Аналіз поведінки в групі
З точки зору культурної антропології та соціології є дослідження сімейного та інтимного життя, куди входять питання залицяння, шлюбу, дітонародження, зради, сексу та сексуальності, утримання, моногамності та полігамності, розлучення тощо.
Партійні документи часто рясніють справами щодо сімейного життя освітян, як це було з документами фондів Полтавського педагогічного вишу. Проте, у схронах Держархіву Полтавщини Лубенський інститут не забезпечений такими джерелами. Із тих, що є, про питання інтимності можемо говорити лише з позиції адміністративного нагляду. Наявність окремих гуртожитків для хлопців і дівчат свідчить про високий рівень контролю за проживанням студентів та їхніми можливостями до взаємодії у вільній і пізній час.Питання забезпечення гідних умов для батьківства й материнства для викладачів інколи було головнішим за інші принади працевлаштування, як зарплата чи посади. Нагадаємо, що асистентка географії М. Гросул просила дирекцію забезпечити їй належні квартирні умови - сімейну квартиру, бо мала проживати з дитиною. Зауважимо, що вона була матір’ю-одиначкою[211].
В одному ряді тут стоїть питання проблеми життєвого циклу в групі: сприйняття віку, дорослішання, старіння, смерті пам’яті тощо. Її можна досліджувати по згадках про меморіальні дати, заходах, некрологах, виступах до пам’ятних дат. Важливою є й поведінка всередині самої групи (нормативна регуляція внутрішнього життя, існування негласних правил поведінки групи та суспільних ритуалів, реакція на подразники матеріального та нефізичного світу). Окрема сторінка дослідження - суспільні девіації (страхи, адикцій (алкоголь, наркотики, азартні ігри), вплив вулиці1, бунт проти групи чи норм поведінки, «культурний бунт»[212] [213], екстремізм, стигматизація (навішування ярликів), причини девіації (генетичні, психологічні («слабоумство», «дегенеративність», «психопатія») «інфікування поганими нормами», соціальна нерівність, конфлікт норм, катаклізми, конфлікти (як довгі, антагоністичні, рефлексивні процеси, а не раптові емоційні спалахи[214]), «соціальні драми» з проявами лімінарності - перебування у суспільному вигнанні[215] тощо). Сюди ж можна віднести опис життя спільноти в екстремальних умовах війни, голоду, депортацій тощо. Питання девіацій є один із тих, що часто знаходили місце у протоколах партійних зборів та у наказах по інституту через необхідність реагувати на проступки, які розходилися з наявними уявленнями про мораль та радянським законодавством. Одним із таких явищ були пересуди. Плітки не мали бути поширеними у колі освітян, на глибоке переконання керівництва. свідченням цьому є історія щ Лубенського учительського інституту, що мала місце у березні 1937 року. Один із лекторів зайшов до вчительської і побачив, як лектор К. Мозок, вказував досить красномовно очима на товаришку Ганну Гаазе. Вона знала, що говорять про неї, то червоніючи, то блідніючи. З рештою, вона вголос сказала колегам, що не можна так безцеремонно себе вести. Однак, історія на цьому не скінчилася. Коли після конфлікту в учительській про нього довідалася інша колега, лекторка Пелех, яка обговорювала цю історію з єхидними усмішками під час сніданку лектури. Товаришка Гаазе звернулася до керівництва для вирішення конфлікту, бо брутальні розмови та вульгарні усмішки були образливі для неї як співробітниці й жінки і цілком неприпустимі для вихователів1. Зауважмо, що питання моральності викладачів розглядалося лише крізь призму професійної етики. Критикувати освітянина в цей час у Лубнах могли лише колеги чи його керівництво. Здобувачі освіти такого права позбавлялися. Це видно бодай з історії, що трапилася зі студентами у 1937 році. Певне, першокурсники мали претензії до окремих викладачів, ставлячи неоднозначні питання на лекціях або ж перевіряючи знання лектури. Нам не відома точна причина критичного ставлення до наставників. Проте, реакція адміністрації закладу вищої освіти була категоричною. Вони змусили студента Колотилова висловити правильну «спільну позицію» молоді: «Де це написано, що студент І курсу може давати оцінку викладачеві? Викладач - це командир, від якого залежить отримання знань студентів. Найбільше інформації можна знайти про дрібні порушення правил поведінки у гуртожитках та в навчальних аудиторіях. Це дає можливість уявити уподобання молоді та наповнити даними розділи про аналіз вільного часу. Наприклад, студент І курсу Черв’як природничого факультету був позбавлений права на проживання в гуртожитку за систематичне прошення внутрішнього розпорядку, бешкет, непристойну лайку та псування державного майна. За схожу поведінку його колега природничого Попович отримав лише догана[218]. До покарань з ідеологічним підтекстом могли доводити дрібні студентські хуліганства. Так, здобувач освіти Яндола самочинно взяв рупор у гуртожитку «Пожарка», обдуривши комірника, і грався ним, вигукуючи по приміщеннях. Він отримав сувору догану з попередженням за несоціалістичне ставлення до майна[219]. Проблемним було питання куріння. Певне, студенти й викладачі особливо не переймалися тим, де і коли дістати цигарку й підпалити її. Нерідко це траплялося навіть у приміщенні закладу освіти. Це змусило керівництво видавати спеціальні заборони. Наприклад, в інституті було категорично заборонено курити в вестибюлі, окрім відведених місці на 1 поверсі збоку вбиральні (колишньої умивальні для дівчат) і на 3 поверсі збоку вбиральні (колишня умивальня для хлопців). Такий тендерний поділ був свідченням того, що палили представники обох статей1. Прикметно, що в документах знаходимо інформацію про девіантну і делінквентну поведінку не лише студентів. Так, техробітник Бондаренко та техробітниця Ковтуненко були звільнені за пияцтво, хуліганство, роздачу майна інституту та побої робітників[220] [221]. Осібну увагу слід приділити й аналізу формування світогляду досліджуваної спільноти (за можливості висвітлити національні, мовні (мовно-цивілізаційні[222]), політичні, геополітичні, релігійні переконання, виявити домінуючі урбаністичні міфи, забобони, проаналізувати самість («Я»), виявити звички і повторюваність дій). У продовження теми слід говорити про «екологію спільноти» - співжиття групи з представниками інших груп та організацій: симбіоз, паразитування, домінування, підлеглість, соціальна адаптація[223] тощо. Звісно, що найкраще таке відтворення відбувається під час включного спостереження за життям колективу. На матеріалах архівних джерел можлива лише умовна реконструкція світоглядних орієнтирів. Попри багату на події тоталітарну радянську добу, що відзначилася епохальними зсувами у сфері не лише політики, але й віри та культури загалом, наявний джерельний арсенал демонструє нам стан політичної свідомості лубенських освітян якнайкраще. Відомо, що серед колективу студентів на всіх курсах у 1936 р. було приблизно 16% членів ВЛКСМ (91 особа)[224]. Вони разом із викладацьким колективом і були ядром, на яке і спрямовувався точковий удар комуністові пропаганди. У цей період відомо про формування «партійного ставлення» до міжнародних подій на Європейському континенті. Серед таких - громадянська війна в Іспанії, що саме почалася в 1936 між республіканцями, лояльними до уряду лівого Народного фронту Другої Іспанської республіки, та націоналістами. З виступів на партійних зборах видно, що освітяни заявили про солідарність з іспанськими трудящими. Звісно, вони, певне, не знали, що ці трудящі сили республіканців складалися не лише різних республіканських, соціалістичних і комуністичних сил, але й із сепаратистських та анархістських партій. Викладачі були переконані, що допомагають боротися проти фашистських сил Франсіско Франко, тому одноразово відрахували іспанському революційному народові від денного заробітку від кожного робітника1. Певне, їхні гроші були дещицею того капіталу, котрий Генеральний секретар ВКП(б) Йосип Сталін використовував для надання матеріальної допомоги республіканським військам, попри ембарго Ліги Націй, передавши сотні літаків, танків і артилерійських гармат. Серед питань внутрішньої політики найпалкіше і найчастіше зверталися до гострої у другій половині 1930-х років теми показового суду над групою колишніх керівників партії, у минулому активних учасників опозиції. Викладачі й студенти долучилися до обговорення процесу так званого «Антирадянського об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру», що тривав у Військовій колегії Верховного Суду СРСР із 19 до 24 серпня 1936 року з Григорієм Зінов’євим та Левом Каменєвим у якості основних обвинувачених. Заяви лубенських освітян не вибивалися з концепції судилища у Москві, згідно з якою восени 1932 року підпільна троцькістська організація в СРСР та підпільною організацією члена ВКП(б) Григорія Зінов’єва, утворили умовний «об’єднаний центр» з метою захоплення влади проти волі народу, який, начебто, успішно будував соціалізм під керівництвом Сталіна СРСР. У виступах читаємо навіть про зв’язок Лева Троцького, Григорія Зінов’єва, Лева Каменєва та Івана Смирнова з іспанськими фашистами Франсіско Франко: «з відчуттям великого задоволення зустріли вирок найвищого суду над ворогам народу, дійшовши до спілки з фашистами, поступившими на службу до фашистських оранок, оскаженіла зграя Троцького, Зінов’єва, Каменева, Смірнова та інших мерзотників підло, злодійськи вбила трибуна пролетарської революції, любимця нашого народу, Сергія Мироновича Кірова й готувала вбивство любимого вождя народу - Сталіна - і його славних соратників, керівників партії і уряду, товаришів Кагановича, Орджонікідзе, Ворошилова, Жданова, Косіора і Постишева.... всі обурені з підлої роботи цих мерзотників-фашистів». Звісно, що позиція щодо вирішення справи була радикальною - такою ж, яку займав сам партійний центр. Освітяни вимагали розстріл всіх підозрюваних, а також просили суд розслідувати зв’язок із бандою Троцького таких партійців як член ЦК РКП(б) Микола Бухарін (який за колективізацію назвав Сталіна «дрібним східним деспотом»), як завідувач бюро міжнародної інформації ЦК ВКП(б) Карл Радек та 1-й заступник народного комісара важкої промисловості СРСР Георгій Пятаков, бо, «.затаївшись, як гадюка, ворог своїм гадючим жалом наносити поразки переможному соціалізму». Відповідно від освітян вимагали окремої уваги: «Від нас, як від вищої школи, в яку пролазить і шкодить всяке контрреволюційне охвістя, вимагається найсуворіша пильність.. вона скерована на готування освіченого, культурного, вчителя-майстра педагогічної справи - на виховання радянського патріотизму нашої великої соціалістичної Батьківщини». Знайшли й своїх «ворогів» та «промахи». Такими, звісно, були якість навчання та заборонена в СРСР педологія - напрям у тогочасній науці, який пропонував об’єднання підходів медицини, біології, психології, педагогіки у навчанні й розвитку дитини. Однак, на загальному тлі особливо вирізнялася критика педагога Грабенка, який під час лекції чи то випадково, чи то спеціально сказав, що СРСР - тюрма народів, замість «Росія - тюрма народів». У світлі подій із судилищем у Москві лектор був змушений привселюдно пообіцяти, що за це собі колотиме голкою язика[227]. *** Як бачимо, залучення цивілізаційного, антропологічного та регіонального підходів у вивченні будення професійних колективів відбувається з урахуванням традиційних та нових для української науки методологічних прийомів. Спільноти розглядалися не просто як об’єднання людей, об’єднаних місцем роботи, а як окремі «мікроцивілізації» з власними закономірностями розвитку, відмінностями поведінки в екстремальних умовах та особливостями реакції на зміни у соціально-економічному та культурно-політичному житті республіки. На прикладі Лубенського учительського інституту з обмеженою джерельною базою ми прослідкували віхи опису спільноти, які можуть лягти в основу компаративного аналізу різних соціальних груп в обраний історичний період.
Еще по теме Аналіз поведінки в групі:
- Повсякдення українців в умовах тоталітаризму : колективна монографія / наук. ред. О. Лук’яненко, В. Дмитренко. Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка,2023. 216 с., 2023
- ПОХОДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА (СОЦІОГЕНЕЗ)