<<
>>

С. Г. Муравйов-Апостол про повстання Чернігівського полку

(Уривок із свідчень на слідстві в справі декабристів

6 лютого 1826 р.)

Приїхавши в с. Триліси, я мав намір переховатися в ньому кілька днів, вважаючи, що уник від усіх розшуків, тим більше, що в Паволочах найняв я фурмана до Фастова, а в самий день приїзду мого в Триліси Бестужев з ним же поїхав до Брусилова для одер­жання там відомостей і щоб проїхати, якщо це буде можливо, в Новоград-Волинськ до слов'янів для інформування їх.

Перед від’їздом Бестужева я взяв у нього обіцянку, якщо він в Брусилові побачить, що проїзд до Новограда-Волинська утруднений, то він повернеться до нас, а я обіцяв йому чекати його в Трилісах, не розпочинаючи нічого до його повернення. Ввечері я написав записку у Васильків до поручика Кузьміна, прохаючи його приїхати до мене і не казати про прибуття моє нікому зовсім, хіба тільки Соловйову і Щепіллі, які можуть з ним приїхати до мене, якщо вони у Василькові.

Вночі приїхав в Триліси підполковник Гебель з жандармським офіцером і об’явив мені і брату арешт. В цьому становищі пробули ми до ранку, коли раптом приїхали поручик Кузьмін з поручиком Сухіновим і вслід за ними ш.-капітан Соловйов і поручик Шепілло;

Кузьмін підійшов до брата, спитав його, що робити; на це брат відповів йому: нічого, а я на таке ж питання Кузьміна відповів: визволити нас. Незабаром після цієї короткої розмови почув я шум в передній кімнаті, і першим моїм рухом було — вибити вікно і вискочити на вулицю, щоб зникнути; вартовий, шо стояв біля цього вікна, нахиливши до мене штик, хотів було перешкодити мені в цьому, але я закричав на нього і вирвав в. нього рушницю з рук.

В цей час, ліворуч від квартири, побачив я Гебеля, який боровся з Кузьміним і Щепіллою, підбіг туди, і після першої хвилини здивування від цього видовища я закричав: годі, панове, і тут же підполковник Гебель, звільнившись і знайшовши на дорозі сани, сів на них, щоб поїхати, і ми побігли було, щоб повернути його і щоб він заздалегідь не сповістив про цю подію, що Сухінов, сівши верхи, і виконав.

Подія ця розв’язала всі мої сумніви; побачивши відпо­відальність, яку через мене взяли на себе ці чотири офіцери, я вирішив, не гаючи часу, розпочати заколот і віддав поручику Кузь- міну наказ зібрати 5-у роту і йти на Ковалівку, сам поїхав туди вперед для збору 2-ї гренадерської роти.

А Соловйову і Щепіллі наказав з Ковалівки їхати в свої роти і привести, їх у Васильків. Надвечір 5-а рота прийшла в Ковалівку, і я вирішив заночувати в ній через негоду і завірюху і щоб дати час зібратися і 2-й гренадерській роті. З Ковалівкі надіслав я вищезга­дану записку підпоручику Вадковському з 17-го єгерського полку через унтер-офіцера Какаурова. На другий день, рано-вранці, ви­ступив я з ротами 2-ю гренадерською та 5-ю мушкетерською, при­йшов з ними до Митниці, на великому шляху, за 8 верст від Василькова, звелів людям зарядити рушниці і вирушив до міста (у Митниці знайшов я Бестужева, який повернувся з Брусилова і чекав на нас); вступив у Васильки о 5 годині після полудня, без всякого опору, звелів забрати на свою квартиру прапори і полкову скриню, умовляв солдатів 3-ї і 4-ї мушкетерських рот бути з нами заодно; випустив з-під арешту і повернув в ряди двох арештантів, Алексеева (за втечу з 11-ї дивізії) і Переметьєва (за навмисне смертовбивство, в якому він сам повинився) і наказав зайняти в'їзди караулами, розпустив решту людей на квартири (в цей час приїжджав до мене Владковський з Білої Церкви).

Протягом ночі приводили до мене Ушакова (чину не знаю) гусарського полку принца Оранського, шо проїздив у свій полк, якого я звелів, не затримуючи, пропустити, і прапорщик Мозалев- ський, який стояв в караулі на Б. Церківському в’їзді, приніс мені 266

папери і 900 крб. грошей, знайдених ним у двох арештованих жандармських офіцерів. Папери я спалив, а гроші віддав для роздачі в роти. ·

З Василькова я міг діяти трояким чином: 1-е — йти на Київ, 2-е — йти на Білу Церкву і 3-є — рухатись якнайскоріше до Житомира, намагаючись з’єднатися з слов’янами. З цих трьох планів я схилявся більше на останній і на перший; по цій моїй причині, коли я посилав Мозалевського з листом до майора Крупеникова, призначив йому приїхати в Брусилів, бо з Брусилова я міг за один перехід прийти у Київ, якби одержав від Крупеникова задовільну відповідь, в противному ж разі я знаходився також у відстані одного переходу від Житомира.

На другий день, ЗО грудня, прочекавши до полудня, щоб дати наблизитись 2-й мушкетерській роті, я зібрав роти, які знаходились в місті; полковий священик, після молебня, прочитав катехізис, який я склав, і я вирушив з ротами на Moto- вилівку по шляху на Брусилів, де були роти 1-а гренадерська і 1-а мушкетерська. Помітивши, шо читання катехізису справило поганий вплив на солдатів, я вирішив знову діяти в ім’я великого князя Костянтина Павловича

Наближаючись присмерком до с. Мотовилівки, знайшов там зібрані зазначені вище роти, без ротних командирів, умовляв їх приєднатись до нас. Частина 1-ї мушкетерської роти погодилась, 1-а гренадерська відмовилась і пішла вночі на Білу Церкву. Пере­ночувавши в Мотовилівці з рештою рот (2-а мушкетерська прибула на другий день вранці), я вирішив тут переднювати, ради Нового року, щоб не було ремствування серед солдатів. Другого дня, тобто

2 січня, не маючи ніяких відомостей про Мозалевського, я зробив

3 цього висновок, що його взято або в Києві, куди мені йти через це не слід, або в Брусилов!, де, отже, вже сповіщено про мій рух, і, знаючи, наскільки перша зустріч вплине на солдатів, я вирішив вирушити на Білу Церкву, де передбачав, шо мене не чекають, і де сподівався не зустріти артилерії; в такому передбаченні я дійшов до с. Пологи, в 15 верстах від Білої Церкви, де заночував, бо під час цього переходу довідався від мужиків, шо вся піхота, яка була в містечку, виступила в м. Сквиру і шо там залишилася одна рота для караулу. Для більшого впевнення я посилав вночі верхи поручика Сухінова з трьома солдатами, але вони повернулися без усяких відомостей, а вранці поручик Шепілло підтвердив мені цю звістку, що він одержав від надісланого посланця. Не маючи вже ніякої мети йти на Білу Церкву, я вирішив повернути на Триліси і намагатися наблизитись до слов’ян, за першою моєю пропозицією. На цьому переході, між селами Устимівкою і Королівкою, зустрів мене загін генерала Гейсмара, я привів роти, під моїм началом, в порядок, наказав солдатам не стріляти, а йти прямо на гармати і вирушив вперед з усіма офіцерами, які залишилися. Солдати йшли слідом за нами, — поки картеч, шо попала мені в голову, не поклала мене непритомним на землю. Коли ж я опам’ятався, знайшов батальйон цілком розладнаним і був захоплений самими солдатами в той час, коли хотів сісти верхи, щоб спробувати зібрати їх; солдати, які мене захопили, привели мене і Бестужева до Маріупольського ескадрону, куди незабаром привели брата і решту офіцерів...

На весь заколот Чернігівського полку найбільший вплив, я можу додати, мав я. Брат, який був одягнутий у фрак і не знав майже нікого не тільки з солдатів, але й навіть з офіцерів, не міг мені багато допомогти, так само як і Бестужев, будучи тільки підпоручиком і (притому) чужого полку. З чернігівських офіцерів найбільшу допо­могу я одержував від чотирьох вищезазначених мною.

Избранные социально-политические и философские произведения декабристов, т. 11, стор. 215—219.

194.

<< | >>
Источник: Хрестоматія з історії України. — XVII-XX ст./ Упорядники: В. І. Ізюмов, В. М. Нікольский — Донецьк: TOB «Альфа- Прес»,2007. — 448 с.. 2007

Еще по теме С. Г. Муравйов-Апостол про повстання Чернігівського полку: