НАШІ ПОШУКИ І ЗНАХІДКИ

Таємниця Змійових валів зацікавила групу студентів Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького давно. Спочатку було бажання хоч побачити вали. Потім захотілося довідатись, де вони починаються і де закінчуються.

За розмірами валів було видно, що в їхньому будівництві брали участь тисячі людей. Але ж цим людям треба було десь жити. Десь їм готували їжу або тримали запаси продуктів. Можливо, були і своєрідні майстерні, якщо не для виготовлення, то для ремонту знарядь праці. Врешті, коли працюють тисячі людей, то не обходиться і без смертей. Померлих або загиблих повинні були десь ховати. Можливо, будівництво велося в умовах прямої ворожої загрози і вимагало озброєної охорони; відбувалися сутички і знову - можливість поховань, залишків зброї, військових таборів тощо. У кожному разі, на нашу думку, у валах або близько від них не могли не знайтися якісь речові пам’ятки, за якими можна було б датувати вали.

Понад 10 років досліджуємо ми Змійові вали. За цей час «прочесано» територію близько 1500 кв км, знайдено і обстежено близько 150 км валів.

Було б наївно думати, що з першого ж виходу у нас уже була певна система досліджень і методика, що нам з самого початку був ясний план роботи. Нічого цього не було, та й порадника доброго під руками не було. Не було з чим іти і до наукових інститутів. Адже ми й самі не надавали особливого значення своїм походам по Змійових валах.

Минуло кілька років, перш ніж було добуто і вивчено літературу, присвячену Змійовим валам, одержано карту Змійових валів, складену В. Антоновичем, і звичайну адміністративну карту Київської області.

Проте і після цього дослідження не посувалося так швидко, як нам хотілося. По-перше, карта В. Антоновича виявилася дуже неточною.

За Антоновичем, Постугнянсько-Ірпінський вал доходить до села Перевози а далі від с. Яблунівки (по другий бік Ірпеня) йде до Бишева. Насправді ж Постугнянсько-Ірпінський вал закінчується в селі Перевози, і по другий бік Ірпеня його продовження немає.

Самодіяльна експедиція втрачала багато часу на непродуктивні переходи, що значно знижувало темпи дослідження валів. Так, щоб перевірити, чи є вал між селами Яблунівкою і Бишевим, треба було пройти від Бишева до Яблунівки вісім км і назад тією самою дорогою, бо від села Яблунівки ближчого пункту, куди б ходили автобуси, немає. Незважаючи на труднощі, пошуки продовжувалися і привели до цікавих та важливих знахідок.

Одним із результатів наших досліджень стала нова карта частини Змійових валів, яка охоплює територію навколо Києва радіусом від 35 до 55 км. З неї добре видно, що Змійові вали зовсім не являють собою того незрозумілого нагромадження дуже довгих ліній, які є у В. Антоновича та Е. Ковальчик. Система валів складається з цілого ряду відрізків (ліній оборони), які максимально пристосовані до фізико-географічних умов окремих районів Київщини. Наша карта повністю розкриває ту систему оброни Київської землі, яка була прийнята будівниками валів.

Територія Київщини мала важливі природні рубежі: на сході Дніпро, а на заході і півночі Ірпінь, Здвиж, Тетерів з їхніми непрохідними колись заплавами. Кожна лінія Змійових валів будувалася над протоками названих річок або між болотами, наявними в межиріччях, вдало доповнюючи їх і відокремлюючи від небезпечного степу все більші території між Дніпром та його північними притоками. Будівники валів домоглися того, що лінії оборони були найкоротшими, найнеприступнішими, позбавляли б ворогів можливості обійти їх із заходу чи сходу і, врешті, доповнювали б існуючі природні рубежі й спиралися б на них.

Необхідно відзначити, що будівники валів знайшли справді оптимальне розв’язання своєї складної задачі настільки вдало, що й сучасні воєнні інженери в останній війні у багатьох випадках будували оборонні рубежі за схемою предків. Як видно з карти, добре виділяються такі лінії Змійових валів.

1. Вітянсько - Бобрицька. Ця найближча до Києва лінія валів, усього за 18-20 км від нього, проходить із сходу на захід уздовж лівого берега річки Віти і її притоки Красної та струмка Ревин до його початку. Потім, пересікши межиріччя між початком Ревина і початком Боярського струмка, вал іде понад правим берегом останнього до річки Бобриці і далі правим берегом її мимо села Забір’я проходить майже до села Бобриці. Закінчується вал за 4 км від села Білогородки, колишнього давньоруського Білгорода. Дальше продовження валу було зайве, оскільки заплави річок Бобриці та Ірпеня в місці їх злиття були непрохідні. Перша лінія оборони Києва складалася з кількох окремих ланок, збудованих, можливо, і неодночасно. Перша ланка (1-А) знаходиться в поймі Дніпра між колишнім селом Мриги та Кончою- Заспою; її довжина - майже 4 км. Друга ланка (1-В) являє собою дуговидний вал, який, оперезавши село Круглик, ішов по обидна боки річки Віти в напрямку Дніпра. Довжина кожної лінії з віток цієї ланки валу становить близько 4 км. Третя ланка з першої лінії оборони являє собою вал (1-С), який починається недалеко від села Круглика біля річки Віти, але йде на північ, у бік села Хотів. Його довжина - близько 3,5 км. Врешті найдовша ланка починається від села Круглика і берегами річок Віти, Красної, Ревин, Боярського струмка та Бобриці іде в напрямку річки Ірпеня. Довжина цієї ланки (1-D) близько 22 км. Найгірша збереженість вітки 1-D. Між селами Кругликом та Бояркою є лише окремі ділянки валу, до того ж зовсім незначні. На першій лінії оборони Києва було два укріплених городища: в селі Поштова Віта та в селі Боярка. Вали по лініях річок Віти та Бобриці разом із цими річками повністю ізолювали від степу територію навколо Києва, захищену зі сходу, півночі і заходу Дніпром та Ірпенем.

2. Постугнянсько - Ірпінська. Ця лінія оборони (2-А) віддалена від Києва на 35-40 км. Вона починалася від села Заріччя (колишнє село Ханбіков) і йшла узбережжям Стугни на захід мимо міста Василькова до хутора Хлепча. Тут вал відходить від річки і йде по межиріччю Стугни й Ірпеня до витоків річки Плиськи (притока річки Унави, яка впадає в Ірпінь). Правим берегом Плиськи вал іде через село Плесецьке до західної його околиці. Тут він відходить від річки і лісом іде до села Перевоз на правім березі Ірпеня, де і закінчується. Те, що вал 2-А починається від села Заріччя, можна пояснити тим, що від Заріччя до Нових Безрадичів лівий берег Стугни високий, і вал був зайвим. Від села Підсолтанівки до села Плесецького іде гілка (2-В), яка гірше збереглася і, можливо, являла собою найраніший оборонний рубіж у межиріччі Стугни й Ірпеня.

На другій лінії оборони розміщені укріплені городища в селах: Старі Безрадичі (городище Торч), Заріччя, місто Васильків та село Плисецьке. Довжина лінії валу 2-А становить близько 30 км, а гілки 2-В - до 4 км. У багатьох місцях насип валу зберігся дуже добре і досягає 5-6 м висоти. В місті Василькові та в селі Плисецькому вал губиться. Друга лінія оборони також повністю служила захисту території навколо Києва, обмеженої Дніпром та Ірпенем.

3. Барахтянсько - Безп’ятнівський вал. Він, на противагу двом першим, не зв’язаний із річками, проходить південніше м. Василькова через село Барахти біля хутора Безп’ятного в напрямку села Великої Солтанівки. Проте цей вал, почавшись за 1,5 км від села Барахти з боку Барахтянської Ольшанки, так само несподівано закінчується на 1,5 км західніше хутора Безп’ятного. Ніяких відгалужень він не має. Складається враження, що будівництво валу не було закінчене.

4. Ірпінсько - Здвижівська лінія оборони (4-А) замикала з півдня і південного заходу територію, обмежену річками Ірпінь та Здвиж. Починалася ця лінія між селами Чорногородкою та Соснівкою, при впаданні в Ірпінь річки Лупи. Лівим берегом Лупи вал ішов до села Бишева і мимо сіл Горобіївки, Мотижина, Копилова, Фасівочки доходив до річки Здвиж. Хоч у деяких місцях вал і розораний, але його напрямок скрізь простежується досить добре.

5. Здвижсько - Тетерівська. Починається ця лінія (5) від села Завалівки на лівім березі річки Здвиж і йде в напрямку міста Радомишля на річку Тетерів. Вона, очевидно, замикала територію, обмежену річками Здвиж та Тетерів. Дослідження валів цієї лінії ще не закінчене.

Дослідження валів проводилося за картами В. Б. Антоновича, Б. Стеллецького та Л. Добровольського. Проте навіть перші походи виявили недосконалість карт Антоновича та Стеллецького.

За свідченням Б. Стеллецького, наприклад, Постугнянський вал іде від р. Стугни до села Перевоз на Ірпені, північніше міста Василькова, тоді як насправді він проходить над Стугною південніше Василькова. Так званий Митницько-Солтанівський вал у Стеллецького з’єднується з Постугнянським біля села Перевоз, тоді як насправді він починається біля Малої Солтанівки і з’єднується з Постугнянським біля села Плисецького. В усіх трьох дослідників показано вал, який іде від Трипілля до села Митниці, біля якої роздвоюється, одна гілка йде до Великої Солтанівки, а друга - в бік Фастова, а в дійсності виявити цей вал не вдалося. За В. Антоновичем, Постугнянсько- Ірпінський вал іде до села Перевоз на Ірпені, а далі від села Яблунівки (на лівому березі Ірпеня, проти села Перевоз) до села Бишева. В дійсності ж від села Яблунівки до села Бишева виявити валу не вдалося.

Разом з тим нами був знайдений вал, не показаний названими дослідниками. Починається він за півтора кілометра від села Барахти, із східного боку села, і продовжується на західній його стороні, де проходить мимо хутора Безп’ятного в бік Великої Солтанівки, але закінчується за півтора кілометра від хутора і в бік Великої Солтанівки не продовжується.

Виявлені нами недоліки карт Антоновича і Стеллецького, які в 1969 р. повторила Е. Ковальчик, розкрили причини відсутності в них якоїсь системи в розміщенні валів, поставили вимогу створення нової карти на основі особистих досліджень.

Створена нами карта та інші дані свідчать про високу організованість населення, яке будувало вали, а також про визначну воєнну і загальну культуру керівників будівництва.

Важливим науковим відкриттям є виявлене нами вугілля в насипах валів на всіх ділянках першої, другої та четвертої ліній оборони. Подекуди вугілля залягає навіть у двох шарах. Як видно з розрізу валу, зробленого біля села Забір’я (на першій лінії), один шар залягає біля колишнього горизонту і має товщину 0,3-0,4 м, а другий, там де він є, йде вище. Кількість вугілля не скрізь однакова. Інколи в насипі зустрічаються окремі вуглинки та лінзи вугілля. В селі Перевоз ми познайомились із ковалем, який користувався вугіллям з валу для свого виробництва.

Наявність вугілля на ділянках валів, що складаються з перепаленої глини або зцементованого від високої температури піску, свідчить, що вугілля з’явилося тут в процесі будівництва валу. На тих ділянках валів з вугіллям, де ґрунт насипу не має слідів високої температури, вугілля могло з’явитися внаслідок вогневого способу очищення траси майбутнього валу від дерев та кущів, які заважали будівництву. Таке вугілля трапляється не тільки в насипах валів, а й обабіч них, наприклад, біля села Забір’я, в смузі шириною до 50 м, на глибині 25-30 см, тобто на рівні колишнього горизонту.

Можна припустити, що нижній шар ґрунту з вугіллям у валах складається з вугілля колишньої підошви валу та того вугілля, яке кидали сюди, копаючи рів. Вищі шари вугілля могли утворитися пізніше при відновленні валів, коли доводилося знову випалювати рослинність на них, яка на той час з’являлася. Такі прошарки вугілля відмічені нами у валах біля заводу «Керамік» між містом Васильковом та хутором Хлепча, а також у валах городища в селі Поштова Віта. Наявне у валах вугілля є матеріалом для визначення часу будівництва насипів радіовуглецевим методом.

Проби вугілля, взяті з різних валів, ми передали до лабораторії абсолютного віку Геологічного інституту Академії наук СРСР. Дослідження ще не закінчені. Результати аналізу матимуть виняткову цінність.

По-перше, діапазон більш як півтори тисячі років (від І тисячоліття до н. е. до Х-XI ст. н. е.) буде звужено до 200-300 років; по-друге, оскільки, як ми вже говорили, мабуть, відпаде час великого князівства, то буде стверджено, що ще до приходу Олега в Київ, а значить і до приходу норманів, на Київщині існувало могутнє політичне об’єднання слов’ян, якому було під силу здійснити будівництво грандіозних оборонних споруд. Отже, друга важлива таємниця Змійових валів буде розкрита повністю - ми наблизимося до того, щоб передісторія нашої землі стала історією.

Ми завжди пишаємося красою і багатством історичних пам’яток матері городів руських, міста-героя Києва. Проте далеко не всі знають про існування таких витворів старовини, перед якими здаються мініатюрами величні фортеці, замки, монастирі, собори.

Російський етнограф і журналіст ХІХ століття М. Надєждін писав, що Північне Причорномор’я може позмагатися своїми історичними пам’ятками з найкласичнішими країнами земної кулі і в деяких випадках утримає першість. Справедливі слова. Але не тільки Північне Причорномор’я, а й інші землі, де жили слов’яни та їхні пращури, приховують не менш цікаві пам’ятки, ніж, скажімо, Греція та Рим. Особливо це стосується Правобережжя середнього Дніпра, території між річками Россю та Ірпенем, яку, за свідченням Нестора-літописця, в другій половині I тисячоліття населяли поляни і яка, власне, є землею Київською.

Цікавою і незаслужено забутою пам’яткою землі Київської є так звані Змійові вали. Ті самі, на які ми не звертаємо уваги, мандруючи вихідного дня околицями Києва, збираючи конвалії, полуниці чи гриби в постугнянських та ірпінських лісах. Ті самі, з яких чудової зимової днини з’їжджаємо на лижах.

Про Змійові вали існує багато легенд. За однією з них, киянин Кирило Кожум’яка переміг страшного змія, який заліг на березі Дніпра і вимагав від мешканців данини дітьми. Запрягши змія у величезний плуг, Кожум’яка примусив його проорати борозну, насип якої люди і стали називати Змійовими валами. Стомлений змій зупинився на березі річки, тяжко стогнучи, випив її майже всю і у страшних муках загинув. Невеликий струмок, що залишився, з того часу і зветься річкою Стугною. Вона згадується у «Слові о полку Ігоревім» у зв’язку із загибеллю в ній князя Ростислава.

Легенда. Та в ній, як у казці, натяк. Змій, очевидно, є алегорією, під якою криється тепер цілком забутий, а колись реальний образ грізних кочівників, які завжди загрожували населенню землі Київської і брали з нього данину.

Змійовий вал у межиріччі Ірпеню і Стугни

Вал біля с. Круглик

Література, що цитується

1. Большая Советская Энциклопедия, 2 изд. т. 17. С. 113.

2. Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии. - М., 1895. С.

18.

3. Мишулин А.В. Древние славяне в отрывках писателей по 7 век. Вестник древней истории. 1941 № 1. С. 248.

Інша література про Змійові вали

Фундуклей И. И. Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии. - К., 1848.

Похилевич Л.П. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. - К., 1868.

Добровольский Л.. Змиевы валы вблизи Киева. - К., 1908.

Стеллецкий Б.С. Белгородка. - К., 1909.

Стеллецкий Б.С. Общая схема укреплений и путей вокруг Киева // Военно­исторический вестник. -1911. № 7-8.

Рыбаков Б. А. Древняя Русь. - М., 1963.

Воронин Н.Н. Крепостные сооружения. История культуры древней Руси. т.

1. - М.-Л., 1948.

Довженко В.И. Військова справа в Київській Русі. - К., 1950.

Раппопорт П.А. К вопросу о системе обороны Киевской земли. Краткие сообщения Института Археологии. АН УССР. - К., 1954.

Брошура із серії «Матеріали на допомогу лекторові», 20 с., Київ, 1971. Українське товариство охорони пам 'ятників історії та культури.