Метагалактики, галактики, зірки
Метагалактикою називається сукупність зоряних систем — галактик, що рухаються в безмежних просторах видимої для спостереження частини Всесвіту. Найближча до нашої зоряної системи галактика — Магелланов! Хмари; відстань до неї становить 200 тис.
світлових років, що порівнянне із загальною протяжністю нашої Галактики. Галактики в метагалактичному просторі не розподілені рівномірно, тобто з постійною щільністю, а мають тенденцію утворювати скупчення. Зокрема, група приблизно з 20 близьких до нас галактик (включаючи й нашу) утворює так звану Місцеву систему, яка, у свою чергу, входить до ще більшого скупчення галактик з центром в області сузір'я Діви 1115, 26].Галактики — цс велетенські (до сотень мільярдів зірок) зоряні системи, які, за класифікацією відомого американського астронома Е. Хаббла, поділяються на еліптичні (Е). спіральні (5). неправильні (115. 63].
Таким чином, у процесі еволюції зірка «повертає» у міжзоряний простір значну частину' своєї маси за рахунок «скидання» зовнішніх оболонок. З цього газу утворюються нові зірки, які також еволюціонуватимуть за описаним способом (за схемою «міжзоряний газ -> зірки -> зірки + міжзоряний газ»). У процесі кругообігу міжзоряного газу безперервно змінюється ного хімічний склад: він «збагачується» гелієм і важкими елементами, що врешті веде до неухильного убування міжзоряного середовища в Галактиці
Як же утворюються різні галактики? Тепер вже розроблено моделі перетворення велетенської хмари газу, що стискується в результаті дії закону всесвітнього тяжіння спочатку в протогалактику. а потім у галактику. Первісна температура цього газу була достатньо високою, проте вона швидко понижувалася і через гравітаційну' нестійкість утворювалися нові хмари. На цьому етапі з хмар почали виникати зірки «першого покоління», які. спалахуючи як наднові, збагачували міжзоряне середовище мета\ами.
Різноманітні типи галактик походять від протохмар з різними щільностями та різним розкидом швидкостей внутрішнього руху (наприклад, у прото-8-галакпвід нашого світила, ніж найвіддаленіша від нього планета Плутон. Астрономи вважають.• Факты и комментарии. — 1999 — ГК 187. — 8 окт
що це невидиме небесне тіло в кілька разів більше за Юпітера — найбільшу за розміром планету Сонячної системи. Планета розташована так далеко від Сонця, що для здійснення повного оберту навколо нього їй потрібно 6 мли років. На думку британських дослідників, планету досі не помічали через її надто повільний рух. Вчені встановили, що це небесне тіло перебуває зараз у сузір'ї Дельфін. Позаяк десята планета обертається навколо Сонця в напрямі, протилежному обертанню Інших планет, дослідники висунули припущення, що раніше вона не належала до Сонячної системи. Найвірогідніше, що вона «втекла» від якоїсь іншої зірки. Цс незвичайне небесне тіло поки що не отримало назви.
Проте в давній астрономічній системі, окрім відомих досі дев'яти планет Сонячної системи, називалася й загадкова десята Прозєрпіна Можливо, одна з відкритих сьогодні планет якраз і с Прозерпіною давніх астрологів.