Перетворення козацтва на привілейований стан суспільства.
Кардинальні зміни сталися в становищі козацтва, яке з невеликої соціальної групи почало перетворюватися в роки війни в окремий стан суспільства. Процес цей розпочався з масового покозачення селянства й міщанства, котрі таким чином намагались позбутися феодальної залежності, завоювати особисту свободу і навіть соціально-економічні та політичні привілеї.
Піднявшись на боротьбу з поневолювачами, селяни й міщани масово оголошували себе козаками і відмовлялися виконувати феодальні повинності. Козаками вважала себе значна частина селянства й міщанства Лівобережжя, Правобережжя і Західної України, яка брала участь у боях селянсько-козацького війська проти армії Речі Посполитої. Навіть при поверненні польського панства до своїх маєтків поспільство не бажало визнавати свою залежність і відстоювало завойовану свободу. Так чинили жителі Княгинина, Біловиць, Смольчинець, Сухої Волі, Луцька та багатьох інших пунктів Волині й Західної України.Відносно козацтва правлячі кола займали двоїсту позицію. З одного боку, вони проявляли зацікавленість в участі у воєнних діях якомога більшої кількості населення, а з іншого — не визнавали за всіма учасниками війни козацьких прав. У їхньому уявленні козацтво — це кількісно обмежений привілейований стан суспільства, який посідав особливе місце у соціальній структурі населення. Така позиція гетьмансько-старшинського управління яскраво виявилася під час складання реєстру козацького війська 1649 р., коли до нього були записані лише ті козаки, які «служат старо и со всякую службу их будет». Зрозуміло, що до 40-тисячного реєстру ввійшла тільки незначна частина поспільства, що брала участь у війні. В основній своїй масі це були колишні реєстровці, а також багаті селяни і міщани, здатні не лише відбувати військову службу, а й сплатити певну суму грошей, аби потрапити до списків привілейованого стану. Таке саме відбувалося і при складанні реєстру 1651 р., коли бажаючі потрапити до нього давали старшині по 30—40, а то й більше золотих «червоних».
Згідно з Березневими статтями 1654 р. козацький реєстр розширювався до 60 тис. чол., але й він не міг вмістити всіх, хто вважав себе козаками. Під час присяги російському цареві сотники Дрокова, Мгли- на, Попогір’я, Почепа, Ропська, Стародуба й Топольська заявили переписувачам, що всі міщани записалися в козаки. Подібне спостерігалося повсюдно. Загалом до присяги було приведено десь 63 тис. козаків. Насправді їх було набагато більше. Небажання правлячих кіл загострювати ситуацію відмовою тисячам міщан і селян визнати за ними козацькі права й стало головною причиною того, що вони не наважилися складати відповідний реєстр.Значення феномена козацтва в історії українського народу виходило за межі феодальних порядків. Панівній соціально-економічній системі була невластива наявність переважної більшості особисто вільних виробників. Козацтво, з його особливим становищем у суспільстві, було незручним об’єктом для закріпачення, принаймні порівняно з селянством і міщанством. Якщо врахувати, що козаками в окремих випадках вважало себе до 80 % всього населення, то можливості для зміцнення феодальних відносин були досить обмежені. Абсолютної ваги феодалізм набував тоді, коли феодали підпорядковували собі переважну більшість виробників. Козацтво хоч і виконувало свою головну феодальну повинність — військову службу власним коштом, але це була повинність, яка не створювала додаткового прибутку, тобто не працювала на феодалізм, не зміцнювала його економічний базис. Тогочасна держава могла миритися з козацтвом лише в обмеженій кількості заради виконання ним військових функцій і, як правило, намагалася не допустити його надмірного кількісного зростання. Тільки у виняткових випадках вона йшла на поступки поспільству, дозволяючи, а то й заохочуючи його переходи до цього служилого стану феодального суспільства. Саме так і відбувалося в роки визвольної війни, коли на карту була поставлена головна ідея — визволення України від польсько-шляхетського панування.
Визвольна війна не викликала кардинальних змін у становищі слобідського козацтва. Вона сприяла його поширенню на нові землі й підвищенню ролі у виробництві сільськогосподарської та промислової продукції. Збільшення особисто вільного населення серйозно не впливало на соціальну структуру феодального суспільства Російської держави.