ЗМІЙОВІ ВАЛИ

Ми завжди пишаємося красою і багатством історичних пам’яток матері городів руських - міста-героя Києва.

Проте далеко не всі знають про існування таких витворів старовини, перед якими здаються мініатюрами величні фортеці, замки, монастирі, собори.

Російський етнограф і журналіст XIX століття М. Надєждін писав, що Північне Причорномор’я може позмагатися своїми історичними пам’ятками з найкласичнішими країнами земної кулі і в деяких випадках утримає першість.

Справедливі слова. Але не тільки Північне Причорномор’я, а й інші землі, де жили слов’яни та їхні пращури, приховують не менш цікаві пам’ятки, ніж, скажімо, Греція чи Рим. Особливо це стосується Правобережжя середнього Дніпра, території між річками Рось та Ірпінь, яку, за свідченням Нестора-літописця, у другій половині І тисячоліття населяли поляни і яка власне є землею Київською.

Цікавою і незаслужено забутою пам’яткою землі Київської є так звані Змійові вали. Ті самі, на які ми не звертаємо уваги, мандруючи вихідного дня по околицях Києва, збираючи конвалії, полуниці чи гриби в постугнянських

та приірпінських лісах. Ті самі, з яких чудової зимової днини з’їжджаємо на лижах.

Змійові вали - це грандіозні земляні споруди на правому, а подекуди й на лівому березі Дніпра, вздовж його приток: Віти, Бобриці, Стугни, Ірпеня, Красної, Росі, Здвижу, Тетерева. На десятки і сотні кілометрів тягнуться вони у лісах, полях, перерізають вододільні підвищення. Інде поступово понижаються і навіть зникають, а потім знову підіймаються, ще й тепер досягаючи кількох метрів у висоту. Немає людини, яка пройшла б уздовж них. Немає точної їхньої карти. І зовсім невідомо, коли, хто, за яких умов будував ці могутні оборонні споруди.

Концентричними дугами, які з одного боку доходили до Дніпра, а з другого - до Ірпеня з непрохідною заплавою, Змійові вали охоплювали все ширші території навколо якогось міста.

Перша, найдревніша, лінія валів проходить по межиріччю Віти і Будаївського струмка і далі по Бобриці майже до впадіння її в Ірпінь. Довжина - близько 20 км.

Друга лінія, завдовжки 47 км, тягнеться по Стугні від села Заріччя (колись Ханбіков) через Васильків до хутора Хлебча і потім по межиріччю Стугни й Ірпеня (мимо станції Корчі, через село Плисецьке, можливо древній Плесенськ) до села Перевози на Ірпені.

Третя лінія починається від Трипілля (древнього укріпленого міста Треполь), проходить через село Митницю до Малої Салтанівки на Стугні і потім через Плисецьке до села Перевози, перетинає річку Ірпінь, іде до

Схема частини Змійових валів і городищ

Бишева і губиться біля річки Здвиж. Довжина її та наступних ліній невідома.

Четверта лінія валів починається також біля Трипілля, іде по лівому березі річки Красної, проходить мимо Фастова далі і, можливо, також доходила до річки Здвиж.

Врешті п’ята лінія простежується на 157 км уздовж річки Рось. Далі вона зовсім не досліджена. Можливо, вона сягала навіть річки Тетерева.

Охорона валів і небагатьох шляхів, що вели всередину укріпленої території, забезпечувалася містами, городища яких залишилися до наших днів. Тільки між Дніпром, Ірпенем, Унавою та Стугною налічується близько 40 городищ: Китаєве, Сіракове (біля с. Хотів), Ходосівка, Віта Поштова, Боярка, Старі Безрадичі, Васильків, Плисецьке, Білогородка, Демидів, Холм...

Про Змійові вали існує багато легенд. За однією з них киянин Кирило Кожум’яка переміг страшного Змія, який заліг на березі Дніпра і вимагав від мешканців данини дітьми.

Запрягши Змія у величезний плуг, Кожум’яка примусив його проорати борозну, насип якої люди і стали називати Змійовими валами.

Стомлений Змій зупинився на березі річки, тяжко стогнучи, випив її майже всю і у страшних муках загинув.

Легенда. Та в ній, як у казці, натяк. Змій, очевидно, є алегорією, під якою криється тепер цілком забутий, а колись реальний образ грізних кочівників, які завжди загрожували населенню землі Київської і брали з нього данину. Можна навіть припустити, що кияни, перемагаючи ворогів, примушували полонених будувати оборонні вали на кордоні для захисту від нападів. Проте назвати вали Змійовими могли й з інших причин.

Багато легенд, як не раз пересвідчувалися вчені, мають реальну основу. Відомо, що на Україні дуже часто знаходять кістки, зокрема бивні мамонтів. Навіть у самому Києві, біля Кирилівської церкви та поблизу Золотих воріт, траплялися такі знахідки. Бивні ж трохи нагадують отруйні зуби плазунів. Будівники валів, безперечно, знаходили бивні та кістки мамонтів, а звідси можливе уявлення про загиблого страшного Змія.

Річку ж могли назвати Стугною ще й тому, що на її лівому березі не раз плакали й стогнали слов’янські жінки, чоловіки та діти яких або гинули в боях з ворогами, або ж перебували у полоні по той бік Стугни.

Тяжко, неймовірно тяжко було осілому населенню Київщини боронити свою землю. Згарищами і трупами не раз вкривалася ця земля і здавалася пустелею. Але ніколи не загасало тут життя, хоч людям тимчасово 37

доводилося мешкати не у світлих хатах, а в печерах, куренях, землянках. Відомий знавець нашого краю Лаврентій Похілевич у передмові до своєї книги «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», виданій у 1864 р. писав, що «дуже треба було б показати, як наші рівнини, які кілька разів кипіли населенням, втрачали його, щоб знову поповнитися за сприятливих умов». Так, дуже треба було б показати і той волелюбний народ, який вистояв проти всіх випробувань і проніс свою сутність через тисячоліття.

Городище в селі Віта Поштова

Отже, основне питання - коли споруджені Змійові вали?

Стаття на цю тему в «Большой советской энциклопедии» дає неоднозначну відповідь: «Існує думка, що Змійові вали були збудовані землеробським населенням лісостепової частини східної Європи в І тисячолітті до нової ери з метою оборони від войовничих скіфів, які кочували в Причорноморських степах.

Вдовольнитися такою відповіддю неможливо.

Про історичне значення Змійових валів говорив ще I. I. Фундуклей у своїй книзі «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии», виданій 1848 р. Він писав: «Стосовно важливості історичної, ні один із предметів тутешнього краю не може зрівнятися з могилами, за винятком, можливо, валів, із яких, як можна здогадуватися, одні були стінами для міст і поселень грецьких і скіфських, інші ж позначали кордони удільних князівств, які існували в древності в цьому краї, або ж кордони яких-небудь народів, інші, врешті, були просто військовими укріпленнями у віддалені часи».

Історики минулого і початку ХХ ст. ще надавали певну увагу Змійовим валам. Про них писали, дошукуючись істини, І. I. Фундуклей та Л. Похілевич - у середині XIX ст., В. Б. Антонович - у кінці XIX ст., Б. Стеллецький та Л. Добровольський - у 1910-1912 роках. Не їхня вина, що вони не розв’язали проблеми. Наукові можливості того часу були недостатні для цього. Дослідження Л. Добровольського були подвигом. Він особисто, з компасом та крокоміром, не один раз пройшов по двох валах - Постугнянсько- Ірпінському та Вітянсько-Бобрицькому. Йому належать кращі схематичні плани ліній цих валів. Інші ж автори обмежувалися

Вали в Білогородці

вивченням літописів та повідомлень старост і духівництва про наявність на підлеглих їм територіях археологічних пам’яток. Саме через це археологічні карти Антоновича та Стеллецького далеко не точні. Похілевич пише, що Білогородка лежить на лівому, високому, березі Ірпеня, Антонович зображує вали із значним відхиленням від справжнього їхнього розташування, Стеллецький заносить на карту великі городища, яких в дійсності не існує, і так далі.

Звичайно, розкриття таємниці Змійових валів багато чого б прояснило в розумінні історії східних слов’ян - часу виникнення їхньої державності, заснування Києва і багатьох інших проблем довеликокнязівської доби. На жаль, історики не спішать її розкривати. Так, наприклад, П. А. Раппопорт у своїй замітці «К вопросу о системе обороны Киевской земли», опублікованій 1954 р., передавши схему Змійових валів, розроблену Л. Добровольським, пише, що на прикладі території, обмеженої Дніпром, Ірпенем та Стугною, неможливо розв’язувати питання про час будівництва Змійових валів. Інші ж автори, зокрема Б. А. Рибаков, просто обходять це питання.

Важким докором звучать слова російського мандрівника Н. М Долгорукого про те, що ми швидше пустимося добувати шматок лави з-під римських руїн, ніж потурбуємося про славу власної древності. А може, й справді не варто шукати розв’язання проблеми, не розв’язаної впродовж 120 років? Адже так легко прийняти версію, висунуту ще Антоновичем, що вони будувалися за Володимира Святославича та його наступників.

Справді, в Іпатіївському літописі говориться, що Володимир, вважаючи недостатньою кількість «городів» навколо Києва, почав ставить їх по Десні, Остру, Трубежу, Сулі, Стугні. Брунон Мерзебурзький у своєму листі від 1008 р. пише, що князь провів його до кордонів своєї держави, які він (Володимир - А.Б.) для безпеки від ворогів-кочовиків оточив з усіх боків дуже довгою і міцною огорожею. У київському циклі билин оспівується оборона Русі при князі Володимирі. В них часто згадуються і «застави богатирські», які ототожнюються з названими нами городищами. На цих заставах оберігали спокій киян Ілля Муромець, Добриня Нікітич, Альоша Попович та багато інших руських витязів. Під містом Василів (можливо, теперішній Васильків) 6 серпня 996 року Володимир розгромив печенігів.

Вхід до городища Торч біля Старих Безрадичів

Святкування цієї перемоги, коли за 8 днів було випито 300 провар меду, поклало традицію всенародних князівських бенкетів, оспіваних у билинах.

Ніби все ясно. Та сумніви не зникають. П’ять разів згадуються вали в древніх літописах. Але жодного слова про їхнє будівництво. А воно ж, певно, здійснювалося десятками, коли не сотнями, тисяч людей.

Хто ж, коли, в яких умовах споруджував вали?

Який воєнно-інженерний талант і організаторське уміння повинні були мати майстри? Який героїзм і титанічні зусилля повинні були виявити будівники, щоб так продумано і надійно захистити не одне місто, а цілу державу. Саме державу. Бо ні окремому племені, ні навіть їхній спілці було не під силу, при повній відсутності техніки, виконати таку роботу. П’ять величезних валів зводилися поступово, в міру зростання населення і могутності держави, а це означає, що єдина централізована влада існувала не одне століття.

Спроба встановити час будівництва Змійових валів була зроблена нами з групою студентів-математиків Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Особливо треба відзначити велику роботу студентів: К. Андрущенко, О. Савельєвої, К. Малежік, В. Сороки, В. Савчука, Л. Махновець, К. Стрельчука, А. Ковальчук.

Берків Городок біля с. Велика Бугаївка Васильківського району

Кожного вихідного дня, починаючи з квітня 1968 р. група виходила в похід «По Змійових валах». Студенти бачили свою Батьківщину і очима своїх предків, і очима кочовиків-напасників. Бачили, що слов’янам було що боронити і як вони боронили свою батьківщину. Попутно відкривали нові, не відомі археологам стоянки і могильники, збирали колекції кераміки тощо.

У своїх пошуках ми виходили з того, що будівники валів не могли не залишити речових доказів. І наші сподівання справдилися. У хуторі Хлебча ми почули, що мешканці його, в часи скрути з паливом, добували з валів вугілля. Ми вже знали, що вали Немирівського городища на Вінниччині та Шарпівського на Черкащині у своїй основі мали вугілля і перепалену глину. Вал на Стугні мав конструкцію, аналогічну конструкції валів Немирівського і Шарпівського городищ, що їх археологи датують VII-VI ст. до нашої ери. Отже, можна вважати, що Постугнянсько-Ірпінський вал збудований тоді ж. Зразки вугілля з валу ми взяли в багатьох місцях від хутора Хлебча до заводу «Керамік» над Стугною і від цього хутора - в напрямку села Плисецького. Ми певні своїх висновків. Але ми хочемо знайдене вугілля піддати ще й радіовуглецевому аналізу, з допомогою якого можна встановити, коли були зрубані і спалені дерева. Який би не був результат, він покладе край суперечкам і сумнівам.

Знайдено нами вугілля і під валами городища Віта Поштова, на першій від Києва лінії валів. Аналіз його допоможе встановити час будівництва не тільки самого городища, а й тих валів, які його оберігали.

Попереду багато роботи, але вже для великих колективів. Треба встановити час будівництва третьої, четвертої і п’ятої ліній. Треба скласти їхні карти. Треба розібратися в літературі про ранні слов’янські племена і встановити, які з них мали державний устрій і могли здійснити будівництво. Особливо цікава доля народу, представленого чудовими пам’ятками Черняхівської культури. Добре було б відшукати міста Пересічень і Звенигород, які колись були поблизу Києва, але де саме, невідомо.

Врешті кілька думок і побажань. Можна побажати, щоб у путівниках туристичних організацій Києва були маршрути по Змійових валах - величних пам’ятках військового генія і трудового подвигу предків слов’ян, а на туристських стежках з’явилися відповідні написи. Можливо, замість ведмедиків чи оленів, на шляхах, що ведуть до Києва, краще було б, наприклад, у Поштовій Віті, поставити пам’ятники Іллі Муромцю та його побратимам, у Василькові - Кирилові Кожум’яці тощо. Було б добре, якби дипломні проекти випускників архітектурного та художнього інститутів включали і таку тематику. Дуже цікаво було б і для вітчизняних, і для іноземних туристів побачити відбудованою фортецю Торч. Яке б велике виховне значення мало все це. Не тільки Київ, а й земля Київська повинна стати заповідником із центральним музеєм ранньослов’янської культури.

Журнал «Знання та праця», 1969, № 3, стор.12-15