ПРИРОДНІ УМОВИ Й ІСТОРИЧНА СИТУАЦІЯ НА КИЇВЩИНІ

Ніколи життя слов’ян на Київщині не було спокійне. Поруч був степ. Із І тисячоліття до нової ери і до ХШ століття нашої ери степами Північного Причорномор’я хвиля за хвилею ішли скіфи, сармати, готи, гунни, авари, печеніги, половці, татари та багато інших народів.

У свою чергу населення Київщини не могло залишатися байдужим до появи в степах агресивних сусідів. Неймовірно важко було осілому мирному населенню Київщини боронити свою землю, плоди своєї праці, чоловіків і жінок - від рабства, старих і дітей - від наглої смерті. Згарищами і трупами не раз вкривалася ця земля, здавалася пустелею. Але ніколи не зникало життя на ній, хоч уцілілим людям тимчасово доводилося жити не у світлих хатках, які викликали таку лють напасників, а в печерах, землянках і куренях. Кожного разу життя на Київщині відновлювалося і вирувало. Але разом з тим, в часи відродження, як і в часи небезпеки, населення дбало про зміцнення своєї оборони.

Природною перешкодою для кочівників з їхніми численними табунами, валками візків чи караванами були річки, болота і великі яри. Цілком закономірно, що місцеве населення обирало для своїх поселень місця, недоступні для кочівників, і в міру потреби доповнювало й удосконалювало природні перешкоди.

Важливими пам’ятками осілих племен українського лісостепу є великі укріплені городища: Немирівське (Вінниччина), Шарпівське (Черкащина), Хотівське (Київщина), Ширяївське, Басівське та багато інших, які археологами датуються VTT-VI ст.

Численність могутніх городищ та неукріплених поселень VII-VI ст. до н.е. свідчить про багатолюдність цього краю у ті часи. Вони ж стверджують високу організованість населення та наявність у нього достатньої матеріальної основи для здійснення такого будівництва. Стратегічні і тактичні особливості розташування городищ, їхня конструкція і технологія будівництва укріплень свідчать про високу загальну і воєнну культуру будівників, добру обізнаність з місцевістю та вміння використати її для потреб оборони.

До речі, городища та інші пам’ятки початку та середини I тисячоліття до н.е., розміщені в українському лісостепу, часто називають пам’ятками скіфської доби або й просто скіфськими. Це неправомірно. Мабуть, невірно і те, як твердить О. П. Смирнов, що скіфська держава включала не тільки степи Північного Причорномор’я та Крим, а й племена лісостепової області. Скіфам, які безроздільно панували в степах Причорномор’я, непотрібні були такі городища. Не дозволяли б вони будувати їх і підлеглим племенам. Городища могли належати тільки населенню, непідвладному скіфам, яке й будувало їх саме для захисту від скіфів. Отже, коли мова йде про певні часи в історії цього населення, то справедливіше було б їх називати, хоч умовно, добою будівництва городищ.

Від будівництва великих городищ лише крок до спорудження валів для захисту цілих районів. У зв’язку з цим викликає великий інтерес повідомлення Геродота (середина І тисячоліття до н.е.) про те, що місцеве населення для захисту від скіфів збудувало земляний вал від Таврійських гір аж до Меотійського озера. Ні Римської держави, ні германських племен тоді ще не було. Отже, ідея будівництва валів зародилася у місцевого населення задовго до появи римлян на історичній арені.

У II ст. до н. е. в приазовські степи вторглися кочові племена сарматів. Відтіснивши або підкоривши скіфів, вони поступово зайняли більшість степових районів теперішньої території України. На межі з лісостеповими районами вони зустрілися з давніми східними слов’янами і протягом кількох століть були їхніми безпосередніми сусідами.

На початку ІІІ ст. з узбережжя Балтійського моря до Північного Причорномор’я прийшли готи. Чому готи обійшли Київську землю? Адже вони здійснювали походи в Закавказзя, Месопотамію, Малу Азію. Неймовірно, щоб при цьому вони дали спокій найближчому північному сусідові. Сказати, що Київщина була в цей час пустелею, не можна. Адже пам’ятки черняхівської культури свідчать про інше.

У VI ст. в Європу з Азії прийшли авари. Вони у Карпатській улоговині, колишній Паннонії, у 568 р. заснували примітивну державу - аварський каганат. Цікаве повідомлення знаходимо в історика VI ст. Агафія. За його словами, аварський каган Вайян хотів підкорити собі слов’ян, оскільки «...вважав, що слов’янська земля багата на гроші, бо здавна слов’яни грабували римлян..., їх же земля не була розорена ніяким іншим народом»³. Виходить, що ні готи, ні гунни, які передували аварам, не змогли розорити землю слов’ян. Неймовірно, щоб у них не було такого прагнення.

Як пише далі Агафій, Вайян надіслав до слов’ян вимогу, щоб вони підкорилися йому. Слов’янський князь Давріт і старійшини відповіли: «Чи народилася на світі і зігрівається променями сонця та людина, яка б підкорила собі силу нашу? Не інші нашою землею, а ми чужою звикли володіти. І в цьому ми переконані, доки будуть на світі війна і мечі» [3]. Ця відповідь свідчить про велику силу, яку відчував за собою Давріт.

Вайян, який очолював наймогутнішу на той час державу, не міг простити такої образи. Почалися тяжкі слов’яно-аварські війни, які тривали аж до першої половини УІІ ст. Авари так і не змогли підкорити собі слов’ян, хоч і завдали їм важких втрат, призвели до занепаду антського союзу.

Можна припустить, що саме в час боротьби з аварами і будувалися Змійові вали. Протягом періоду між розпадом антського союзу і виникненням Київської Русі і могла бути втрачена пам’ять про будівництво валів. Але знову не ясно, чому в «Повісті временних літ» докладно розповідається про знущання аварів над дулібами і не згадується про ту титанічну роботу, яку виконало для свого захисту населення Київщини? Чому?

Коли почалося будівництво Змійових валів і коли воно припинилося, історії невідомо. Але воно могло тривати з найдавніших часів аж до часів Аскольда та Діра, які загинули у 882 р.

З історії ми не знаємо, яким було князівство Аскольда і Діра. Проте Київ був досить значним і відомим містом. Недаремно Олег, захопивши його, оголосив Київ матір’ю городів руських. Треба думати, що і князівство Київське було досить значною для тих часів суспільною організацією.

Можна собі уявити, що на Київщині існувало об’єднання племен, кордони якого визначалися Дніпром, Тетеревом і Россю та її притоками. Перший вал і міг бути збудований по Росі. В подальшому під тиском ворогів лінію оборони було перенесено на р. Красну, потім на р. Стугну і, врешті, на р. Віту.

Міг бути і зворотний процес. Населення, яке жило в трикутнику Дніпро - Ірпінь - Бобриця - Віта, з часом розширило свою територію до р. Стугни, а потім до Красної і Росі. Мало місце і розширення території на захід від Ірпеня до Здвижу та Тетерева, відповідно до цього будувалися і вали, кожного разу на новому кордоні. Встановлення часу будівництва кожної лінії валів і дасть остаточну відповідь на основне запитання. Багато загадок пов’язано зі Змійовими валами. Історики одностайні в тому, що здійснити будівництво валів населення могло не раніше, ніж воно було організоване в могутню державу з централізованою владою і високим рівнем культури. Оскільки в часи Київської Русі вали не будувалися і навіть не мали того воєнного значення, заради якого вони були зведені, така державність існувала раніше. Але виникає інше запитання. Мало збудувати вали. Треба було їх постійно охороняти. На думку П. Раппопорта, утримання регулярного війська для охорони кордонів Київщини по лінії валів перевищувало можливості Київської держави навіть у часи її найвищого розквіту. Якою ж була та держава, котра будувала вали, крок за кроком розширюючи свої межі, і для котрої вали відігравали свою оборонну роль, інакше не будувалися б нові?

Проблема Змійових валів, можливо, пов’язана і з питанням про існування прабатьківщини слов’ян, навіть із самою назвою «слов’яни».

Багато суперечок точиться навколо того, чи була у слов’ян прабатьківщина. Дехто вважає такою прабатьківщиною Волинь і Поділля, де, як писав М. Надєждін, «все пройняте, все звучить слов’янізмом» і де «бачимо себе не скраю, а всередині слов’янського світу, який звідси поширився у всі боки». Інші історики, особливо у XIX ст., висували концепції прибалтійської, привіслянської, прикарпатської прабатьківщини слов’ян.

Розгляньмо карту Київщини. На ній досить виразно видно контури майже острова. Ця територія обмежена Дніпром, Ірпенем, Унавою, струмком Снітинка і Стугною. Майже 200 км периметра цієї території становить водяний рубіж, і лише 1-1,5 км суходолу біля с. Великої Снітинки з’єднує район Києва із степом. Більше того, якщо Дніпро у ті далекі часи був повноводніший, а долини згаданих річок глибші, то долина р. Стугни протягом близько 40 км і значна частина долини Ірпеня, мабуть, були просто величезними затоками Дніпра. Для тих, хто підходив до цієї території зовні, вона могла справді здаватися островом. Якщо ж Стугна, як найменша річка, була ще додатково укріплена валами, то неприступність території створювала надзвичайно сприятливі умови для тривалого спокійного існування населення, а з часом - до потреби в розширенні своєї території.

Філологи створили багато гіпотез про походження назви «слов’яни». Деякі лінгвісти вважають, що назва «слов’яни» містить у своєму складі литовське „salon” - „острів”, а тому, мовляв, сусідні племена називали мешканців якогось острова слов’янами. Заперечення викликало тільки те, що такого острова наука не знала. А що, коли «Київський трикутник» і є тим островом?

Цілком очевидно, що ні на одній із названих вище територій не було таких сприятливих умов для тривалого і незалежного існування слов’ян, як у «Київському трикутному острові». Ніде не можна знайти таких свідчень наявності центру об’єднаного народу, як тут.

Мимоволі на думку приходить і обряд поховання у деяких племен ще нового кам’яного віку, такий, як і в слов’ян. Дослідження родового могильника напроти с.

Дослідники вважають, що такий обряд мав якесь значення в уявленні людей, пов’язаних своїм рибальським господарством із Дніпром. А може, є інша причина такого обряду? Пригадаймо, що арабський мандрівник Х ст. Ібн-Фадлан писав про побачений ним на Волзі в м. Булгарі - столиці Волзької Булгарії - похорон багатого руса. Померлого, - розповідає він, - поклали спочатку в могилу-яму і накрили кришкою на 10 днів. У цей час ішла підготовка до похорону через спалення в дерев’яному кораблі. Адже, за вірою слов’ян, човен йому був потрібний, аби повернутися на батьківщину. Це свідчення документальне. Люди ж кам’яного віку письмових пам’яток не залишили. Проте поховальна традиція була схожа. В обох випадках фігурує човен. То чи не є підстави вважати, що і в першому випадку покійникам створювали умови для повернення Дніпром на батьківщину. Це ж можливо було зробити на човні. Як відповідає цим традиціям розглянутий нами «Київський трикутник» - «Київський острів»!

* * *

Таємниця Змійових валів давно приваблювала нас. Дивувало те, що фахівці не тільки не знають валів, особливо на південь від Стугни та на захід від Ірпеня, а й не виявляють ніякого інтересу до них. Щось незрозуміле. Адже для розкриття якоїсь таємниці люди їдуть часто за тисячі кілометрів, терплять всілякі злигодні, не шкодують років упертої праці. Тут же за 20-30 кілометрів від Києва через міста і села, до яких можна доїхати автобусом чи електричкою, проходять невідомо ким і невідомо коли збудовані велетенські вали, але бажаючих дослідити їх мало.