Боротьба знаті за перетворення удільних князівств на не­залежну Українську державу в 70— 90-х роках XTV ст.

З одер­жанням автономних прав українські князі й найбільше бо­ярство почали відверто претендувати на повну незалежність від литовської правлячої верхівки. їх підтримували й ли­товські удільні князі.

Перспектива виходу українських князівств з-під влади литовського центру й створення самостійної національної держави не влаштовувала правлячі кола Литви. Прийшовши до влади, великий князь Я г а й л о (1377— 1392) доклав чимало зусиль до послаблення визвольного руху в Україні. З цією метою він почав тасувати удільних князів, давати їм землі в різних місцях. Становище Литовської держави уск­ладнювалося. Вона не змогла відстояти цілісність своїх во­лодінь на заході. В 1377 р. угорсько-польські війська захо­пили Холмщину та Белзщину. Спочатку вони належали польській короні. Але наступного року угорський король відібрав у Польщі всю Галичину разом з окупованими те­риторіями Західної Волині та приєднав їх до своїх володінь. Почалась заміна місцевих урядовців чиновниками-угорцями. Вища влада в регіоні перейшла до королівського намісника й була підкріплена введенням у галицькі міста угорських гарнізонів. Посилилося соціальне гноблення. У 1382 р. в Галичині спалахнуло народне повстання проти окупантів.

Внутрішні й зовнішні обставини спонукали литовських і польських феодалів до об’єднання. В 1385 р. феодали підписали Кревську унію, за умовами якої Литва й Польща об’єднувалися в одну державу. Королем після шлюбу з поль­ською королевою Ядвігою ставав Я г а й л о (1386— 1434). Литва мала прийняти католицтво, віддати казну Польщі, заплатити 200 тис. флоринів Вільгельмові австрійському за відмову від Ядвіги, повернути захоплені території й приєд­нати до Польщі як литовські, так і українські землі.

Кревська унія значно зміцнила Польщу. З допомогою ли­товсько-українського війська вона в 1387 р. остаточно від­воювала в Угорщини Галичину й встановила владу над Мол­давським князівством. Під тиском польських панів Ягайло приєднав Галичину не до Литви, а до Польщі, зобов’яза­вшися навічно зберігати її «собі, Ядвізі, дітям і короні поль­ській». Зовсім не однозначно сприйняли Кревську унію ли­товські та українські можновладці. Вже перші дії Ягайла щодо виконання її умов зустріли рішучий збройний опір литовської феодальної верхівки на чолі з Вітовтом Кейс- тутовичем. Та й удільні українські князі, змушені присягнути на вірність польському королю, дедалі більше виявляли не­вдоволення, не бажаючи втрачати здобуту, хоч і обмежену, самостійність.

Київський князь Володимир Ольгердо- в и ч відмовився прийняти католицьку віру, його приклад наслідувало й київське боярство. Хоч Володимир Ольгер- дович і мусив взяти участь у боротьбі Ягайла проти Вітовта, але в інших питаннях проводив самостійну політику. Князь вів переговори з московським князем про допомогу у боротьбі з Вітовтом, відмовлявся виконувати його накази. Ведення незалежної політики щодо Литви й Польщі не на жарт

стурбувало польського короля й литовського князя.

На початку 90-х років більшість українських князівств відмовилися визнати Кревську унію, а разом з нею владу як польського короля, так і великого князя литовського. Тобто була зроблена спроба добитися державної незалежності ав­тономних князівств. На чолі патріотичних сил стали київ­ський князь Володимир Ольгердович, новгород-сіверський — Дмитро Корибут і по­дільський — Федір Коріатович. Але діяли вони розрізнено, неузгоджено й тим самим прирекли виз­вольний рух місцевої людності на невдачу. Наступ військ Дмитра Корибута на Литву в 1392 р. закінчився поразкою. Почався контрнаступ литовських загонів на Україну. Про­тягом 1392— 1395 рр. Вітовт відібрав у повсталих князів найбільші удільні князівства й передав їх своїм прибічникам. Українська знать поставилася до них вороже. Коли на місце усунутого Володимира Ольгердовича до Києва в 1394 р. прибув Скиргайло, то боярство відмовилося йому коритися. Князь мусив відмовитися від обмеження прав місцевих мо­жновладців і почав підтримувати їхнє прагнення до неза­лежності від центру. Однак така лінія поведінки київського правителя не влаштовувала Вітовта, й Скиргайло був от­руєний. У 1399 р. до Києва приїхав намісник Вітовта, його племінник Іван Гольшанський. Удільний устрій України було ліквідовано.