ЗМІЙОВІ ВАЛИ КИЇВЩИНИ

Однією з найменш досліджених пам’яток давнини є земляні насини­вали, які тягнуться на десятки й сотні кілометрів уздовж річок та по межиріччях в багатьох районах лісостепової України.

Автором даної розвідки досліджені тільки ті вали, які розміщені на території, обмеженій на сході Дніпром, на півночі і заході - річкою Тетерів, на півдні - Россю та її притоками. Цей своєрідний трикутник для зручності названий Київським.

Проте невідомо, коли і ким побудовані вали і з якою метою. Чи в цьому скупченні валів узагалі є якась система?

Проблема Змійових валів Київщини, на думку Б. О. Рибакова, - одна з найбільших і найцікавіших загадок давньої історії нашої Батькіщини [1]. Вона хвилювала і хвилює учених уже близько 150 років. Багато істориків схильні розглядати існуючу сітку валів як наслідок стихійних оборонних заходів.

У XIX і на початку ХХ ст. про Змійові вали Київщини писали І. Фундуклей [2], Л. Похилевич [3], В. Антонович [4], Л. Добровольський [5] та Б. Стеллецький [5], про Змійові вали Поділля - Є. Сецінський [7], Волині - В. Антонович [8], Харківщини - Д. Багалій, Полтавщини та взагалі Дніпровського Лівобережжя - В. Ляскоронський [9], М. Максимович [10] та ін.

Із праць зарубіжних учених XIX та початку ХХ ст. заслуговують на увагу публікації І. Ліпомана [11], М. Грабовського [12], С. Грози [13], М. Вишницького [14], П. Шафарика 15].

З радянських учених проблемою Змійових валів цікавилися Б. Рибаков [16], Н.

Останнім часом кілька досліджень, присвячених цьому питанню, опублікували польські учені, зокрема Е. Ковальчик [20].

Дореволюційних дослідників цікавило три проблеми: створення карти Змійових валів, з’ясування генезису їхньої назви і встановлення часу будівництва. Радянські вчені намагались встановити і карту валів, і конструктивні особливості їх, і час будівництва. Е.Ковальчик розглядає це питання ширше: конструкція Змійових валів; зв’язок їх з городищами; походження назви; Змійові вали як приклад сталої, пасивної оборони і, відповідно, спосіб використання їх, нарешті вона подає опис усіх досліджених, на її думку, валів. Усім дореволюційним авторам, за винятком В. Антоновича, Б. Стеллецького та Л. Добровольського, властиві описовість при подачі зібраного ними матеріалу.

В. Антонович першим в 1884 р. опублікував карту Змійових валів Київщини. У 1895р. він дав удосконалений її варіант, що не втратив свого значення дотепер, хоч і має ряд недоліків. В. Антонович у своїй роботі над картою використав описи окремих ділянок валів, узяті ним як з опублікованих, так і з неопублікованих праць, донесення волостей та ісправників про пам’ятки старовини, що збереглися на відповідних територіях, та деякі особисті спостереження [21]. Проте, як відзначив він сам, «...відомості ці дуже неповні, численні пробіли можна буде виповнити тільки при більш точних, спеціально з цією метою здійснених дослідженнях» [22].

У 1909 р. з’явилась карта валів і городищ Б. Стеллецького [23], у 1911

р. - її виправлений варіант [24]. Відомостей про те, які матеріали лягли в основу карти, немає. На ній позначені вали, яких не було на карті В. Антоновича. Це укріплення над річками Вітою та Бобрицею, а також дуговидний вал біля с. Круглик, помилково пов’язаний В.Антоновичем із

с. Ходосівкою. Всі інші вали по річці Стугні та південніше неї накреслені за першим варіантом карти.

Найкращі карти створив Л. Добровольський. Але вони стосуються тільки окремих ділянок валів, зокрема по річках Віті й Бобриці та у межиріччі Ірпеня і Стугни.

У Е. Ковальчик [27] даються карти як окремих ділянок валів, вміщених в опублікованих працях, зокрема Л. Добровольського, так і зведена карта всіх валів, розміщених на території України. В основу останньої в тій частині, що стосується Київщини (рис.1), нею покладені праці В. Антоновича та німецькі армійські карти району рр. Тетерева i Здвижа. Оскільки ті й другі карти містять багато помилок, то і зведена карта Е. Ковальчик виявилася невдалою, про що буде йти мова далі.

Найважливішим недоліком карт як російських учених, так і зарубіжних, зокрема Е. Ковальчик, є те, що в них не можна виявити ніякої системи в розміщенні окремих ділянок валів.

Одна з причин цього криється в тому, що автори не вивчали жодної з ділянок валів на місці, а створювали карти за літературними джерелами та різними уривчастими відомостями. Більше того, Е. Ковальчик не зважила навіть на наявність розходжень у картах Антоновича, Стеллецького і Добровольського і в своїй зведеній карті повторила помилки Антоновича, помічені ще Добровольським.

Помилковою у В. Антоновича була його концепція дуговидних валів, підтримана потім Е. Ковальчик. Деякі вали Київщини, на думку В. Антоновича, дугоподібні і кінці їхні сходяться до Дніпра. Починаючи від валу біля с. Круглик, який справді має дуговидну форму, тільки показаний ним біля с. Ходосівки, Антонович намагається довести, що і вал, який починається недалеко від Трипілля, на лівому березі р. Стугни, перетинаючи річки Ірпінь і Здвиж, доходить на півночі до Димера недалеко від Дніпра. А вал, який ніби розташований біля Трипілля на правому березі р. Стугни, утворює дугу, яка доходить до с. Яроповичі, потім по правому березі Росі також іде в напрямку Дніпра. Нарешті, навіть вал біля с. Будаївки (тепер м. Боярка), який становить частину валу між Дніпром і Ірпенем, він намагається зв’язати з валами біля с.

Рис. 1. Карта Змійових валів Київщини (з праці Е.Ковальчик)

Свою думку В. Антонович обґрунтовував тим, що оборонні вали були потрібні для захисту тільки з півдня та південного заходу. В зв’язку з цим його увагу привертали як оборонні рубежі тільки ті річки, які впадають в Дніпро південніше Києва. Е. Ковальчик також вказує, що річки як природні рубежі мали значення при будівництві валів і що територія Київщини була добре захищена річками. Але й вона звертає увагу тільки на ті, які впадають у Дніпро південніше Києва.

Ні В. Антонович, ні його послідовники зовсім не врахували і не дослідили зв’язок валів і річок, які мають північний напрямок. Тому вони не змогли показати, що будівники валів добре знали і враховували рельєф усієї Київщини, її оро- і гідрографічні особливості.

Ще Л. Добровольський [28] відзначав, що Дніпро, Ірпінь, Стугна утворили навколо Києва територію майже трикутної форми. Колись повноводніші і з широкими (на 3-4 км) заплавами, ці річки являли собою важкопрохідні природні рубежі. Території, обмежені ними, після з’єднання їхніх берегів у південній частині валами, виявлялися укріпленими районами з круговою обороною.

Будівництво валів між річками проводилося не випадковими трасами. Для цього, як правило, обиралися долини річок, верхів’я яких були розташовані близько. Їх з’єднували укріпленою лінією валів. Найближча до Києва лінія валів проходила по річках Віті та Бобриці, перша з яких впадає в Дніпро, а друга - в Ірпінь, інша - по річці Стугні, яка впадає в Дніпро, та річці Плиска, притоці Ірпеня. Вал між річками Ірпінь та Здвиж також розташований вздовж річок Лупи (притока Ірпеня) і Фасової (притока Здвижа).

Вивчення Змійових валів на місці і складена автором розвідки карта дозволили визнати згадану концепцію В. Антоновича невірною в самій основі. Дуговидні лінії, про які йшла мова, з’явилися внаслідок довільного з’єднання В.

Про неспроможність концепції свідчать й інші міркування. Київщині загрожували не тільки вороги з півдня. Досить згадати про рух готів з півночі в причорноморські степи, про війни з аварами, хозарами тощо. Цьому районові завжди потрібна була кругова оборона, хоч небезпека з півночі, сходу чи заходу, можливо, була іноді й меншою. Будівники дбали про те, щоб лінії були найкоротшими, найнеприступнішими, позбавляли б ворогів можливості обійти їх із заходу чи сходу і, врешті, доповнювали б існуючі природні рубежі.

Треба відзначити, що наші предки знайшли справді оптимальне розв’язання цього складного завдання, настільки вдале, що навіть будівництво Київського укріпленого району в 30-х роках велося по давніх оборонних рубежах.

Виходячи із багаторічних спостережень над напрямками і розташуванням валів, можна зробити висновок, що вони утворюють систему, добре пристосовану до місцевих фізико-географічних умов. Щоб розібратися в ній, доцільно відмовитися від деяких з тих назв окремих довгих ліній валів, які запроваджені попередніми дослідниками - авторами карт, і запропонувати іншу номенклатуру. Кожен відрізок валу, кожну послідовність відрізків, сукупність валів, які проходять на невеликій відстані один від одного, можна розглядати як самостійну лінію оборони тільки тоді, коли вони доповнюють природні рубежі якоїсь території до замкненого контуру. За цих тільки умов і можна правильно зрозуміти значення окремих ліній оборони, які, якщо їх розглядати у відриві від природних рубежів, не дають уявлення про певну систему оборони.

Самостійна лінія оборони позначена на карті римськими цифрами, окремі ланки її - тією ж цифрою, що й уся лінія, але з індексом у вигляді малої літери латинського алфавіту. Окремі вали однієї лінії оборони позначаються тією ж римською цифрою, що й основний її вал, але з великою латинською літерою.

На карті, складеній автором (рис. 2), виділено чотири лінії валів, які відповідають вивченим лініям оборони.

1. Вітянсько-Бобрицька, яка є ланцюгом, що складається з чотирьох ланок (1-а, 1-в, 1-с, 1-d).

2. Постугнянсько-Ірпінська, яка складається з основної суцільної лінії (II-а) та окремого відгалуження (II-b).

3. Барахтянсько-Безп’ятницька (III).

4. Iрпінсько-Здвижівська, яка являє собою пасмо (IV-А, IV-В, IV-С).

5. Здвижівсько-Тетерівська. Початок її поки що позначений цифрою V.

Легко помітити, що ця карта в частині, яка виходить за межі трикутника Дніпро - Ірпінь - Стугна, докорінно відрізняється і від карти В Антоновича, і від зведеної карти Е. Ковальчик.

Основні відмінності цієї карти такі. ПостугнянськоЛрпінський вал починається від с. Заріччя (колишнє с. Ханбіків).

Зовсім немає на карті другого Трипільського валу, про який писали В. Антонович і Е. Ковальчик, бо такого валу ніколи взагалі не існувало.

Позначений ІІІ вал, що починається з східного боку с. Барахти і закінчується за півтора кілометри західніше х. Безп’ятного.

Тут біля III валу є городище, де колись була митниця. За деякими даними, цей вал і городище належать до XVIII ст., коли тут проходив кордон між Росією і Польщею. ІІІ вал не показаний ні на одній з опублікованих карт. Непевні відомості про нього, очевидно, і стали причиною появи у В.Антоновича, а пізніше й у інших істориків так званих Трипільсько- Митницького та Митницько-Солтанівського валів. Хоч вал ІІІ і спрямований у бік Великої та Малої Солтанівки, але він ніколи не доходив до них, як не доходив він і до Трипілля. У зв’язку з цим немає можливості говорити про те, що відрізок валу, який іде від Малої Солтанівки до села Плисецького (II-b), де перетинається з Постугнянсько-Ірпінським валом (II-а), є продовженням Митницько-Солтанівського валу, як це має місце у Антоновича, Добровольського, Ковальчик та інших.

Вал між річками Ірпінь та Здвиж (IV-А) не є продовженням Постугнянсько-Ірпінського валу (II-а), як це показано і у В. Антоновича, і у дещо зміненому вигляді у Е. Ковальчик. Починається він за 7-8 км від того місця, де закінчується вал II-а, тобто біля впадіння в Ірпінь р. Лупи, іде по її лівому березі до с. Бишів, де губиться в садибах, але з’являється в селі Горобіївка, на північ від Бишева. Від Горобіївки звивисто іде до с. Мотижин,

далі в бік села Копилове. Там зникає. Біля Житомирського шосе звертає на північний захід, недовго іде лісом, перетинає шосе і полями села Калинівки наближається до с. Фасівочка. Закінчується при впадінні р. Фасової в р. Здвиж. Ніякого продовження валу за Здвижем немає.

•ВUUU

Рис. 2. Схематична карта Змійових валів Київщини Населені пункти і городища: 1. Старокиївське городище; 2. Китаїв; 3. Пирогів; 4. Хотів (Сіракове городище); 5. Круглик; 6. Поштова Віта; 7. Боярка; 8. Забір’я; 9. Бобриця; 10. Гостомель; 11. Димидів; 12. Урочище Холм; 13. Козаровичі; 14. Старі

Безрадичі (Городище Торч); 15. Городище «Берків Городок» (біля с. Велика Бугаївка); 16. Заріччя (колишнє с. Ханбіків); 17. Хутір Хлепча; 18. Перевіз; 19. Яблунівка; 20. Безп’ятне; 21. Велика Солтанівка; 22. Мала Солтанівка; 23. Чорногородка; 24. Соснівка; 25. Горобіївка; 26. Фасівочка; 27. Юрів;

28. Ситняки; 29. Завалівка; 30. Наливайківка.

6. Вал V, який перетинає межиріччя Здвиж - Тетерів, не починається там, де закінчується вал Ірпінь - Здвиж, а в с. Завалівка, за декілька кілометрів угору по течії р. Здвиж.

Карта I, II i IV ліній оборони показує, що справді будівництво їх велося так, щоб завершувати природні рубежі, утворюючи певні укріплені райони. Початок V лінії оборони дає підстави думати, що і вона будувалася за тим же принципом.

Стан збереженості валів різний. Найгірше збереглась І лінія. Це може свідчити про те, що вона найдревніша. Проте могло бути, що будувалась вона нашвидкуруч і тому не була такою фундаментальною, легше піддалася впливові часу.

Дуже цікаво відмітити, що вал ІІ-b, який іде від Малої Солтанівки до с. Плисецького, за зовнішніми ознаками більше схожий на вал І-а (Вітянсько- Бобрицький). Якщо вдасться довести їхню синхронність, то це буде свідчити, що в якийсь історичний момент був двоешелонний захист території навколо Києва: по річках Віті та Бобриці (І лінія оборони) і по межиріччю Стугни й Ірпеня (II лінія).

Привертає увагу особливість однієї з ланок І валу, а саме - дуговидність його біля с. Круглик (І-в). Рів біля цього валу скрізь проходить із зовнішнього боку. Отже, цей вал призначався для кругової оборони, а не для захисту тільки від нападів з півдня. Оскільки вал I-d його не перетинає, то це свідчить, що дуговидний вал більш давній і був просто використаний будівниками Вітянсько-Бобрицької лінії оборони.

Не менш важливою проблемою, ніж проблема карти Змійових валів, є проблема часу, до якого належить їхнє будівництво.

Ще дореволюційні вчені висловлювали різні гіпотези про час будівництва Змійових валів. Дехто відносив їх до скіфських часів, дехто - до сарматських тощо.

Найбільшого поширення набула гіпотеза В. Антоновича про будівництво валів у часи князювання Володимира та його наступників.

Е. Ковальчик дотримується тих самих меж, відносячи будівництво валів до раннього середньовіччя (VIII-ХІІІ ст.).

Радянські вчені, зокрема Б. Рибаков, зайняли більш обережну позицію, не віддаючи переваги жодній з гіпотез. Більше того, Б. Рибаков виключає з розгляду великокнязівські часи. П. Раппопорт у своїй статті «К вопросу о системе обороны Киевской земли» (1954) писав, що ділянка, обмежена Дніпром, Ірпенем і Стугною, ні в великокнязівські часи, ні пізніше не являла собою в політичному відношенні самостійної території. Але тільки в 1965 р. він висловився більш певно, що це пам’ятка не київської, а «іншої, значно древнішої епохи» [29]. Проте якої саме, він так i не сказав, посилаючись на

те, що на прикладі валів усередині трикутника Дніпро - Ірпінь - Стугна зробити це неможливо. Проте в Українській Радянській Енциклопедії вказується час від початку н.е. до великокнязівської доби, а в чотиритомному енциклопедичному словнику - вже тільки великокнязівська доба.

По суті, питання про те, коли будувалися Змійові вали, залишається відкритим. Величезний обсяг робіт, які треба було виконати, стверджує думку про тривалість необхідного для їхнього будівництва часу. Але верхня межа періоду - ХІІІ ст., встановлена Е. Ковальчик, надто висока. На цей час мусила змінитися і стратегія, і тактика оборони. Недаремно вже в літописах XI-XII ст. немає не тільки відомостей про будівництво валів, а й даних про їхнє використання для оборони. Кілька разів згадуються вали в літописах, але не як воєнні об’єкти, які відігравали якусь роль у сутичках і охоронялися, а як орієнтири [30], користуючись якими, літописець міг краще позначити топографічне положення місць, де проходили дружини або відбувалися сутички.

Висновок може бути тільки таким: письмові джерела достатньо вивчені, але в них немає вказівок на час будівництва валів. Свідчення Брунона, на які посилається Антонович, не пояснюють нічого, бо коли б Володимир і збудував один вал, то хто ж будував інші? Потрібні матеріальні засоби наукового датування епохи будівництва Змійових валів, які може дати тільки безпосереднє вивчення валів та пов’язаних з ними територій.

Принципові заперечення викликає твердження В. Антоновича, що «система ограждения областей длинными земляными валами не составляла особенности Киевской Руси; она была заимствована с запада; римляне сообщили ее германцам от которых она перешла к славянам» [31]. А. Г. Кузьмин правильно відзначив, що авари також будували вали, до того ж раніше. Залишається неясним, на його думку, чи авари запозичили цю практику у придніпровців, чи навпаки [32].

Відомо, що з І тисячоліття до н.е. і до ХІІІ ст. н. е. степами Північного Причорномор’я хвиля за хвилею йшли скіфи, сармати, готи, гуни, авари, печеніги, половці, татари та багато інших кочових або мігруючих народів. Витісняючи своїх попередників із степу, підкоряючи або й знищуючи населення інших захоплених територій, здійснюючи віддалені загарбницькі походи до Малої й Передньої Азії, грабуючи римські провінції, орди кочівників не могли проминути міста та селища осілого населення лісостепу. Намагання підкорити або, принаймні, пограбувати його, очевидно, виникало кожного разу, як тільки нові орди кочівників з’являлися в степу.

Населення лісостепу не могло залишатися байдужим до появи в степах агресивних сусідів. На початку І тисячоліття до н. е. були збудовані величезні укріплені городища: Немирівське (Вінниччина), Шарпівське (Черкащина), Хотівське (Київщина) та багато інших.

Будівництво городищ, укріплених земляними валами, можна розглядати як перший етап в організації оборони від кочівників. Другий етап почався з організації захисту вже не окремих місць поселення, а значних 50

територій. Від будівництва великих городищ, яке здійснювалося у VII-VI ст. до н. е., був один лише крок до будівництва валів для захисту цілих районів. У зв’язку з цим викликає великий інтерес повідомлення Геродота (середина І тисячоліття до н.е.) про те, що місцеве населення для захисту від скіфів збудувало земляний вал від Таврійських гір аж до Меотійського озера (IV.3).

Ні римської держави, ні германських племен тоді ще не було. Отже, ідея будівництва валів, імовірно, виникла у місцевого населення задовго до появи їх на історичній арені.

Справді, важливою природною перешкодою для кочівників з їхніми численними табунами та валками візків чи караванами були широкі і глибокі річки, болота, великі яри із стрімкими схилами. Місцеве населення не могло не врахувати цього. Цілком природно, що осілі племена та їхні об’єднання займали такі території, які були непридатні для тривалого перебування там кочівників і в той же час забезпечували надійну оборону. У тих випадках, коли природні перешкоди були недостатніми на якихось ділянках, вони доповнювалися штучними спорудами.

На Київщині, зокрема, й на лініях Змійових валів є багато городищ. Проте в сучасній історичній літературі вони відомі більше як городища великокнязівської доби, хоч на багатьох з них знайдені сліди більш древніх поселень та укріплень (Звонкове, Білогородка, Плисецьке, Ходосівка, Заріччя, Старі Безрадичі тощо).

Історичні умови І тисячоліття до н. е. на Київщині були такими, що вже тоді могла виникнути і бути реалізованою ідея оборонних валів та городищ при них. Проте й наступні часи в житті населення українського лісостепу мало чим відрізнялися від історичних умов І тисячоліття до н. е. Отже, не можна виключати можливість будівництва Змійових валів і пізніше, аж у часи Аскольда та Діра. Пізніші важливі події нашої історії знаходять своє відображення в літописах.

Для вирішення питань хронології Змійових валів велике значення має порівняння конструктивних особливостей окремих їхніх ділянок. Проте до цього часу спеціального дослідження конструкцій валів не проводилося. Усі відомості такого характеру одержані випадково і зводяться до небагатьох спостережень над тими розрізами валів, які утворені дорогами та водою. Отже, потрібне систематичне вивчення внутрішньої конструкції валів і співставлення їх як з відомими конструкціями валів городищ різних епох, так і між собою.

Обстеження деяких ліній оборони (I-b, I-d, II-а, II-b, III, IV-А, IV-В) показало, що зовнішня форма валів і ровів біля них скрізь майже однакова. Рів завжди розташований із напільного, тобто зовнішнього стосовно обмежуваної території боку. Проте є й відхилення. Вал І-с має рови з обох боків.

Щодо внутрішньої конструкції валів, то в досліджених розрізах (I-с, II- а, III, IV-А, IV-В) вона не має яскраво виявленої специфіки. Здебільшого вал насипався з тієї землі, яка виймалася з рову. Проте майже скрізь у нижчому шарі засипки знаходили спресовану або й перепалену глину. Можливо, що верхній шар ґрунту, вийнятого з рову, спочатку відкидався вбік, а потім використовувався для насипання верхньої частини валу.

Дуговидний вал біля с. Круглик має іншу конструкцію. Як видно з тих розрізів, які досліджувалися в цій частині, по трасі насипався валок з піску шириною близько 6 м і висотою до 2 м, на який потім накладався шар глевкуватої глини до 1,5 м товщиною. Після висихання глини вал досипався до повної висоти звичайною землею. У другому випадку частина Постугнянського (II-а) валу біля х. Хлепча повністю складається з перепаленої глини та вугілля. Використання глевкуватої глини та перепалювання її в основі валу характерне для городищ VII-VI ст. до н. е. Звичайно, даних для остаточних висновків за аналогією ще мало. Наявність же в засипці однієї лінії валу ділянок з різними конструктивними особливостями припускає співставлення їх із валами городищ VII-VI ст. до н. е., із слов’янськими та з валами часів Київської Русі.

Деякі особливості засипки валів дозволяють звернутися до методів точних наук. Справа в тому, що в нижніх і середніх шарах насипів та у валах городища с. Поштова Віта виявлені майже скрізь прошарки та лінзи вугілля, а інколи і обгорілі дерево, кора тощо.

Ці залишки рослинності є найважливішим речовим матеріалом, радіовуглецевий аналіз якого в сучасних лабораторіях абсолютного віку може вказати на час будівництва валів.

Щоб використати вугілля для встановлення дати, потрібні переконливі докази того, що дерево спалювалося саме в час будівництва валів, а не раніше чи пізніше. Одним з таких доказів є те, що вугілля залягає починаючи з найнижчих шарів. Внести його туди після побудови валів практично неможливо. По-друге, вугілля зустрічається в різних лініях оборони (I-b, I-d, II-a, IV-А і IV-B) майже на всьому протязі кожної з них, тобто протягом десятків кілометрів. Врешті останнє - в багатьох місцях прошарки вугілля вкриті товщею перепаленої глини або зцементованого від високої температури піску. Це могло статися лише при умові, що глина чи пісок насипалися на дерево, яке ще горіло. Отже, вугілля, виявлене в валах, є важливим і певним засобом датування часу їхнього будівництва.

Звичайно, становить інтерес питання про те, чому вугілля, та ще в такій великій кількості, з’явилося в насипах валів? Слід думати, що місцевість, якою проходять тепер вали, колись була вкрита лісом. Природно, що будівники, перш ніж приступити до копання рову і насипання валу, повинні були очистити трасу від дерев та кущів. Найлегший і найпростіший шлях до цього - їхнє випалювання. З якихось причин насипання землі в деяких місцях починалося тоді, коли дерево ще горіло.

Випалювання лісу по трасі майбутнього валу було важливим і необхідним технологічним етапом їхнього будівництва. Можливо, що будівники в такий спосіб очищали територію і перед валом. За цих умов територія, вкрита вугіллям, мусила бути значно ширшою від траси самого валу. Лише внаслідок тривалого розорювання сусідніх територій вугілля врешті могло з них зникнути. Проте на одній ділянці валу І-d, біля села Забір’я, яка й тепер вкрита лісом і, очевидно, ніколи не розорювалась, нами виявлене вугілля на глибині 25-30 см у смузі, суміжній з валом завширшки до 50-60 м.

Зразки вугілля для аналізу взяті з усіх ліній оборони та з валів у городищі с. Поштова Віта*.

Вивчення Змійових валів Київщини дало вже багато нового: розкрито систему і уточнено карту перших ліній валів, виявлено зв’язок деяких городищ з IV лінією їх, частково досліджено зовнішню і внутрішню конструкції окремих ділянок валів. Урешті знайдено повий спосіб датування кожної з ліній валів шляхом радіовуглецевого аналізу вугілля, яке є скрізь в них там, де вали проходили лісами. Оскільки випалювання лісу, який виростав з часом і на валах, було необхідним етапом у справі відновлення укріплень, то другі (рахуючи знизу) шари вугілля, які подекуди виявлені, дозволять встановити й час відновлення та відбудови оборонних споруд.

Надалі буде продовжуватись уточнення карти Змійових валів у межиріччі Здвижу і Тетерева та по річках Красній і Росі. Особливий інтерес викликають села Ходорків та Яроповичі на Ірпені, до яких сходиться кілька ліній валів від Унави та Росі.

Література

1. Труд, 1969 р., 14 серпня

2. Фундуклей И. И. Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии. - К., 1848.

3. Похилевич Л. П. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. - K., 1868.

4. Антонович В. Б. Змиевы валы в пределах Киевской земли. // «Киевская старина», - 1884, март; його ж: Археологическая карта Киевской губернии. - М., 1895.

5. Добровольский Л. Змиевы валы вблизи Киева. - К., 1908; його ж: Водораздел Ирпеня и Стугны // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. Кн. 21. Вып. III. - К., 1910; його ж: К вопросу о древних укреплениях в окрестностях Киева // Военно-исторический вестник. Кн. 1. - 1912; його ж: Колишній наддніпрянський оборонний вал під Києвом (Мриги-Конча) // Записки !сторико-фіжоїогічного відділу ВУАН. Кн. XIII. - К., 1927; його ж: З минулого Хотівської околиці Києва. Там само; його ж: Городище у Почтовой Виты. - К., 1912.

Частина зразків вугілля вже передана для аналізу до лабораторії абсолютного віку Геологічного інституту АН СРСР. Наслідки аналізу вперше дадуть точну відповідь на запитання, коли будувалися найближчі до Києва лінії Змійових валів.

6. Стеллецкий Б. С. Белгородка. - К., 1909; його ж: Общая схема древних укреплений и путей вокруг Киева // Военно-исторический вестник. - К., 1911. - № 7-8.

7. Сецинский Е. Й. Археологическая карта Подольской губернии // Труды ХІ Археологического съезда в Киеве, 1899. - М., 1901. - Т. 1.

8. Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии. // Труды XI Археологического съезда в Киеве, 1899. - М., 1901. - Т. 1.

9. Ляскоронский І. Г. Городища, курганы и длинные (змиевы) валы, находящиеся в бассейне р. Сулы // Труды XI Археологического съезда в Киеве, 1899. - Т. 1 ; його ж: Городища, курганы и длинные (змиевые) валы по течению рек Псла и Ворсклы // Труды ХШ Археологического съезда в Екатеринославе, 1905. - Т. 1. - М., 1907; його ж: Змиевы валы в пределах Южной России, их соотношение к курганам - майданам и приблизительная эпоха их возникновения. Там само; його ж: Городища, курганы, майданы и длинные (змиевы) валы в области Днепровского Левобережья. // Труды IV Археологического съезда в Чернигове, 1909. - М., 1911.

10. Максимович А. Труды І Археологического съезда в Москве, 1869.. - М., 1871, Т. 1.

11. Lipoman І. Zastanowienie 8Іе nad mogilami, pustemi siedliskami i zamczyskami okopanemi, Zmijowymi walami ets. - Wilno, 1832.

12. Grabowski М. Ukraina dawna i terazniejsza, Т.1. - Kijow, 1850.

13. Groza S. Opisame mogil i innych starozytnosci powiatu Machnowieckiego, Eijowskiej 1884 roku. // Atenaeum. - T.V. - Wilno, 1854.

14. Wisznicki М. Waly Trajana. // Ziema. 1911.- T.II,

15. Szafarzyk. Р. Slowianskie starozytnosci. T.1. - Praha, 1837.

16. Рыбако Б. А. Древняя Русь. - М., 1963; його ж: Владимировы Крепости на Стугне // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. - 1965. - Вып. 100.

17. Воронин Н. Н. Крепостные сооружения // История культуры древней Руси. Т.1. - М.-Л., 1948.

18. Довженко В. Й. Військова справа в Київській Русі. - К., 1950.

19. Раппопорт П. А. К вопросу о системе обороны Киевской земли // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. - К., 1954; його ж: Очерки по истории русского военного зодчества Х-ХІІІ вв. // МИА СССР. - 1956, № 52.

20. Kowalczyk Е. Waly Zmijowe // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. T. XVII. - № 2. - 1969.

21. Антонович В. Б. Змиевы валы... - С. 356.

22. Антонович В. Б. Археологическая карта..., - С. 133-134.

23. Стеллецкий Б. С. Белгородка. - К., 1909.

24. Военно-исторический вестник. Приложение к № 7-8. - 1911.

25. Воронин Н.Н. Крепостные сооружения...

26. Раппопорт П. А. К вопросу о системе обороны Киевской Руси...

27. Kowalczyk Е. Waly Zmijowe....

28. Добровольский Л. Водораздел Ирпеня и Стугны... - С. 31.

29. Антонович В. Б. Змиевы валы в пределах Киевской земли // Киевская старина. - 1884, март. - С. 365.

30. Раппопорт П. А. Древнерусские крепости. - М., 1965. - С. 39.

31. Антонович В. Б. Змиевы валы в пределах Киевской земли. - С. 363, 369.

32. Кузьмин А. Г. Слово о полку Игореве «о начале русской земли». // Вопросы истории. - 1969. - № 5. - С. 64.

Український історичний журнал, 1970, № 6, с. 74-83.