ОДИН ІЗ СТАРОДАВНІХ ОБОРОННИХ РУБЕЖІВ НА ТЕРИТОРІЇ КИЇВЩИНИ

Об’єктом досліджень автора розвідки [1] був оборонний рубіж у межиріччях Ірпеня i Здвижу та Здвижу i Тетерева по лінії Чорногородка - Радомишль. Вибір цього рубежу не випадковий.

Орієнтовний напрямок валів від с. Яблунівки до урочища Соболів під Радомишлем є на картах В.Б. Антоновича [2] (рис.1) та Е. Ковальчик [3] (рис.2).

Рис. 1

Карта Змійових валів із роботи В. Б. Антоновича²: 1. Ходосівка; 2. Трипілля; 3. Урочище Торч; 4. Велика Бугаївка; 5. Заріччя (колишнє Ханбіків); 6. Васильків; 7. Плесецьке; 8. Перевіз; 9. Яблунівка; 10. Чорногородка; 11. Соснівка; 12. Бишів; 13. Мотижин; 14. Копилів; 15. Макарів; 16. Юрів; 17. Ситняки; 18. Копіївка; 19. Борівка; 20. Раковичі; 21. Негребівка; 22. Забілоцька Гута; 23. Радомишль.

Рис. 2

Карта Змійових валів із статті Е. Ковальчик³

Щоправда, Антонович визнавав умовність своєї карти, що складена, як він пише, на основі різних уривчастих і не завжди достовірних повідомлень. Е. Ковальчик не поліпшила карту Антоновича. Використані нею німецькі воєнні карти району Тетерева і Здвижу не могли показати слідів зруйнованих валів. Ні Антонович, ні Ковальчик не знали того, що будівники валів враховували оро- та гідрографічні особливості територій. Не дивно, що згадані вище автори показали вали суцільними лініями від Дніпра до Тетерева.

Вивчаючи оборонні рубежі по лінії Чорногородка - Радомишль, автор мав на меті створити нову, більш досконалу карту-схему валів і фортець- городищ, розкрити топографічні особливості пролягання цієї лінії, виявити й описати стан збереження та конструктивні особливості валів у цьому районі порівняно з аналогічними спорудами в межиріччі Дніпра й Ірпеня, з’ясувати особливості технології будівництва валів. Нова карта Змійових валів дозволить розкрити певну систему в побудові оборонних рубежів Київщини.

Дослідження 1970 р. дали достатній матеріал для створення достовірної карти-схеми (рис.3) Змійових валів і городищ від Чорногородки до Радомишля. Якщо на картах Антоновича і Ковальчик показане незрозуміле нагромадження валів, то на рис. 3 гранично ясно видно систему у побудові оборонного рубежу.

Рис. 3

Карта-схема Змійових валів, складена автором статті

Розміщення валів по лінії Чорногородка - Радомишль таке ж, як і подібних споруд над Вітою, Бобрицею, Стугною і Плиською. В той же час є і певні особливості. Завдяки тому, що вали споруджували понад річками та заболоченими долинами, кожного разу створювався надійний рубіж із потрійною лінією перешкод: річкою або болотом, глибоким ровом і високим валом, який, можливо, завершувався і певними дерев’яними укріпленнями. До речі, Н. Воронін припускався помилки, коли писав, що тільки «...при відсутності річки із зовнішнього боку валу був викопаний рів» [4]. Між Дніпром і Тетеревом немає жодного валу без рову. Він був потрібний не тільки як додаткова перешкода, але виникав обов’язково при вибиранні ґрунту для валу. Будівництво таких споруд в басейнах Дніпра й Ірпеня та Ірпеня і Здвижу велось насамперед по притоках, які починались близько одна від одної, а текли в протилежних напрямках і впадали в річки, що обмежували певні території зі сходу і заходу.

Річки Ірпінь, Здвиж i Тетерів створювали природний рубіж на сході, півночі i заході. Тут не було необхідності будувати додаткові укріплення. Потрібні були тільки фортеці - городища на переправах. Інакше складались умови на південних, найбільш небезпечних кордонах, які простяглися майже на 90 км.

Фізико-географічні умови на протязі такої довгої траси відзначалися різноманітністю. Між Ірпенем i Здвижем протікали річки Лупа і Фоса, вздовж яких можна було побудувати вал, що перегородив би усе межиріччя. Вони й визначили напрям оборонного рубежу в цьому районі. Але за Здвижем, на його лівому березі, була широка смуга суходолу, позбавлена природних перешкод. Далі, починаючи від озера Буян, річки Гульва, Кодра i Білка з широкими, колись непрохідними заплавами, створювали нездоланні перешкоди до самого Тетерева. Отже, напрямок траси для оборонного валу був надзвичайно сприятливий. Залишалось тільки додатково укріпити район Макарова на лівому березі Здвижу, що i було в свій час зроблено.

Річки Фоса на всьому протязі i Лупа від початку до Бишева мали хоч i широкі, але неглибокі, з розлогими берегами долини. Вони разом з болотами та ровом i валом могли бути надійною перешкодою тільки в часи повноводдя.

Траси деяких інших валів у межиріччі Ірпеня i Здвижу свідчать про те, що вони будувалися в більш посушливий період. Можливо, саме це зменшило оборонне значення валу по Лупі і Фоси i викликало потребу в будівництві перед основною лінією оборони кількох додаткових валів. Рівень ґрунтових вод межиріччя Ірпеня і Здвижу та Здвижу i Тетерева не був однаковим.

Зовнішній обрис валів i супроводжуючих їх ровів по лінії Чорногородка - Радомишль в основному такий же, що i в межиріччі Дніпра та Ірпеня. Вал насипався не над ровом, а на деякій відстані (80-100 см) від нього. Так утворювалася смуга землі між ровом i валом, так звана берма. Завдяки цьому не руйнувалася стінка рову під вагою насипу, не руйнувався рів і від осипання землі з валу.

В деяких місцях, наприклад, між селами Негребівка та Забілоцька Гута, а також неподалік від с. Боровки зустрічаються ділянки, де рів помітний з обох боків. Можна припустити, що ґрунтові води не дозволяли копати глибокий рів з ворожого боку, і потрібну для валу землю доводилося брати в іншому місці. Такі ділянки валів спостерігались у понижених місцях.

Особливість конструкції частини валу IV-Е, побудованого на болотах, свідчить про бажання запобігти руйнуванню рову і валу під дією ваги його насипу. З цією метою берма була розширена до двох метрів, а сам вал складався з двох частин (рис. 4).

Рис. 4

Схема розрізу валу IV-E

Перша частина була базою другої, яка мала вдвічі вужчу основу і являла собою звичайний вал, насипаний скраю платформи протилежного рову. Висота бази і верхнього валу тепер становить близько 120 см. Така конструкція споруди виявилася ефективною, оскільки забезпечила збереження рову до наших днів.

Великий інтерес становить технологія будівництва. Вона не скрізь однакова і, мабуть, обиралася відповідно до умов тих чи інших частин траси. Не було виявлено жодного випадку, щоб в основі валу лежав чорнозем, який колись вкривав землю. Складається враження, що він спеціально попередньо знімався. Як правило, в місцях, де вал міг легко руйнуватися ґрунтовими водами, основу його становить добре утрамбована глина. Вона настільки ущільнена, порівняно з глиною ґрунту, що тепер її з великими труднощами можна зруйнувати не тільки звичайною лопатою, а й тракторним плугом. У багатьох випадках основа валів складається з перепаленої глини з домішками вугілля, а подекуди і з обгорілих колод. Вугілля у валах рідко залягає суцільним шаром, а, перемішане з перепаленою глиною, спостерігається у вигляді лінз та прошарків. Це могло статися лише внаслідок обвалювання перепаленої глини в порожнини, які утворилися після згорання дерева і доброго утрамбування всієї суміші.

Відновлення плану валів між Ірпенем та Тетеревом ускладнювалося тим, що в багатьох місцях вони повністю зруйновані. Вивчення трас зниклих земляних споруд проводилося шляхом виявлення їхніх слідів у вигляді смуг жовтого від глини ґрунту з плямами вугілля, які помітні в багатьох місцях. Інколи сліди валів виявлялися у вигляді ровів або їхніх залишків, а інколи у ледь помітних підвищеннях. Найвиразніше такі сліди помітні на полях після оранки. У тих випадках, коли поля були засіяні сільськогосподарськими культурами, в деяких місцях можна було помітити різницю в забарвленні рослин. Вздовж колишніх ровів, як правило, рослини були більш зеленими, а по трасі рову спостерігалося більше бур’янів.

Загальний план оборонного рубежу Чорногородка - Радомишль показаний на рис. 3. Вали IV-А, IV-Д, IV-Е і IV-К прямого зв’язку між собою не мають. Вони могли являти собою початкову систему оборони межиріч Ірпеня і Здвижу та Здвижу і Тетерева. Очевидно, вал IV-Е був збудований пізніше, ніж вал IV-А. Річки і болота перед валом IV-А на той час висохли.

Слід відзначити деяку нерівномірність оборонної смуги. Між Чорногородкою і Ляховою горою, при впадінні р. Лупи в Ірпінь, проходить один вал, між річкою Лупою і с. Соснівкою ширина оборонної смуги близько 4 км, на лінії Мотижин - Фасова - 12 км, а під Макаровим і далі - 6-7 км. Привертає увагу і те, що між Ірпенем і Житомирським шосе в оборонній смузі - три вали, а від шосе до р. Здвиж і далі - чотири.

Усі ці особливості оборонної смуги не випадкові. Наявність одного валу над Ірпенем, від Чорногородки до Ляхової гори, забезпечувала захист берега в місцях можливих переправ від прориву в тил оборонної смуги. Система з трьох валів у районі Соснівки, яка займала смугу шириною в 4 км, мабуть, була достатньою, бо прикривалася ще двома річками, які впадали тут в Ірпінь. Розширення смуги до 12 км по лінії Мотижин - Фасова пояснюється тим, що між валами IV-А, IV-В знаходяться широкі болота обабіч р. Фоси. Наявність аж чотирьох валів на правому та лівому берегах Здвижу від с. Копіївки до м. Макарова обумовлювалась відсутністю тут достатніх природних перешкод. Поблизу сс. Борівки та Ніжиловичі система з чотирьох валів закінчується. На території від с. Борівки до урочища Соболів, під Радомишлем, знайдено лише три короткі вали: перший - IV-Еа, довжиною близько 200 м, біля с. Раковичі; другий - IV-Ев, довжиною 2,5 км, тягнеться від с. Негребівки до с. Забілоцька Гута; третій - IV-Ес, вдвічі довший за перший, починається на західній околиці с. Забілоцька Гута і доходить до урочища Соболів. Крім того, на західній околиці с. Ніжиловичі, де бере початок р. Гульва, до лісу іде один вал IV-Да. На відстані 100-150 м на південь паралельно названому збудовано другий вал. Обидва вони на початку з’єднані поперечним валом і йдуть до болота між сс. Комарівка та Борівка. Довжина кожного з них, починаючи від поперечного валу, понад 2 км. Територію між ними місцеве населення так і називає - міжвалля.

Розглядаючи карту Змійових валів по лінії Чорногородка - Радомишль, робимо висновок, що вали, після закінчення будівництва останнього з них, являли собою систему глибоко ешелонованої оборони.

Оборонні рубежі між сс. Трипілля i Перевіз та між Чорногородкою i Радомишлем будувалися так, щоб захистити з півдня i південного заходу території, обмежені з інших боків річками Дніпро, Ірпінь, Здвиж i Тетерів. Це дає підставу думати, що i в інших місцях, де вали показані без зв’язку з природними рубежами, насправді міг бути i, мабуть, все-таки був зв’язок. Так будувалися вали на південь від Стугни, біля Переяслава-Хмельницького, на Сулі, між Кодимою i Синюхою тощо.

У тісному зв’язку із Змійовими валами в межиріччях Ірпеня i Здвижу та Здвижу i Тетерева, як видно з рис. 3, знаходяться городища в Чорногородці, Бишеві, Мотижині i Радомишлі. Крім того, в с. Соснівці, на схід від валу IV-Е, виявлені залишки городища, яке, можливо, i мав на увазі Л.П.Похилевич, коли писав: «Друге городище знаходиться в 6 верстах від містечка (Бишева. - А.Б.), в напрямку до р. Ірпеня; воно має вигляд прямокутника довжиною 1 версту, шириною 200 сажнів, 1400 сажнів по периметру; обнесене валом i ровом» [6]. Ймовірно, що на місці теперішнього с. Юрів було ще одне укріплене поселення. Отже, між Ірпенем i Здвижем городища були розміщені вздовж валів приблизно в 8-10 км одне від одного. Сфери впливу кожного городища мали радіус щонайбільше в 5 км, а це дозволяло гарнізонам двох сусідніх городищ не більше як за годину, прибути в будь-яке місце, якщо там виникала небезпека.

У межиріччі Здвижу i Тетерева, крім городищ у Maкapoвi, Радомишлі та древньому Миргородку, інших укріплених пунктів не виявлено.

Привертають увагу i такі обставини: городища в Чорногородці, Moтижині, Макарові i Радомишлі розташовані з внутрішнього боку оборонної смуги, кожне на відстані близько 1 км від неї. Отже, гарнізони мали доволі оперативного простору. Городище в Бишеві було на внутрішній лінії валів, що теж дозволяло його захисникам забезпечувати оборону своєї ділянки. Щодо городищ у сс. Соснівка та Юрів, то вони, очевидно, відігравали роль форпостів.

Про особливе значення таких городищ, як Соснівське, Бишівське, Макарівське свідчить наявність великих спостережних курганів. Поблизу Соснівки курган зруйнований, але навпроти с. Лупського, під Бишевим, височить і зараз. Два великі кургани є під Макаровим. На вершину найбільшого з них вела спеціальна дорога, залишки якої видно ще й зараз. Вал IV-А огинав його із заходу. Отже, цей курган існував ще до будівництва валу.

Майже всі городища Київщини приписуються князю Володимиру i його наступникам. Але ж у літописах прямо говориться, що Володимир, вказуючи на недостатність міст біля Києва, почав ставити їх по Остру, Cyлi, Стугні i т. д. До великокнязівських i навіть пізніших часів звичайно відносяться i городища в Чорногородці, Бишеві, Мотижині, Макарові, Радомишлі. Проте зв’язок цих городищ із оборонним рубежем Чорногородка - Радомишль, побудованим, мабуть, в значній частині раніше від часів великого князювання, такий тісний, що виникають великі сумніви в справедливості поширених поглядів на час їхнього заснування. Звичайно, ці поселення могли використовуватися i в часи існування Київської держави, але будівництво їх, або, принаймні, значної частини їх, швидше всього відбулося в більш давні часи.

Через недосконалість карти Антоновича багато дослідників не змогли виявити i показати тієї системи, за якою будувалася оборона Київщини. Ще в 1909 р. Б. Стеллецький писав: «Дійсно, вдивляючись в карту околиць Києва i відновлюючи історію минулих часів, мимоволі приходимо до того висновку, що наші предки в питаннях оборони країни володіли неабияким мистецтвом» [7]. Але далі він все ж зауважує: «Ймовірніше, що прийнята система оборони не була вироблена теоретичними міркуваннями i не з’явилася відразу в готовому вигляді стрункого плану, а довгий досвід i насущна потреба в укріпленні того чи іншого пункту висували свідомість у їх необхідності» [8]. Аналогічні міркування знаходимо i у Л. Добровольського [9]. Сумніви Б. Стеллецького та Л. Добровольського поділяють i сучасні історики 10].

Оборонні споруди Київщини дійсно виникли не одночасно. Але для вирішення питання про «ніби планомірне створення біля Києва колишніх фортифікаційних споруд... майже таких, як системи сучасних нам фортець...», як писав Л. Добровольський, слід в першу чергу встановити історію будівництва мережі існуючих валів i городищ. При цьому, мабуть, треба виходити з того, що в давні часи кордони суспільних організацій ототожнювалися з оборонними рубежами. За ними була нічийна земля. Кордони могли залишатися незмінними тривалий час, а інколи переміщувалися внаслідок приєднання нових територій, i тоді будувалася нова оборонна лінія, а попередня ставала резервною. Могло бути й так, що під тиском ззовні кордон пересувався в глибину території i по ньому будувався новий оборонний рубіж, а старий втрачав своє значення. Не виключено, що в «Київському трикутнику» один рубіж будувався на кордоні, скажімо, по р. Стугні, а другий, резервний, - по р. Віті. Припустити ж, що одночасно будувалися вали по Poci, Красній, Стугні, Віті та далеко на захід за Ірпенем i Здвижем, мабуть, було б справді неправомірно. Сукупність валів i городищ на Київщині, ймовірніше всього, становить не єдину систему, а суму кількох систем, створених у різні часи.

Б Стеллецький, Л. Добровольський i нарешті П. Раппопорт писали про оборонні рубежі i споруди тільки в трикутнику, обмеженому Дніпром, Ірпенем i Стугною. Про оборонні рубежі районів Здвижу i Тетерева вони, як i інші історики (Н. Н. Воронін, В. Й. Довженок), не згадували зовсім, не маючи у своєму розпорядженні достатніх матеріалів. Не дивно, що П. Раппопорт, говорячи про територію, обмежену Дніпром, Ірпенем i Стугною, робить висновок: «Тому розв’язувати на цій невеликій ділянці питания про принципи організації оборони Київської землі неможливо... Проте уточнення розміщення староруських городищ у найближчих околицях Києва, без сумніву, дасть матеріали, які допоможуть в подальшому підійти до розв’язання цих дуже важливих питань історії російського військового мистецтва» [10].

Постановка питання у названих авторів має дві хиби. По-перше, Київщина у них розглядається як щось стале, відносно чого треба аналізувати і всю сукупність оборонних споруд, виявлених на ній. По-друге, говорячи про Київщину, вони мають на увазі тільки територію, обмежену Дніпром, Ірпенем і Стугною, хоч до неї, безперечно, належать і землі на захід від Ірпеня і на південь від Стугни.

Щоб судити про наявність у будівників валів попередніх планів оборони своєї землі і про ступінь досконалості створених ними систем, доцільно розглядати кожну лінію оборони окремо. Це полегшить завдання, зробить його більш конкретним. Тільки за цих умов узагалі можна сподіватися на правильне вирішення проблеми в цілому.

Розглядаючи карту Змійових валів по лініях Трипілля - Васильків- Хлепча - Плесецьке - Перевіз та Чорногородка - Соснівка - Бишів - Мотижин - Макарів - Радомишль, можна помітити, що, по-перше, на Ірпені кінець Постугнянського валу не співпадає з початком рубежу Чорногородка - Радомишль, який не переривається на р. Здвиж; по-друге, на р. Ірпінь є ряд городищ у сс. Звонкове, Білогородка, в урочищах Клепачі і Холм, які охороняли переправи через річку і шляхи в середину «Київського трикутника». В той час фортеці в сс. Чорногородка, Гостомель і Демидове, мабуть, захищали лівий берег від небезпеки з правого берега. На такі ж думки наводить і те, що укріплені городища в межиріччі Ірпеня і Тетерева, а також лінії Чорногородка - Радомишль відмічаються, головним чином, на лівих берегах цих річок. На лівобережжі Здвижу, крім Макарова, городища є в селах Андріївка, Приборськ. На лівобережжі Тетерева, крім городищ у Радомишлі і Миргородку, вони є в Іванкові, Ораному. На правих берегах Здвижу і Тетерева поселення не згадуються зовсім. Усе це наводить на думку, що території між Ірпенем і Здвижем та між Здвижем і Тетеревом становили частину якоїсь більшої території.

Привертають увагу такі обставини. Схеми оборони межиріч Дніпра й Ірпеня та Ірпеня і Тетерева свідчать про певну незалежність цих територій, а близькість і схожість конструкцій валів та самих схем захисту - про наявність багатьох спільних елементів у житті населення цих земель. Побудова ліній оборони на обох територіях для захисту вказує на наявність спільного ворога.

П. О. Раппопорт вважає, що «ділянка території, обмежена Дніпром, Ірпенем і Стугною, ні в період існування єдиної Київської держави, ні в часи феодальної роздрібненості не являла собою в політичному відношенні самостійної території» [10]. Можна доповнити цю думку. Історична наука не знає і того, щоб у часи Київської Русі чи пізніше територія від Ірпеня до Тетерева і далі, розташована на північний захід від лінії Чорногородка -

Радомишль і обмежена цими річками, чи сама по собі, чи разом з «Київським трикутником», становила самостійну територію.

Важко погодитися з тим, ніби оборонна лінія Чорногородка - Радомишль була не прикордонною, а внутрішньою. Ця лінія була дуже могутньою, будувалася довго і, очевидно, в різні часи відігравала різну роль. Те, що про це немає записів у літописах та хроніках, свідчить про давність споруд.

Певним завершенням роботи з вивчення Змійових валів у межиріччях Ірпеня і Здвижу та Здвижу і Тетерева буде встановлення часу їхнього будівництва. Важливим засобом для цього є виявлене в валах вугілля. Радіовуглецевий аналіз його дозволить нарешті відповісти на запитання, коли будувалися вали, а значить, і на запитання, коли існувала та суспільна організіація, яка могла здійснити таке велетенське будівництво.

На основі аналізу схеми оборонних споруд по лінії Чорногородка - Радомишль вперше зроблено висновки про відносний час будівництва окремих валів і незалежність рубежів між Ірпенем і Тетеревом та Трипіллям і с. Перевіз на Ірпені.

Тепер є всі підстави відзначити велику військову майстерність і високий рівень культури будівників Змійових валів - синів того народу, який був господарем земель Київщини. Київська Русь піднялася не на пустому місці. Вона мала гідних попередників, які заклали міцні основи слов’янської державності задовго до приходу варягів.

Література

1. Бугай А. С. Змійові вали Київщини // УІЖ. - 1970. - № 6. - С. 74-83.

2. Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии - М., 1895.

3. Kowalczyk Е. Waly Zmijowe. // Kwrtalnik Historii Kultury Materialnej - 1969.

- T. 17. - № 2.

4. История культуры древней Руси - М., 1948. - С. 441.

5. Добровольский Л. Водораздел Ирпеня и Стугны // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. -1910. - Кн. 21. - Вып. 3.

6. Похилевич Л. Уезды Киевской и Радомысльский - К., 1887.

7. Стеллецкий Б. С. Белгородка. - К., 1909.

8. Там само, С. 2.

9. Добровольський Л. К вопросу о древних укреплениях в окрестностях Киева // Военно-исторический вестник. - 1912. - Кн. 1. - С. 175.

10. Раппопорт П. А. К вопросу о системе обороны Киевской земли // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. - 1954. - Вып. 3.

Український історичний журнал. 1971, № 7, С. 112-120