Внутрішні межі імперіалізації
Повернімося до визначення імперії як активної транс- політії, перетворюваної на політію війною та завоюваннями. З цього визначення можна вивести ще одне відхилення, за яким імперія вважається більш або менш однорідним чи неоднорідним цілим, складові елементи якого можуть дуже довго зберігати пам’ять по свою знищену незалежність і живитися надією відновити її.
З іншого боку, імперія - це політія, яка перебуває під постійною загрозою повернення до транс- політійного стану, якщо контроль із боку центру знизиться і гору візьмуть відцентрові сили. Усі ці риси імперії дають підстави припускати наявність зони проміжних проблем між тими, що стосуються єдності та міцності імперської політії, та тими, що народжуються від її стосунків із зовнішніми політіями. У цій проміжній зоні імперія перебуває в контакті з елементами, включеними до ареалу її панування, але які повністю чи частково виходять з-під її реального контролю і постійно загрожують імперській владі. Це - племінні елементи. Шперія може включати також багато народів, які опираються асиміляції та довічно зберігають свої звичаї. Такі меншини цікаво вивчати самі по собі або щоб підкреслити їхню барвистість, проте вони мало цікавлять загальну історію, бо є пережитками й музейними рідкостями, які сприятливі обставини чи загадкова впертість заморозили на якомусь етапі неолітичної лінії еволюції та увічнили в зовсім новому контексті. їхні здатності до об’єднання та до заподіяння шкоди майже нульові й сприяють їхньому увічненню через поблажливість, з якою імперська влада їх терпить.Племінний елемент, навпаки, становить постійну загрозу. З його точки зору, бути в імперії чи поза нею - не має жодного значення. Між внутрішніми й зовнішніми племенами неможливо провести чіткий вододіл. Таке поняття, як «імперія і племінний уклад», краще відповідає нестійкій і змінній за своєю природою реальності.
Загроза, яку становить племінний уклад стосовно імперії, виникає з того, що племінна будова спонтанно вписується в логіку «малої війни», або партизанської війни, за визначенням Клаузевіця, або «затягнутої війни», теоретичні засади якої сформулював Мао Цзедун. Її логіка спирається на два основних правила: розсіюватися, коли ворог наступає великими силами; спрямувати на розосередженого ворога переважаючі сили. Плем’я базується на механізмах злиття й розділення, які призвичаюють його до коаліцій на різних рівнях інтеграції. У разі крайнього тиску розділення може дійти до рівня сім’ї як одиниці, ще здатної опиратися й вижити в очікуванні сприятливіших обставин. Зі свого боку, імперська армія може зосередити сили, які переважають будь-яку мислиму племінну коаліцію, але щоб окупувати й контролювати певну територію, вона змушена розпорошувати ці сили по гарнізонах. Щоб зберегти свою перевагу та компенсувати свої слабкі місця, армія повинна зв’язати гарнізони один з одним за допомогою максимально швидких комунікацій. Швидкість залежить від технічних можливостей, яких не існувало в домо- дерну епоху.Отже, армія та плем’я стихійно опиняються в двох протилежних станах, які з точністю відповідають двом правилам партизанської війни. Їхнє застосування дає змогу племенам без кінця-краю віддаляти поразку, а не перемогти імперію лобовим наступом на сконцентровані армійські сили або поступовим захопленням позицій. Племена можуть перемогти один раз масованим ударом, але вони не здобудуть остаточної перемоги; рано чи пізно їх розіб’ють, оскільки імперія має ресурси, об’єктивно більші за ресурси племен. Вони можуть знищити кілька гарнізонів, але не всі, адже дороги насправді дозволяють сконцентрувати сили на стратегічних точках. Одне слово, племена можуть не зазнавати поразки й виживати нескінченно, але вони не можуть і перемогти, хіба що імперія ослабне. Таке становище має для них два ймовірних виходи. У разі розпаду імперії племена можуть святкувати перемогу. У разі ослаблення центру вони можуть завоювати його та надати йому нової сили.
У першому випадку вони сприятимуть затримці реставрації імперського ладу. У другому - забезпечують оновлення імперської сили.Загальне становище має цілком асиметричний вигляд, оскільки племена повинні й можуть задовольнятися тільки виживанням і очікуванням сприятливого моменту, який рано чи пізно обов’язково настане, а в імперії є тільки один вибір: знищити племена або ж нейтралізувати їх. З точки зору стратегії племена захищаються, а імперія наступає. Ця асиметрія дозволяє виявити об’єктивні чинники, які підсилюють один одного. Вирішальну перевагу імперії в плані можливості концентрації сил і зменшення вартості контролю надають міста, рівнини, долини, осіле населення, висока його густота. Племенам сприяють гори, райони посушливого клімату, кочовий спосіб життя, великі незаповнені простори, усе те, що змушує дробити сили та збільшує витрати. У прямий спосіб або через економічні й технічні чинники рельєф місцевості та клімат слід вочевидь сприймати як вирішальні чинники, які впливають на стосунки між племенами та імперією.
Отже, ми знаходимо просте й слушне пояснення різних ситуацій, які їх можна виявити на історичному тлі. У Китаї племена розташовані на західній, північно-західній та північній окраїнах, оскільки в «країні вісімнадцяти провінцій» обмаль посушливих зон, а гори чітко поділені на кряжі природною ортогональною сіткою. У принципі, гори таки слугують опорними зонами для непокірних, але це не племена, а розбійники, тобто елементи, які вийшли з самого китайського суспільства. Розбійники й бандити можуть бути неприємним шкідливим явищем, але вони не в змозі загрожувати імперській владі.
В Індії гори розташовані на околицях, а мусонний клімат разом із можливостями зрошення за допомогою щільної мережі штучних водойм дозволяє селянам займати весь континент. У результаті цього племінні елементи розсіюються всюди та переходять до осілого способу життя. Власне, індійські племена утворюють систему з кастами. Касти можуть легко інтегрувати в себе племена, визначаючи їх теж як касти та змушуючи дотримуватися певних звичаїв.
Цілком імовірний також рух у зворотному напрямку - від касти до племені, навіть попри те, що таке повернення до «варварства», ба більше, до «дикості», брахмани не зафіксували. Кастовий уклад затримує достатньо елементів племінної будови, щоб полегшити перехід від одного стану до іншого в обох напрямках. Таке балансування означає, що племена в Індії не є чинником, який порушує спокій, і навіть не є політичним чинником, що вказує на максимальний розрив між політичним і морфологічним. Єдина тріщина в цьому моноліті знаходиться на північному заході, за Індом і в пустельних зонах з обох боків його пониззя. Рельєф місцевості та клімат сприяли збереженню племінних зон, які опираються політичній владі та індійській цивілізації. Власне, ці райони незгоди є східною сходинкою Передньої Азії і відповідають, якщо вже продовжувати цю геологічну метафору, зоні насування одного ареалу на інший. Саме нею впродовж тисячоліть проходили загарбники та завойовники Індії.У Передній Азії географічні умови винятково сприятливі для укорінення наведеної схеми й для забезпечення зразковості пари, яку утворюють плем’я та імперія. Будова базується на містах, які контролює альянс політичної влади, релігійної верхівки та торгового багатства та які своєю чергою контролюють село та селян. У таких межах імперія - це зведення міст у мережу силою одного з них або ж силою загарбника. Всюди існують гірські райони й незрошувані випасні зони. У результаті впродовж п’яти тисяч років маємо неспокійне співіснування більш-менш потужних, великих і стійких осередків імперіалізації та племінних зон, які мешкають у стані відносно глибокої, різкої та руйнівної незгоди з імперією. Таке становище і такий подвійний характер існування зустрічаються по всьому ареалу - від Атлантики до Інду та від Центральної Азії до Індійського океану, за помітним винятком Єгипту, де надзвичайно посушливий клімат - за межами долини Нілу - не дав розміститися навіть племенам.
Рим відзначився і тут. На африканському й азійському ареалах він вступає в боротьбу з моделлю Передньої Азії та розв’язує проблеми так само погано, як його попередники й наступники.
На європейському ареалі домінують рівнини, плато та середні гори, а помірний клімат усюди сприяє хліборобству й осілому способові життя. Ці умови найгірші для племен і їхньої оборонної стратегії. Навести як приклад можна хіба що кантабрійців, на підкорення яких римлянам довелося витратити роки після того, як Август в 25-27 рр. до н.е. узяв командування військами на себе, і балканські племена в зоні контакту з азійським ареалом. Між Роною і Дунаєм отаборилися, безперечно, германські племена. Становище нагадує Китай, хоча й з помітною різницею. Германці разом з кельтами, іллірійцями, греками, латинами, італіками, скандинавами, слов’янами, балтійськими народностями належать до індоєвропейської гілки. Усі вони належать також до одного й того самого світу, який лише недавно, в Іст. до н.е., навпіл розситили римські завоювання. Цей розділ реальний, але він не завадив контактам, обмінові й навіть взаємопроникненню між романізованим і германським світом. Основним наслідком зникнення Римської імперії стане інтенсифікація взаємопроникнення та закріплення зв’язків між цими «родичами». Різниця в становищі з Китаєм відчутна, адже в Європі немає такого постійного протистояння між двома відмінними людськими масами.Можна також подивитися на стосунки між племенами та культурними ареалами з дещо більшої висоти й загальнішим поглядом, розглянувши Центральну Азію та її відносини з рештою Євразії. Від Південної Русі й навіть від угорської пушти[‡‡] аж до Тихого океану простяглася величезна степова зона на південь від тайги. Холодний узимку та спекотний улітку клімат не сприяє рільництву тим більше, що можливості зрошення обмежені через домінантний напрямок річок на північ. Усю цю зону займають кочові та скотарські народності. Археологія й лінгвістика дозволяють виявити їх на відтинку в п’ять тисяч років і вирізнити етнічні риси - від індоєвропейців на крайньому заході до тюрко-монголів на крайньому сході. Ці племена мають однакову соціальну структуру, за якою окремі індивіди, роди та племена діляться на аристократію, простий люд, пов’язаний з нею зв’язками клієнта, та на рабів, якими володіють у першу чергу аристократи і які потрапили до такого стану через несплачені борги або через воєнні лиха.
Від часу одомашнення коня степові племена стають небезпечними воїнами для чотирьох культурних ареалів, на кордонах яких довжиною понад десять тисяч кілометрів вони мешкають. Одомашнення коня здійснили кочові скотарські племена, які починали з того, що впрягали його у візки, щоб полегшити собі пересування. Велика зміна відбувається близько 1500 р. до н.е., коли на коня сідають озброєні вершники. Поєднання воєнної техніки вершника з морфологічною технікою племінних коаліцій дає змогу мобілізувати потужне комонне військо та спрямовувати його через степовий коридор Центральної Азії. Час від часу ці вершники знімаються з місця і можуть викликати величезні пертурбації в Євразії. Найпомітнішими подіями можна вважати експансію індоєвропейців з середини III ст. в Європу, Малу Азію, Єгипет, Месопотамію, Іран, а звідти в Індію; напади гунів з кінця І тисячоліття до н.е. до першої половини І тисячоліття н.е.; навалу монголів у XII-XIII ст., завоювання турків кількома хвилями з XI ст. - османи почали свої завоювання з балканської Європи близько 1300 р. Кочовий племінний спосіб життя протягом тисячоліть зробив їх не- контрольованими. Доведеться чекати появи нової воєнної техніки - гармат і артилерії, щоб покласти край їхнім міграціям і навалам і щоб Центральна Азія стала російським і китайським Туркестаном.
Відносини між племенами та імперіями мають також і менш войовничий і воєнний характер, якщо підкреслити їхню взаємодоповнюваність і взаємні вигоди для обох сторін. У звичайний час стосунки можуть бути взаємно вигідними, але така співпраця не стійка й може повернути на гірше будь-якої миті. Локальні торгові обміни між кочовиками й осілим населенням мають плідний характер для тих і тих, адже кожна сторона спеціалізується на тому, що може зацікавити іншу. Така взаємодоповнюваність не перешкоджає, проте, тому, щоб кочовики перетворювалися на грабіжників. Суходільну торгівлю на великі й дуже великі відстані можуть провадити кочовики (якщо вони не беруть на себе захист караванів), що не заважає їм також вести спосіб життя розбійників чи бандитів з великого шляху. Племінні елементи можуть включатися до імперського апарату починаючи з військового, оскільки вони здатні бути прекрасними воїнами й у них є та політична перевага, що вони не мають жодного соціального коріння в населенні імперії: вони, отож, сприяють примноженню воєнних державних переворотів та їхньому успіхові або ж підтримують палацові революції.
Під час заворушень, коли імперія стає більш крихкою, слабкішою, близькою до розпаду, стосунки з боку племен стають агресивними. Вони намагаються захопити частки імперії або й усю імперію, замінивши ослаблу династію но- вою. У Китаї монголи привели династію Юань, що правила в 1280-1367 рр., а маньчжури - династію Цинь, яка протрималася з 1644-го до 1911 р. В Індії вони з’являлися як завойовники перевалами Гіндукушу. В Європі германці слугували римлянам у організації захисту кордонів і в армії взагалі. Ця армія неодноразово підносила одного зі своїх воєначальників на вищий щабель влади і проголошувала його імператором. Але з найцікавішою ситуацією - не стільки з точки зору загальної історії, скільки з точки зору історії культурного ареалу - ми стикаємося в Передній Азії. Умови, що там склалися, сприяли утворенню циклу династій і політій, який чудово зрозумів і проаналізував Ібн Хальдун, причому цикл цей був далеко не мусульманським за своєю суттю, оскільки передував ісламу на декілька тисячоліть. Цикл ґрунтується на чергуванні завоювання політії племінними елементами, встановлення міцної й дієвої династії, її неминучого розкладу через поєднання влади та розм’якшувального впливу міста й цивілізації, усе більшої безгосподарності політичної влади, аж до появи нових племінних елементів, що несуть у собі нові якості, та повторного початку циклу.