Іранські народи та їхні мови належать до індоіранської гілки індоєвропейської етнокультурної спільноти.
Поширені в Ірані, Афганістані, у деяких районах Іраку, Туреччини, Пакистану, Індії, Середній Азії (у Таджикистані) та Кавказу (Північна і Південна Осетія).
Колись існували у вигляді окремих осередків у Північному Причорномор’ї, Туркменії, Східному Туркестані, на Східному Памірі. Сьогодні їх загальне число становить понад 80 млн осіб. Історико-генетична класифікація поділяє іранські мови на дві основні групи — західну і східну, із поділом кожної з них на північну і південну підгрупи. При цьому мертва авестійська мова (мова священної книги зороастризму «Авести») має ряд як західних, так і східних ознак [62, 200].Схема класифікації іранських мов наведена на рис. 20, а коротка характеристика ряду відомих нині іранських народів — у табл. 5.
Рис. 20. Схема іранських мов [62, 200]
Розділ II. Іранські народи
Таблиця 5
| Народ | Чисельність | Розселення | Етнічне походження | Коротка історія | Релігія |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Афганці (пуштуни) | бл. 25 млн осіб | народ в Афганістані (9,5 млн осіб) і на північному заході Пакистану (15 млн осіб) | індо-середземно- морська раса великої європеоїдної раси | Територією первісного розселення афганських (ав- ганських) племен був район Сулейманових гір на Іранському нагір'ї (афганці називали їх Пуштунхва). Поступово горці-афганці займали долини й рівнини, підкоряючи або асимілюючи населення, що там проживало, чи заселяючи вільні території. Відповідно до генеалогічних переказів афганські племена поділяються на чотири основні групи за іменами родоначальників: сарабані, батані, гаргушті, карларні. Загальне число племен сягає 400. У перші століття нашої ери афганці належали до складу могутнього Кушанського царства. У XVI-XVIII ст. на території Афганістану існувало кілька князівств (Гільзайське, Акора та ін.), а в 1747 р. утворилася Дурранійська держава. Афганці відстояли свою незалежність в англо-афганських війнах 1838-1842, 1878-1880, 1919 р. У 1978 р. була створена Демократична Республіка Афганістан | мусульмани- суніти |
| Белуджі (балуг, балог) | бл. 4,5 млн осіб | народ на півдні Пакистану (Белуджістан, частково Сінд), живуть також в Ірані, Афганістані, Туркменії, Таджикистані й в арабських країнах | індо-середземно- морська раса великої європеоїдної раси | Предки белуджі прийшли в Белуджістан з півночі в I тис. н. е. Тут вони вступили в контакти з місцевим дравідійським (брачуї), індоарійським й іранським населенням. У XVI-XVII ст. на території Белуджістану виникло кілька князівств, що були в залежності від Великих Моголів, іранських й афганських правителів. У середині XIX ст. Західний Белуджістан увійшов до складу Ірану, а Східний з 1947 р. — до складу Пакистану | мусульмани- суніти |
| Іранці (перси, фарсі) | понад 20 млн осіб | осн. населення центр. і східн. частини Ірану (райони Тегерана, Ісфа- хана, Хамадана), живуть також у США, Іраку, Афганістані, Пакистані та ін. країнах | індо-середземно- морська раса великої європеоїдної раси (фіксується домішка вірменоїд- ного антропологічного типу) | Давньоіранські племена проникли на територію Ірану (з Північного Причорномор'я і Середньої Азії) наприкінці II тис. до н. е. Тоді ж зародилася давньоіранська релігія — зороастризм. Займали пануюче становище в державах Ахеменідів (VI-IV ст. до н. е.) і Сасанідів (IIIVII ст. н. е.). Арабське завоювання (VII ст.) принесло іслам. У подальшій історії персів брали участь | мусульма- ни-шиїти, а також послідовники зороастризму — гебри і парси (Індія) |
Розділ II. Іранські народи
Закінчення табл. 5
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| араби, тюрки (за панування Сельджуків, ХІ—ХІІ ст.), монголи (ХІІІ-ХІУ ст.). На початку XVI ст. були об'єднані під владою іранської династії Сефевідів, з кінця XVIII ст. — тюркської династії Каджарів. Нині Іран — суверенна держава | |||||
| Курди | до 20 млн осіб | народ у Півд.-Зах. Азії, компактно розселені в Ірані (4 млн), Туреччині (5,25 млн), Іраку (3 млн), а також у Сирії, Закавказзі, Середній Азії та Казахстані | індо-середземно- морська раса великої європеоїдної раси | Автохтонне населення історичної області Курдистан. У XIV-XVIII ст. перебували в колоніальній залежності від Ірану й Османської імперії. У Туреччині, Ірані, Іраку, Сирії зазнавали національної дискримінації, що призводило і призводить до численних повстань у Курдистані | мусульмани |
| Осетини | бл. 540 тис. осіб | народ у РФ, основне населення Північно- Осетинської автономної республіки, живуть також у Грузії | балкано-кавказька раса великої європеоїдної раси | Формування осетинів пов'язане з аборигенним населенням Північного Кавказу (творцями кобанської культури) і з прийшлими іраномовними народами — скіфами, сарматами й аланами (з І ст. н. е.). У результаті осідання останніх на Центральному Кавказі корінне населення сприйняло їхню мову й культуру. Сформований тут могутній союз аланів (осів) поклав початок осетинського етносу. У ХІІІ ст. Аланська держава була розгромлена монголо-татарами. У 1774 р. Північна Осетія, а в 1801 р. Південна (у складі Грузії) добровільно ввійшли до складу Росії | православні |
| Таджики | бл. 7 млн осіб | основне населення Таджикистану (2,2 млн осіб), живуть також в Узбекистані, Киргизстані, Афганістані й Ірані | паміро-ферганська раса великої європеоїдної раси | Етногенетичні процеси, що передували формуванню таджицького етносу, сягають кінця ІІ — початку І тис. до н. е., коли Середню Азію й степи Євразії заселяли племена індоіранської спільноти, з яких згодом виокремилися іраномовні племена, що змішалися з місцевими племенами епохи бронзи. Прямими предками таджиків були: бактрійці в басейні верхів'їв Амудар'ї, согдійці в басейнах Зеравшану і Кашкадар'ї, парфяни в Хорасані, маргіанці в Мервському оазисі, хо- резмійці в низинах Амудар'ї, парканці у Ферганській долині і сако-масагетські племена Паміро-Тянь-Шань- ських гір і Арало-Каспійських степів. Усі ці народності | мусульмани |
Розділ II. Іранські народи
| і племена були носіями європеоїдного антропологічного типу. В II ст. до н. е. у Бактрію проникли то- хари (юечжі), яких деякі дослідники зараховують до саків-масагетів. Одна з їхніх гілок — кушани створили могутнє Кушанське царство. З утворенням у VI ст. Тюркського каганату підсилилося проникнення тюркських етнічних елементів. З кінця Х ст. політична перевага у Середній Азії перейшла до тюркомовних народів, усі нові хвилі тюркських, а пізніше монгольських племен проникали на терени осілого таджицького населення. У 1868 р. північні райони таджиків увійшли до складу Росії, а на початку ХХ ст. — і південні. Після розпаду СРСР Таджикистан — суверенна держава | |||||
| Талиші (толиш) | бл. 100 тис. осіб | народ на півночі Ірану і на південному сході Азербайджану | Передньоазійський варіант балкано- кавказької раси великої європеоїдної раси | Нащадки давнього корінного населення Кавказу, що з епохи раннього середньовіччя асимілювалося азербайджанцями. У XVII ст. було засноване Талиське князівство, яке на початку XIX ст. увійшло до складу Російської імперії | мусульмани- шиїти |
| Тати (тат) | бл. 300 тис. осіб | народ, що живе невеликими групами в автономних республіках Північного Кавказу, у Дагестані, а також в Азербайджані й Ірані | балкано-кавказька раса великої європеоїдної раси | Близькі по культурі азербайджанцям і народам Дагестану, мають, очевидно, семітське (зокрема, єврейське) походження | мусульмани, іудаїсти і християни- монофізити |
Розділ II. Іранські народи