Зміни в становищі шляхти.

Соціально-економічні та політичні наслідки війни проявлялися на різних землях неоднаково. Найглибшими вони були на Лівобережній Україні, де успіхи в економіці, суспільних відносинах підкріплювалися створенням нової системи військово-адміністративних установ і запро­вадженням самоуправління.

У роки війни найвідчутнішого удару зазнали магнати і шляхта — панівний стан на українських землях. Переважна більшість з них як польського, так і українського походження була знищена або вигнана, а їхні маєтності розгромлені. Такої участі зазнали Іеремія Вишневецький, Станіслав Ko- нєцпольський, Потоцькі та чимало інших. Уже в перші воєнні місяці більшість чернігівської шляхти повтікала на Волинь і власне польські землі. Таке ж саме відбувалося й пізніше. На Лівобережжі, Правобережжі, частині Поділля й Волині шляхта фактично втратила панівні позиції в еко­номічній та політико-правовій сфері життя, хоча й тут со­ціально-економічна та політична її вагомість в соціальній структурі суспільства варіювалася в залежності від політичної ситуації. З поразками селянсько-козацької армії під Зборо­вом і Берестечком вона зростала, а з перемогами — змен­шувалася. Але внаслідок короткочасних невдач повсталого народу шляхта не встигла відновити свою колишню владу повного мірою.

Незважаючи на розмах антифеодальної боротьби, шляхта як стан не була знищена. І це стало однією з передумов збереження старих порядків. Залишалася певна частина шля­хти, зокрема православної, яка взяла участь у боротьбі по­всталого народу проти польсько-шляхетського панування. Причому вона складалася переважно з дрібних і середніх землевласників, змушених зважати на гострі антифеодальні настрої широких селянських мас, а відповідно йти їм на певні поступки всупереч власним інтересам.

Загальну кількість такої шляхти встановити на сьогодні неможливо. Російський посол у Польщі Г. Кунаков у 1649 р. повідомляв царя, що у козацькому війську налічувалось 6 тис. шляхтичів. В інших Джерелах називаються — 2500 і 1500 чол. У 1654 р. до присяги російському царю приведено 188 шляхтичів, найбільш заможних землевласників, які бра­ли безпосередню участь у воєнних діях. Насправді їх було значно більше.

Стосовно шляхти Хмельницький проводив чітку полі­тику, розглядаючи її позицію за ставленням до очолюваної ним війни. Гетьман брав під свій захист тих шляхтичів, які перебували у складі селянсько-козацького війська. Це за­кономірно, оскільки Хмельницький в умовах загострення соціальної боротьби мусив зважати на сильні антипанські настрої селянства і не доводити його до конфлікту з шля­хетством, котре воювало проти іноземних загарбників. На нараді з польськими комісарами у 1649 р. він чітко виклав свою позицію з цього питання: «На всій Україні не лишиться в мене жодного князя і жодного шляхтича, а коли який з них хоче їсти хліб з нами, — той користь запорізькому війську». В Зборівському та Білоцерківському договорах за шляхтичами закріплювалося панівне становище в суспіль­стві. Але в реальній обстановці привілейований стан не завжди міг скористатися своїми правами повною мірою.

Склалося своєрідне становище, коли власники, маючи право на експлуатацію залежних селян, не могли його ре­алізувати на практиці. Через те вони мусили вдаватися до вільнонайманої праці. Таке невизначене становище не могло довго тривати й мало завершитись набуттям шляхтою звич­них феодальних рис господарювання або ж незвичних, нових для неї рис капіталіста. Оскільки гетьмансько-старшинське управління взяло курс на забезпечення привілейованого мі­сця в суспільстві для панівних верств населення, мав пе­ремогти перший шлях розвитку. Відчуваючи всебічну під­тримку вищого адміністративно-військового апарату, шляхта була зацікавлена у зміцненні його влади в суспільстві, її влаштовувало й об’єднання України з Росією за умови збе­реження свого привілейованого становища, що було зафі­ксовано в Березневих статтях 1654 р.: «И кто был шляхтич, или казак и мещанин, и кто в каком чину наперед сего и какие маетности у себя имел, и тому б всему быть по- прежнему».

Після об’єднання України з Росією гетьманське управління взяло курс на практичну реалізацію виняткових прав і привілеїв шляхти. Паростки буржуазної безстановості не знаходили простору для розвитку. Повільна реалізація на практиці вла­сницьких прав стала однією з причин незадоволення шляхти діями гетьманського управління й царського уряду на те­риторії Лівобережної України.

Стабільнішою і помітнішою була роль шляхти в суспі­льному житті Волині та Західної України. Панівне становище серед неї залишалося за польськими магнатами, які силою зброї відстоювали свої феодальні права. їхню всебічну під­тримку мала також дрібна шляхта, виробничі відносини в господарствах якої не виходили за межі феодальних поряд­ків. Тому елементи капіталістичного підприємництва серед шляхти Волині й Західної України були менш виразними, ніж це мало місце на Лівобережжі.