ПОХОДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА (СОЦІОГЕНЕЗ)

Характерною рисою раннього етапу становлення люди­ни та її трудової діяльності було виникнення специфічних стосунків між ранніми гомінідами, не властивих для тва­ринного світу. Це був своєрідний період формування но­вих, соціальних відносин, протягом якого в об’єднаннях перших людей існували поряд зі старими, тваринними фор­мами поведінки, нові, суто людські взаємовідносини.

Джерела вивчення соціогенезу. Відтворення процесу ви­никнення людського суспільства — одна з найскладніших і найсуперечливіших проблем історії первісного суспільства. Прямі історичні джерела для її вирішення практично відсут­ні. Дослідник має справу лише з побічними джерелами, крім невеликої частки свідчень археології і антропології.

Справді, до нашого часу не збереглося жодного суспіль­ства, в якому бодай у трансформованому вигляді залишили-

ся елементи соціальних стосунків раннього палеоліту. Тлу­мачення пережитків у середовищі деяких синполітейних суспільств для реконструкції соціальних відносин у праоб- щині завжди має імовірний характер, а їх співвідношення в часі взагалі проблематичні. Практично етнологія не може навіть із малою часткою упевненості встановити час виник­нення того чи іншого елемента поведінки людей синполі­тейних суспільств, який, вочевидь, залишився в їхній свідо­мості від неймовірно далеких часів архантропів чи неандер­тальців.

Проте, незважаючи на здавалося б критичну ситуацію, історична наука накопичила значну кількість опосередкова­них джерел, які дають змогу зі значною мірою вірогідності відтворити основні моменти виникнення і розвитку людсь­кого суспільства. Втім варто зауважити, що всі наведені да­лі реконструкції мають імовірний характер і не є остаточни­ми, а тим більше безперечними.

Перш за все це безпосередні дані археології та антропо­логії про знаряддя праці та фізичний вигляд найдавніших людей та їхніх пращурів, науковий аналіз яких дає змогу ре­конструювати процес виникнення та ранніх етапів розвитку, насамперед, суспільного виробництва — основи соціальних відносин первісності. На стику біологічних (становлення прямоходіння, розвиток руки і мозку —палеоантропологія) та соціальних (час виникнення і вигляд перших знарядь праці, наявність слідів їхнього функціонального викорис­тання, сліди будівництва перших «жител» або використання природних сховищ — археологія) проблем історик має від­творити ймовірний напрям процесу поступового зароджен­ня та подальшого розвитку суспільного виробництва, тобто розв’язати ще одну, але вже «свою проблему».

Розміри і структура жител раннього палеоліту є, хоча й опосередкованим, проте досить надійним джерелом для ре­конструкції чисельного складу первісних колективів. Розмі­щення археологічних решток на площі поселення та житла дають змогу зі значною мірою вірогідності розглядати пи­тання соціальних стосунків між їхніми мешканцями. Важли­ві матеріали отримані останнім часом археологами щодо ре­конструкції методів полювання та організації і структури первісного мисливства.

Крім даних археології та антропології, історики первісно­го суспільства для відтворення процесу виникнення та ранніх стадій розвитку соціальних відносин досить широко залуча­ють свідчення таких наук, як приматологія, зоопсихологія,

∙

^Етіологія, етологія тощо. Сучасна людина у своїй пове-

¹ ζ_nlj далеко відійшла від тваринного світу. Давно розійшлись у напрямах свого як біологічного, так і соціального розвитку драїла! людей і сучасних антропоїдів. Однак залучення остан- _h⅛_mчасом матеріалів, пов’язаних із поведінкою приматів, а іноді й інших тварин, відкрили значні перспективи для від- ■гворення соціальних відносин у праобщині (Ю.

Праобщина. Структура й розміри першого людського суспільства зумовлювалися, насамперед, рівнем розвитку виробництва і життєзабезпечуючими ресурсами навколиш­нього середовища. В екологічних умовах раннього палеоліту для забезпечення однієї людини продуктами харчування потрібна була територія приблизно 25 км². Таким чином, на групу архантропів у ЗО осіб, а саме так оцінюється фахівця­ми середній розмір праобщини, необхідно було приблизно 750 км² так званої «кормової» території, тобто досить наси­ченого біомасою простору розміром 25 ? ЗО км.

Така ситуація зумовила відносно рухливий спосіб життєді­яльності й необхідність поступового розселення первісних колективів, що й призвело до розселення ще в ранньому па­леоліті архантропів по всій території Старого Світу. Не ви­ключено, що саме в цей час першого «великого переселення народів» і почали складатися перші, суто соціальні, зв’язки між людськими спільнотами. На зміну тваринній боротьбі за виживання прийшло нове розуміння корисності спільних дій по забезпеченню відносно спокійної життєдіяльності.

Структура праобщини значною мірою зумовлювалася й тим, що вирощування людської дитини потребує тривалого часу, догляду за нею. Це явище зумовлене як біологічними, так і соціальними причинами; Великий об’єм головного мозку людини формується, головним чином, у перші роки її життя, а не в утробі матері. Об’єм мозку народженого не­мовляти становить всього 25 % об’єму мозку дорослої люди­ни, тоді як, скажімо, у шимпанзе — 65 %.

З іншого боку, формування дорослої людини зумовлене засвоєнням культурного надбання суспільства та форм соці­альної поведінки. Біологічна будова людини є лише природ­ною передумовою для опанування культурою. Красива каз­ка про Мауглі є літературною формою відображення ідеї ^εAHθcτi людини та природи.

регги своє біологічне життя протягом певного часу, πpoτ₆ внаслідок існування у тваринному середовищі, вони не ∏j'діймалися вище рівня поведінки тварин. Більше того, boh_1i навіть втрачали можливість опанувати людську мову та co. ціальні форми поведінки.

Щоб дитина змогла стати людиною, їй необхідно житії серед людей і навчатися бути людиною. Це — складний, тривалий і досить суперечливий процес. Якщо тварина ста? дорослою за 1 — 3 роки, то дитині для цього потрібно менше, як 12 — 16 років. За цей час дитина засвоює основ- ні елементи людської культури. Біологічна дорослість настає навіть пізніше. Отже, соціалізація дітей є одним із важливих чинників становлення суспільства і запорукою його успіщ, ного розвитку в майбутньому.

Догляд за дитиною відволікав жінку від участі в полю­ванні, але давав їй можливість удосконалювати свою май­стерність у збиральництві та веденні домашнього господар, ства. Полювання, яким займалися переважно чоловіки, за­безпечувало калорійну їжу, але не було достатньо надійним джерелом життєзабезпечення праобщини. Збиральництво ж, навпаки, було досить стабільним джерелом харчування, про­те давало малокалорійні продукти харчування. Лише разом ці два напрями господарювання забезпечували успішне іс­нування праобщини. Тому немає ніяких підстав ставити пи­тання про якусь залежність чоловіків від жінок, чи навпаки. Як показали сучасні дослідження, більш-менш спокійно ви­рішувались у праобщині й «проблеми» стосунків на ниві від­творення самої людини як біологічного виду.

Крім матері, значну роль у догляді за дитиною відіграва­ли й літні люди, проте вони, як і діти, недостатньо рухливі і потребують спокійнішого, осілого побуту. Рухливий спосіб життя мисливців і збирачів, при наявності дітей і літніх лю­дей, потребував якогось базового помешкання, де ця части­на праобщини могла перебувати у більш-менш стабільному стані.

Житла праобщини на ранньому етапі свого розвитку ба­гато в чому нагадували сховища тварин. Печери, нори, ліг­вища, влаштовані в затишних місцях, відображали природ­ну потребу біологічних організмів у захисті від негативних впливів природи, таких як низька температура, опади, вітри тощо. Побудова сховищ тваринами є проявом інстинктивно¹ поведінки, зумовленої пристосуванням до навколишнього

-ледовита. Такі форми поведінки можуть бути досить етапними і включати цілу низку послідовних операцій з и^ною зміною найближчих ділянок ландшафту. Яскравим викладом у цьому відношенні є хатки бобрів, побудовані з дерева, гілок, мулу в системі загат, які бобри влаштовують «да підвищення рівня води. Прикладом складної, інстинк­тивної поведінки є також влаштування птахами різних типів _ftlj-yι із використанням прийомів сплітання стебел рослин, ліплення з глини, видовбування дупел у стовбурах дерев та ⅛ Дуже складними є сховища мурашок у вигляді мурашни­ків і термітників. Отже, будування сховищ є природною цдагтивістю живих організмів, яку людина успадкувала й розвивала далі.

Проте житла людей принципово відрізняються від схо­вищ тварин своїми соціальними функціями. Житло, в яко­му відбувається відтворення працездатного населення, віді­грає не тільки адаптивну роль, пов’язану з пристосуванням людини до навколишнього середовища, а й стає середови­щем складних соціальних процесів виховання людини. От­же, різниця між сховищами тварин і житлами людей поля­гає не стільки в архітектурній складності житла, скільки в наявності соціальних функцій.

Найпростішими формами людських «жител» є загорожі від вітру з гілля та хмизу і прості ями в піску або грунті, в яких люди ховалися від негоди. Більш складними конструк­ціями є курені з гілок, вкриті травою, листям, очеретом і т. ін. Досить поширеним був прийом облаштування печер штучним загородженням вхідної частини.

Від самого початку житла, очевидно, виконували також виробничі функції, оскільки в них могли здійснюватися ви­робничі операції, такі як виготовлення знарядь праці, по­шиття одягу, приготування їжі. Пізніше житла перетворюва­лися, почасти, на виробничі приміщення (житла ремісни- ків), поки, зрештою, від них не відокремилися виробничі приміщення типу майстерень, в яких люди вже не жили, а тільки працювали.

Не завжди легко вичленити площу житла в культурно­му шарі, що залишився від стародавніх поселень. Основни­ми археологічними ознаками жител вважається наявність конструктивних елементів. Це може бути огорожа з різних матеріалів, скажімо, залишків стін, заглиблення на місці будівлі від неглибокого котловану, оформлення входу у ви- ^гЛяді розломів у стіні або ескарпу в котловані й т. ін. Опо- ^ссРедкованою ознакою колишніх стін чи огорожі з органіч­них матеріалів, від яких не залишилося решток у культур-

ному шарі, може бути чітка локалізація побутових решток у вигляді кола чи овала, за межами якого знахідки зустрі, чаються помітно менше. Додатковими ознаками житла мо­жуть бути залишки вогнища, «шлейфи» знахідок поблизу входу тощо. Вище вже наводилися приклади виявлення жител на стародавніх поселеннях ашельського та мусть- єрського часу.

Організуючим центром житла чи поселення праобщини було вогнище. Інтенсивне використання вогню стародав­ньою людиною, як уже зазначалося вище, фіксується з ашельської доби. Водночас сфери використання вогню були досить різноманітні. Вогнище слугувало не тільки для обіг­рівання та освітлення, а й приготування їжі, виготовлення знарядь, наприклад, обпалення кінців ратищ або копальних паличок. Використовувався вогонь при загонних полюван­нях, а також для захисту поселень від хижаків.

Видобування вогню фіксується з кінця ашелю — почат­ку мустьє. Так, на поселенні Зальцгіттер-Лебенштадт (Ниж­ня Саксонія, Німеччина), яке датується раннім вюрмом (приблизно 50 тис. років тому), знайдено сухий гриб — тру- товник, який міг використовуватись при видобуванні вогню кресанням. У печері Крапіна, в Югославії, знайдена верете­ноподібна паличка, обпалена на кінці. Вона могла викорис­товуватись для видобування вогню свердленням. Ще одним способом видобування вогню було пилення в поперечному напрямку двома дерев’яними дощечками. Від цього спосо­бу пішли відомі символічні зображення вогню у вигляді хреста. Такі зображення відомі з мустьєрського часу. Отже, використання вогню значною мірою забезпечувало існу­вання праобщини і сприяло виробленню людських форм поведінки.

Роль полювання у формуванні суспільства. Вище вже за­значалося, що полювання і збиральництво були однаково необхідними для забезпечення продуктами харчування первісних суспільств. І це справді так. Проте полювання, на відміну від збиральництва, мало свої переваги у плані соціалізації людини, розвитку соціальних стосунків у пра- общині.

По-перше. Надійне і продуктивне полювання немож­ливе без досконалої зброї. Саме необхідність збільшення продуктивності полювання, його ефективності й надійності в забезпеченні первісних людей калорійною їжею зумовлю­вала поступовий прогресивний розвиток знарядь праці, зок­рема мисливської зброї. Чого не можна сказати про зби­ральництво, яке в більшості випадків взагалі не потребувало

^шрядь праці, хіба що найпростішої копалки, форма й «друпіональне призначення якої залишалися незмінними протягом усього періоду первісного суспільства. Водночас λg найдавніші знаряддя праці людей були пов’язані з полю- вднням та обробкою мисливської здобичі. В першу чергу ддосконалювалися мисливська зброя — рогатина, спис, дртпжал, лук зі стрілами, а також знаряддя для їх виготов­лення та обробки продуктів полювання — ручні рубила, остроконечники, скребла, сокири, ножі тощо.

По-друге. На відміну від збиральництва, мисливство потребувало переважно спільних, узгоджених дій колективу, ЩО вело до його згуртування й, безперечно, сприяло виник­ненню досконаліших засобів комунікації, передовсім мови. Колективне полювання вимагало від його членів здатності передбачати необхідні колективні дії, вміння користуватися вогнем, дисципліни та взаємодопомоги, забезпечення необ­хідної частки їжі для всіх членів угруповання незалежно від міри Їхньої участі у процесі самого полювання.

Похибки в полюванні досить болюче відбивались на со­ціальних стосунках первісних колективів, оскільки нестача ⅛iвела до порушення налагоджених соціальних зв’язків між усіма верствами общини. Найбільше від нестачі їжі страждали діти, жінки і літні люди. Особливого значення ця проблема набула в помірних і прильодовикових зонах, де збиральництво не могло забезпечити людей необхідною кількістю продуктів харчування.

По-третє. С£ме полювання забезпечувало праобщину м’ясною їжею, яка стала важливим джерелом енергії, недо­сяжної нашим пращурам. Відомий дослідник первісності Том Прідо писав із цього приводу: «Поживні речовини, що містяться в м’ясі, зрештою є продуктами переробки рос­линної їжі, в тому числі тієї, яку людина сама споживати не може». Далі він зауважував, що полюванням людина добу­вала й тих тварин, які кочували далеко за межами її про­мислової території, і таким чином отримувала енергію тих віддалених регіонів, де вона сама не бувала. Так, неандер­талець, який вполював оленів на півдні Франції, здобував Пожиток від північних пасовищ, де влітку паслися олені, а сам він у ті райони якщо й потрапляв, то дуже рідко. Дос­лідники називають таке «дистанційне» отримання їжі «існу­ванням за рахунок дармових ресурсів». Т. Прідо вважає, що «з усіх засобів пристосування організмів для отримання харчування із навколишнього середовища цей спосіб, якщо Не враховувати пряме підкорення його собі, найбільш ефективний».

Варто також зауважити, що м’ясо, яке містить у собі 6b∣₄ ки, жири та вуглеводи — найважливіші речовини, необхідні для існування організму, було не тільки смачною їжею особливо після приготування його на вогнищі. Воно при’ скорювало зростання людини, сприяло зміцненню її фізич- ної будови й, особливо, розвитку мозку. Споживання м’яс, ної їжі змінило біохімічні процеси в організмі людини, щ₀ стало важливим стимулом її біологічного прогресу в період становлення фізичного типу сучасної людини.

Сімейно-шлюбні відносини. Одним із важливих компонен- тів розвитку праобщини було формування сімейно-шлюб- них відносин.

Однак перш ніж розглянути цю проблему, дамо визна­чення самих понять «шлюб» і «сім’я». Сучасна наука визна­чає їх так: шлюб — це інститут, який регулює статеві відно­сини між чоловіками і жінками. Сім’я — це інститут, який регулює відносини між подружжям, а також між батьками і дітьми.

Шлюб і сім’я, як соціальні інститути, мають вирішити дві важливі проблеми функціонування суспільства: 1) коо­перація між жінками і чоловіками у виробничій діяльнос­ті, а також у відтворенні людського роду і вихованні дітей, яке потребує багато зусиль; 2) налагодження і підтримка широкої мережі соціальних зв’язків як у самій праобщині, так і, насамперед, за її межами. Відіграючи вирішальну роль у відтворенні людського роду, статеві стосунки є скла­довою процесу становлення соціальних відносин і суспіль­ства взагалі.

Повна відсутність прямих джерел з цієї проблематики не дає змоги конкретизувати форми, етапи і сам процес ста­новлення сімейно-шлюбних відносин в історії людства. Проте для історика важливо, передусім, усвідомити соціаль­ний характер статевих стосунків у праобщині, на відміну від зоологічних у тваринному світі.

Серед фахівців із проблем походження шлюбу і сім’ї іс­нує чимало гіпотез, заснованих на відтворенні процесу ста­новлення статевих відносин у праобщині на основі спосте­режень над організацією цих стосунків у зоологічних об’єднаннях. Однак наука не має ніяких даних і про харак­тер статевих стосунків у безпосередніх попередників людей — австралопітеків. І тоді як опосередковане історичне дже­рело використовуються спостереження над статевими сто­сунками сучасних приматів, перш за все антропоїдів. Проте в даному випадку гіпотези науковців, як і прояви статевих стосунків антропоїдів, вкрай суперечливі.

За прикладом організації статевих стосунків у шимпанзе, горил ^τaінших тварин, які живуть парними сім’ями, фахів- й визнають наявність парної сім’ї в людському суспільстві цв найранніших етапах його формування, чи навіть у пра- щурів людей. На ранніх етапах соціогенезу вони припуска­всь можливість більш-менш вільних «позашлюбних» сто­сунків обох партнерів шлюбної пари.

Інші дослідники, спираючись на приклади наявності гаремної сім’ї в антропоїдів та інших приматів, вважають, що саме така сім’я мала місце на початковому етапі роз­витку праобщини. За їхніми припущеннями праобщина складалася з кількох гаремних об’єднань, які час від часу під впливом потреб виробництва та з інших причин пере­груповувалися, що згодом призвело до повного їх розчинення у праобщині.

Більшість радянських дослідників, слідом за Л. Морга­ном та Ф. Енгельсом, дотримувалися думки, що праобщина могла виникнути лише за умови, що як парні, так і гаремні стосунки попередніх зоологічних угруповань зникли на шляху до людського суспільства. На їхню думку, вже на по­чатку формування праобщини існували усталені, не регла­ментовані, не упорядковані статеві відносини — проміскуї- тет. Ми навели лише три основні гіпотези щодо статевих відносин у праобщині. їх, зрозуміло, набагато більше.

На наш погляд, сім’я є структурою, що складається з таких компонентів: чоловічий, жіночий, дитячий та група літніх людей. У праобщині вони перебувають у певній гос­подарській і соціальній взаємозалежності, зумовленій ста- тевовіковим поділом праці та необхідністю відтворення суспільства шляхом народження і виховання дітей. При цьому конкретний склад сім’ї, чи то мала індивідуальна сім’я, чи то якісь форми групового шлюбу, мав уже друго­рядне значення.

Протягом тривалого періоду свого існування (понад 2 млн років) праобщина, звичайно, не залишалася незмін­ною. Якщо на початку її становлення в угрупованнях пер­ших людей, що формувалися, переважав біологічний ком­понент, а соціальний лише народжувався, то наприкінці, навпаки, повністю домінував соціальний компонент, прак­тично не залишаючи місця для біологічних проявів у сто­сунках чи то окремих індивідуумів, чи людських спільнот. Деякі дослідники поділяють епоху соціогенезу на кілька етапів (здебільшого на три): ранній (первісне людське ста­до — олдувайська епоха), середній (первісна орда — ашель- ська епоха), пізній (первісна община неандертальців —

мустьєрська епоха). На наш погляд, поділ цей умовний, х_Оч ча виділення самостійної епохи — первісної общини неац, дертальців — заслуговує на увагу.

Історичне значення праобщини полягало в тому, що в j надрах відбулася докорінна перебудова стада тварин ц_а людське суспільство. Основним змістом цієї перебудови бу. ло зародження і вдосконалення виробничої діяльності, бу. дівництво перших жител та організація поселень, підкорец, ня вогню, налагодження соціальних стосунків між членами виробничих колективів та становлення сімейно-шлюбних відносин. У цілому це сприяло згуртуванню колективів пер. вісних людей та формуванню першої соціальної організації — первісної общини.