, якою продовжують користуватися у Внутрішній Монголії (КНР). Старомонгольське письмо було створене на основі уйгурського алфавіту, яким користувалися тюркомовні народності Східного Туркестану і який, у свою чергу, виник на основі согдійського письма, останнє ж пішло, здогадно, від однієї з форм арамейського (західносемітського) письма. Перші пам'ятки монгольського письма належать до XIII ст. Напрям письма зверху вниз, рядки читаються зліва направо. Алфавіт складається з 20 основних і 8 додаткових.літер (для відтворення іншомовних звуків), похідних від 14 основних знаків уйгурського алфавіту [29, 307].
Монголи І ЇХНЯ етнічна історія
Монголи (тобто монголомовні народи — халха. ойра- ти та ін. у Монголії, баоань. дунеян. даури, барга, монтери та власне монголи в КНР, моголи в Афганістані, буряти й калмики в РФ) належать до північноазіатськоі раси великої монголоїдної раси [40.
307). До протомонгольських етносів, ймовірно, належали згадувані в китайських джерелах дун-ху, сяньбі. хі та шивей, які мали контакти з тюркськими і тушусо-маньчжурськими племенами. Етнонім «монголи», можли- во. має топонімічне походження. У XIII ст. частина племен, що жили на території сучасної Монголії та Північно-Східного Китаю, об'єдналися під владою Чингісхана і підкорили собі низку сусідніх племен, союзів і державних утворень (киданів. уйгурів, кипчаків, тангутів, меркитів, кайманів та ін ). давши початок монгольській етнічній спільності. У XV ст. монголомовні народи поділилися на західну і східну групи; в XVI ст. східна група розпалася на північну і південну. Північні монголи, що населяли територію Монголії з XVI ст.. почали називатися халха (нині їхні нащадки становлять 80 % населення Монголії), а південні монголи, що населяли райони Внутрішньої Монголії, влилися до складу монголів КНР. Західні монголи — ойрати — утворили в XVII ст. Ойратське ханство; їхні нащадки частково увійшли до складу монголів Китаю, Монголії та калмиків [40. 307-309].Чингісхан (Темучин) (бл. 1155— 1227), засновник і великий хан Монгольської імперії (з 1206 р.). був організатором широкомасштабних завойовницьких походів проти народів Азії та Східної Європи. Ці походи супроводжувалися небаченими спустошеннями, загибеллю цілих народів і призвели до встановлення монголо-татарсьхого ярма в завойо-
ваних країнах (4. /353]. У 1211 р. Чинпсхан розпочав воєнні дії в Північному Китаї і. окупувавши в 1215 р. значну його частину, взяв столицю Китайської імперії Цзіяь. У 1219 р. були завойовані й обернені на руїни найбагатші міста Середньої Азії (Бухара, Самарканд, Ургенч. Хорезм та ін.). У 1221 р. монголи перейшли кордон Азербайджану, вторглися в Грузію та Вірменію, дійшли до Криму, а потім, зустрівши запеклий опір Булгарської держави’, повернули назад. У 1227 р. під час походу проти тангутської держави Чингісхаи помер, а його володіння були поділені між чотирма синами, які продовжили завойовницьку політику батька.
Величезна імперія Чингісхана внаслідок нескінченних династичних міжусобиць перестала існувати у 1689 р„ коли китайський імператор оголосив себе богдиханом Монголії, а Гі землі — своєю власністю (68,1, 2. 418-427].Традиційні заняття й вірування
Матеріальна й духовна культура всіх монголів здебільшого однакова. їхнє традиційне заняття — кочове скотарство (коні, велика і дрібна рогата худоба, верблюди).
Житло — розбірна переносна юрта. Традиційний чоловічий та жіночий одяг має халатоподібний покрій (із запахом зліва направо). Традиційна іжа — м'ясо (в основному' баранина, рідше яловичина або конина) і молочні продукти. Буддизм проник до монголів наприкінці ХП — на початку XIII ст., але ламаізм жовтошапкового напрямку (секта гелугпа} утвердився лише з кінця XV! — початку XVII ст. Лж до середини XX ст. в деяких районах існувало шаманство (40, 308-309].
Релігійно-міфологічна система у монгольських народів є єдиною. Це см пояснюється неперервністю етнокультурних взаємодій і спільністю літературної мови, що забезпечують поширення у всьому монгольському світі рукописів з обрядово-міфологічними текстами. Спільні джерела фольклорно-міфологічних традицій монголів належать до тих часів, коли основним джерелом їх існування було мисливство. Міфологія давньомонгольських степових кочовиків (сяньбі, кидані та ін.) менш архаїчна, ніж міфологія тайгових мисливців. Вона формувалася під впливом відносно стійких державно-племінних шаманських культів у ранньофеодальних об'єднаннях тюркських і монгольських народів Центральної Азії (33, II, 170].
