Відстані й пересування

Під час подання аналізу життєдіяльності колективу слід також звернути увагу на проблему пересування - способи переміщення від робочого до домашнього простору, проблему дороги та свободи руху тощо.

Фіксуємо, що в основному пересування з домашнього до робочого простору для співробітників Лубенського закладу вищої педагогічної освіти відбувалося у межах одного населеного пункту. Як зазначають документи, студенти, розселені не в гуртожитку, розташованому в корпусі закладу, мешкали в приміщеннях, пристосованих під гуртожитки, в середньому на прийнятній відстані у 1,5 км від інституту¹ (сучасне картографування дозволяє побачити трохи інші відстані. Вона незначним чином різняться від усереднення маршрутів українськими радянськими освітянами 1930-х років. Скажімо, це 1,7 км від гуртожитків на Ярмарковій площі чи вулиці Садовій, або ж 2,1 км до будинку на вулиці Олександрівська, 4). При середній швидкості руху людини у 3-4 км/год, студенти нормально могли добиратися до стін alma mater за максимальний час у пів години. Окремі студенти проживали на відстані не більше 1 км від стін інституту (наприклад, на площі Кірова (нині - Володимирський майдан) за 800 м, за 500 м на вул. Карла Лібкнехта (нині - Старотроїцька), на вул. Льва Толстого, 10 (нині - В’ячеслава Чорновола) за 350 м чи вулиці Інститутській за 250 м).

Така ж сама ситуація з відстанню помітна під час аналізу розселення здобувачів вищої освіти по приватних квартирах (так званих «кутках»).

Документи не зазначають способу пересування містом. Проте маємо інформацію про далекі подорожі наземним транспортом викладачів та студентів. Зокрема, залізницею до Лубен із Харкова, і з Лубен до Слов’янська чи Одеси (Куяльника), автобусом до села Соснівка на Полтавщині тощо^{[203] [204].}

Інформація про обмеження мобільності відсутня. Натомість інститут пропонує кошти за квитки у разі подорожей на лікування та у ділові відрядження. Фактом обмеження пересування на території самого закладу, тим не менш, можна вважати уже згадувані та уведені у вересні 1936 р. студентські квитки та паспорти з відміткою про прийняття на облік інститутом згідно з ухвалою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про вищу школу.

Вони давали можливість потрапити в інститут, інакше вхід був дозволений лише за спеціальними перепустками з 14 до 16 години. А після 23 години пересування територією освітнього закладу було заборонено всім, окрім швейцара, директора та його помічників¹.

Питання свободи руху опосередковано видно з біографій освітян, котрі опинилися на роботі в Лубнах з різних куточків Країни Рад. Тут бачимо як короткі подорожі у межах адміністративних одиниць (власне, Лубни та навколишні села (Березоточа, Вільшанка, Засулля, Калайдинці, Лазірки, Литвяки, Лукім’я, Новаки, Михнівці, Снітин, Солониця, Тернів), Полтава й область (міста Гадяч, Миргород і Хорол; села й селища Білоцерківка, Велика Багачка, Великі Сорочинці, В’язівка, Келеберда, Нові Санжари, Покровська Багачка, Черевки, Яновщина, Яреськи). Були й трудові міграції в межах радянської України з міст (Артемівськ (нині Бахмут), Горлівка, Городня, Дніпропетровськ (нині Дніпро), Житомир, Запоріжжя, Зинов’євськ (нині Кропивницький), Кам’янець-Подільський, Київ, Конотоп, Маріуполь, Ніжин, Одеса, Олександрія, Прилуки, Ромни, Сквира, Умань, Харків, Херсон) та сіл і селищ (Златопілля на Кіровоградщині, Сахновщина на Харківщині, Собичеве та Краснопілля на Сумщині).