ВСТУП

Історії слов’ян довеликокнязівської доби ще немає. Тож не дивно, що й тепер ученим доводиться боротися з поглядами істориків-норманістів, які твердять, ніби східні слов’яни перебували на дуже низькому ступені суспільного і політичного розвитку і тому не могли самі, без допомоги зовні, створити свою державу.

Учені багато зробили, щоб підняти завісу над таємницею минулого, і все ж вони з гіркотою визнають, що «історичні джерела застають Русь у цілком сформованому вигляді: передісторія губиться в темряві доісторичних часів». Так зокрема пише М. О. Брайчевський. Так вважає багато фахівців. І небезпідставно.

Історики та археологи вивчили усі літописи, хроніки, листування, дослідили на Київщині багато слов’янських пам’яток, але так і не знайшли повної відповіді на запитання, як жили східні слов’яни в передісторичні часи, який суспільний лад був, скажімо, хоч б у полян, яка, врешті, територія належала їм.

Археологи дослідили на Київщині багато пам’яток слов’ян, проте так і не змогли сказати свого слова: дуже скупі розповіді речей, залишених нашими предками. Правобережжя середнього Дніпра з його лісостепом ніби самою природою призначене для осілого життя. Великі пагорби і численні долини, родюча земля і густі ліси Київщини не давали простору для кочівників з їхнім безперервним переміщенням табунів і отар. Проте вони були дуже вигідні для землеробів, мисливців, рибалок. Саме тому, починаючи з неоліту, тут мешкали тільки землеробські племена. Вони нам залишили численні пам’ятки своєї матеріальної культури. В лісах і полях, а іноді і в самих містах та селах Київщини уже виявлено багато поселень, могильників, скарбів усіх історичних епох існування людського суспільства. Тисячі пам’яток відомі. А ще тисячі чекають свого відкриття і дослідження.

Серед численних пам’яток давнини на Київщині є одна, найменш досліджена, хоч вона криє в собі відповіді на багато запитань.

У «Великій радянській енциклопедії» читаємо: «Змійові вали - народна назва древніх оборонних споруд, які проходили південніше Києва, правим і лівим берегом Дніпра, вздовж його приток. Залишки Змійових валів збереглися на рр. Віті, Красній, Стугні, Трубежі, Сулі, Росі та ін. і досягають в окремих місцях кількох десятків кілометрів довжини і до 10 м висоти... Питання про те, до якого часу відноситься будівництво Змійових валів, у науці не розв’язане» [1]. Тут не говориться, що окремі вчені відносять будівництво валів до різних часів: від І тисячоліття до н.е. до Х-XI ст. н. е.

Змійові вали в межах Київщини проходять по землях, які колись належали східнослов’янським племенам полян та древлян. Тут формувалася Київська Русь. Загальна довжина валів становить близько 800 кілометрів; вони утворюють дуже складну сітку. Саме тому до цього часу не було з’ясовано ні кордонів того політичного об’єднання, яке будувало вали, ні системи в їхньому розміщенні, ні, врешті, того, коли і ким вони збудовані.

Змійові вали - це свідки минулого, на які ми не звертаємо уваги, мандруючи вихідного дня околицями Києва. Лісами та полями, здебільшого над річками, іноді перерізаючи вододільні підвищення, вони простяглися на десятки й сотні кілометрів. Вони то поступово понижуються і навіть зовсім зникають, то знову піднімаються, досягаючи ще й тепер кількох метрів висоти. Немає людини, яка пройшла б усі ці вали. Немає точної їх карти. І вже зовсім невідомо, коли, хто з наших предків, за яких умов будував ці могутні оборонні споруди, які стратегічні і тактичні задуми було покладено в основу цієї складної системи, яку вони утворюють. І чи є взагалі в цьому скупченні валів якась система?

Більше того, багато істориків схильні розглядати існуючу сітку валів Київщини як наслідок стихійних оборонних заходів населення, позбавлених єдиної ідеї і мети.

Великою сторінкою історії слов’ян стала земля Київська.

Учені минулого, як і сучасні, надавали великого значення створенню точної карти Змійових валів - виразнику стратегічних і тактичних задумів древніх воєначальників, визначенню часу будівництва окремих ділянок валів - свідків історичного розвитку оборонної боротьби слов’ян, вивченню технології будівництва валів - показника рівня культури древніх слов’ян, їхнього інженерного мистецтва.

У 1884 р. В. Антонович опублікував першу карту Змійових валів Київщини. Вона була далека від істини. Тож не дивно, що в 1895 р. він опублікував другу, значно досконалішу, яка не втратила свого значення й тепер, хоч не відзначається ні повнотою, ні точністю. Сам автор розумів недосконалість своєї карти, побудованої на основі зібраних ним письмових і усних матеріалів, зокрема донесень старост волостей та справників. Він відзначав, що «...відомості ці дуже неповні, численні білі плями можна буде заповнити тільки при більш точних, спеціально з цією метою здійснених дослідженнях» [2 ].

У 1909 р. Б. Стеллецький видав карту валів у трикутнику, утвореному Дніпром, Ірпенем і Стугною. Вона була досконалішою, ніж карта Антоновича в цій частині, але все ж неточна. У 1911 р. Стеллецький опублікував поліпшений, хоч і небездоганний, другий варіант карти.

Найкращі карти на особистих дослідженнях створив і опублікував у 1910-1912 рр. Л. Добровольський. Але вони стосувалися незначної частини валів, а саме: валів на річках Віті та Бобриці і в межиріччі Стугни й Ірпеня.