З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕНЬ ЗМІЙОВИХ ВАЛІВ КИЇВЩИНИ
Не можна сказати, що в минулому Змійові вали Київщини не привертали уваги вчених. Про них писали, дошукуючись істини, І. Фундуклей та Л. Похілевич - у середині ХІХ століття, В. Антонович - наприкінці ХІХ століття, Б.
Стеллецький та Л. Добровольський - у 1910-1912 рр. Не їхня вина, що вони не розв’язали проблеми, не розкрили історії валів. Наукові можливості того часу були недостатніми для цього. Дослідження ж Л. Добровольського стали певним подвигом. Він особисто з компасом та крокоміром не один раз пройшов по валах на річках Віті та Бобриці, а також у межиріччі Стугни й Ірпеня.З радянських учених проблемою Змійових валів цікавилися Б. Рибаков, М Воронін, А. Довженок, П. Раппопорт. М. Воронін у статті «Крепостные сооружения», вміщеній в книзі «История культуры древней Руси», навів карту Б. Стеллецького, а П. Раппопорт у статті «К вопросу о системе обороны Киевской Руси» подав ту ж карту з урахуванням зауважень Л. Добровольського.
У Польській Народній Республіці в 1969 р.. опубліковано спеціальну розвідку Е. Ковальчик, присвячену Змійовим валам України взагалі і Київщини особливо. Авторка статті синтезувала карти В. Антоновича та Б. Стеллецького і доповнила їх даними німецьких воєнних карт району Здвижу і Тетерева. Цілком зрозуміло, що її карта повторює усі помилки використаних джерел. Найголовніший же недолік карти Е.Ковальчик, як і карти Антоновича, той, що в безладному скупченні валів, показаних на Київщині, не можна побачити ніякої системи.
Ось помилки, які виявлено у картах. Перша з них полягає в тому, що ні Е. Ковальчик, ні автори, на яких вона посилається, не вивчали особисто Змійових валів і механічно з’єднували ті пункти, де, за їхніми відомостями, відмічалися відрізки валів, іноді показували їх не зовсім там, де вони справді були, або ж приймали за вали природні підвищення. Друга причина криється в тому, що усі дослідники розглядали вали як засіб оборони від кочівників з півдня, тоді як Київщині була потрібна кругова оборона.
Досить згадати про рух готів від Балтійського моря в степи Причорномор’я, війни з аварами, хозарами тощо. Врешті, чи не найважливіша причина - розгляд валів самих по собі, без пов’язання їх з природними рубежами (річки, болота тощо).Коли ж усе-таки будувалися Змійові вали? За гіпотезою В. Антоновича, їх споруджено в часи князя Володимира Святославича та його наступників, тобто в Х-XI століттях. В. Антонович був глибоко переконаний в тому, бо, за його висновком, будівництво таких величезних оборонних споруд могло бути здійснене не раніше, ніж на Середньому Подніпров’ї утворилася могутня централізована держава. Оскільки він знав тільки одну таку державу - Київську Русь, то можна зрозуміти і глибину його переконання. Інакше йому довелось би визнати, що на цій землі ще до Київської Русі існувала інша невідома держава.
Найкраще підтвердження своєї гіпотези В. Антонович знайшов у листі проповідника Брунона Мерзебурзького. У 1008 р. Брунон, прямуючи до печенігів, гостював у Володимира в Києві. Коли він вирішив мандрувати далі, Володимир провів його до кордонів своєї держави, яку він, як пише Брунон, для безпеки від кочівників обгородив довгою і міцною огорожею. Оці останні слова з листа Брунона і стали основою гіпотези. Оскільки шлях до кордону зайняв два дні, то Антонович припускає, що вал, побачений Бруноном, проходив десь по лінії р. Красної.
В. Антонович ґрунтовно дослідив літописи. В них говориться про будівництво Володимиром Святославичем городів, зокрема по р. Стугні, але жодного слова про спорудження валів у часи Володимира чи пізніше - немає. В. Антонович сам встановив, що в літописах п’ять разів (1093, 1095, 1149, 1151, 1169 рр) згадуються Змійові вали як існуючі споруди, які не мають воєнного значення, а використовуються літописцями як орієнтири для кращого топографічного позначення місця тих чи інших подій.
Так, у Іпатіївському літописі під 1093 р. описується невдалий похід князів проти половців, які обложили Торчеськ. Літописець пише, що князі переправились через Стугну біля Трипілля, пройшли вал і тут зустріли половців.
Аналогічні ситуації описуються і в інших чотирьох випадках.Висновок В.Антоновича, що в літописах замовчано відомості про насипку Пороського валу, подібно до того, як замовчано спорудження валу Постугнянського, необґрунтований. У літописах описувалися і менш значні події. Крім того, приписуючи Володимиру будівництво Постугнянського валу, а Ярославу - Пороського, В. Антонович справді замовчує вал на р. Красній та другий Пороський, не кажучи вже про Бобрицький. Хто ж і коли їх збудував? Чому про це немає ніяких відомостей у літописах?
Можна зрозуміти бажання В. Антоновича довести правильність своєї гіпотези. Але все ж погодитися з тим, що в літописах чомусь замовчано спорудження валів, не можна. Будівництво валів велося роками. На ньому були зайняті десятки, коли не сотні тисяч людей. За підрахунками П. Раппопорта, щоб збудувати тільки Постугнянсько-Ірпінський вал, потрібна була праця протягом року від 26 до 52 тисяч чоловік. Випадково пропустити або свідомо замовчати таку подію можна було раз. Але ж не двічі, або взагалі замовчати її літописці не могли.
З того, що в літописах вали згадуються лише як орієнтири, а не воєнні споруди, виходить, що вони будувалися значно раніше, ніж y XI столітті, тобто ще до князювання Володимира.
Нестор-літописець у своїх роздумах «Откуда пошла есть русская земля» ніяк не міг би забути такої події, на яку піднімався, мабуть, весь народ. Очевидно, він таки й не знав нічого про будівництво валів.
Підсумовуючи сказане, доводиться визнати, що до цього часу так і не розв’язано питання про карту Змійових валів і час їхнього будівництва.
Принципові заперечення викликає і твердження Антоновича, що «...система огородження областей довгими земляними валами не становила особливості Київської Русі; вона була запозичена з заходу; римляни повідомили її германцям, від яких вона перейшла до слов’ян»2. Отже, знову все зводиться до того, що ніби слов’яни і валів не могли видумати, а тільки могли запозичити.
З історії відомо, що авари також будували вали, до того ж значно раніше від германців. Слов’янам довелося вести тяжку боротьбу з аварами. Історик А. Кузьмін пише, що ще не відомо, чи слов’яни запозичили в аварів систему оборони країни валами, чи, навпаки, авари у слов’ян.