Зниклі індоєвропейські мови і народи

Балто-слов’янський світ, як зазначено, сусідив з фракійським — групою давніх індоєвропейських племен (даки, одриси, гети та ін.), які пізніше розселилися на північному сході Балканського півострова і північному заході Малої Азії (зго­дом вони змішалися з іншими племенами і асимілювалися у процесі формування болгар, румун і деяких інших етносів).

Область Черняхівської культури на півночі доходила до Прип’яті, на сході — до Сіверського Дінця, на заході — до хребтів Південних Карпат і центральної час­тини сучасної Румунії. Даки — північно-фракійські племена — займали у той час землі на північ від Дунаю до відрогів Карпат. Ватаг даків з 87 р. н. е. Децебал після успішної війни з римлянами у 89 р. добився миру, за яким Рим повинен був випла­чувати дакам щорічні субсидії. Проте війна даків з Римом у 101-102 і 105-106 рр. завершилася, не зважаючи на відчайдушний опір, підпорядкуванням даків Риму і самогубством Децебала. Римський імператор Троян у 106 р. створив на території розселення даків (частина території сучасної Румунії) римську провінцію Дакію. Мезією називалася давня область між нижньою течією Дунаю і Балканами, також спочатку населена фракійськими племенами, а з І ст.

Історія фракійських племен сягає глибини доісторичної епохи. У II тис. до н. е. вони займали весь простір від Адріатики до Чорного моря. Малоазійсь­кі області поблизу легендарної Трої також були етнічно ідентичні фракійцям. Мистецтво Фракії тісно перепліталося і з великою трипільською культурою. На особ­ливому місці у фракійців була виплавка і обробка металів. Біля скельних склепів Фракії (так називалася історична область на сході Балканського півострова між Егейським, Чорним і Мармуровим морями) є очевидні аналогії з пам’ятками Етрурії. Давню культуру фракійців сприйняли прибульці — греки. Це різні міфи, а також культи Ареса, Діоніса і Орфея, що був, за переказами, царем фракійців. Ле­гендарний співак дав ім’я релігійному ученню, що поширилося в Греції, — орфізму. Фракійцем був і славнозвісний Спартак — очільник найбільшого повстання рабів 74-71 рр. до н. е. в Італії [240].

Перша держава у Фракії склалася в V ст. до н. е. Цар фракійського племені одрисів Терес об’єднав фракійські, праслов’янські, кельтські племена, які населя- ли Фракію, і уклав союз зі скіфами, віддавши за скіфського царя Аріапейфа свою дочку. Македонію також населяли тоді фракійські племена, проте вони були вже дуже еллінізовані. Похід Александра Македонського — «нового Діоніса» — у Фракію в 336 р. до н. е. поставив країну під його залежність. Після смерті Александра і розпаду його імперії князь одрисів Севт III (324-311 рр. до н. е.) відновив неза­лежність держави. Проте в I ст. н. е. Фракія стала провінцією Римської імперії і її 600-річна історія завершилася [240].

Культ Сонця у Фракії, як і в інших індоєвропейських племен, відігравав го­ловну роль. Фракійці вірили в безсмертя душі, обожнювали різні стихії природи, приносили в жертву тварин. Багато елементів фракійської культури було згодом перебрано більш пізнім болгарським населенням.

Фригійці колись жили в низинах Дунаю серед інших споріднених з ними фракійських племен. До Малої Азії фригійці почали перебиратися ще в XV­XIII ст. до н. е., тобто до Великого переселення народів, що відбувалося близько 1200 р. до н. е. В «Іліаді» Гомера фригійці згадуються серед захисників Трої. Піс­ля загибелі Хетського царства, зруйнованого нашестям «народів моря», фригійці розселилися в центральній частині Малої Азії, там, де простягалася держава хетів. Вони були землеробами і скотарями, видобували мармур і золото, вичиняли вовну, торгували з римлянами і греками. У VIII ст. до н. е. Фригійське царство розквітає. У 738-695 рр. до н. е. ним правив легендарний цар Мідас — герой багатьох дав­ньогрецьких оповідей — син іншого легендарного фригійсь­кого царя Гордія (саме з його ім’ям пов’язана відома легенда про «Гордіїв вузол», який, за переказами, розрубав Александр Македонський). Столиця Фригії — Гордіон — лежала на річці Сакар’я, на захід від сучасної Анкари. Фригійська архітектура нагадує циклопічні споруди Мікенської Греції, а також архітек­туру хетського царства. У кераміці відчувався хетський та кіпр­ський вплив [35].

У VIII ст. до н. е. Фригія стала найбільшою державою Ма­лої Азії, пануючою в Егейському морі. У 717 р. до н. е. цар Мідас вступив у союз з Урарту проти Ассирії, але їх коаліція потерпіла ряд поразок.

Рис. 46. Фригійська богиня [240]

торії Фригії виникло Лідійське царство. У 547 р. до н. е. лідійського царя Креза (ще одного героя давньогрецьких легенд) скинув перський цар Кир II. Пізніше тут володарювали Александр Македонський, римляни, візантійці. Фригійці були ви­сококультурним народом. У VIII ст. до н. е. у них виникла писемність. Вона була алфавітною і мала багато загального з грецькою. Серед видатних фригійців нази­вають Дарета, якого вважають автором догомерівської, фригійської Іліади. Фри­гійці жили в Малій Азії впродовж багатьох століть, і їх стародавня мова остаточно вимирає лише в VI ст. н. е., тобто вона проіснувала там більше двох тисяч років. Фригійці в більшості своїй змішалися з сусідніми народами, зокрема з вірменами, на що вказував ще Геродот. Сучасні вчені також переконані, що фрако-фригійські племена увійшли до складу сучасного вірменського народу [35].

З фракійцями і фригійцями зник ще один давній індоєвропейський народ — іллірійці. Вони заселяли північний захід Балканського півострова (північний схід його, як зазначалося, населяли фракійці), а також південний схід Апеннінського півострова. Балканських іллірійців представляли племена далматів, ардіїв, пан- нонців та ін., а апеннінських — япігів, мессанів та ін. З кінця III до кінця I ст. до н. е. іллірійці були скорені римлянами і романізовані. Іллірійську мову представляли два різновиди: балкано-іллірійська і мессанська (апенніно-іллірійська), написи якою виявлені на південному сході Італії і датуються VI ст. до н. е. — I ст. н. е. [12, 441].

Найближча до іллірійської і фракійської мов сучасна албанська мова, яка є офіційною мовою Албанії — південно-європейської держави на Балканському пів­острові. Найдавнішим населенням цієї території були іллірійці, які, ймовірно, і є предками нинішніх албанців.