Основні області заселення енеоліту і бронзи
В епоху енеоліту і бронзи можна виокремити від Північного Кавказу і до тайгових областей Сибіру три основні культурні області [7, 12-14]:
• на території Північного Кавказу, в степових районах європейської частини Російської Федерації і в степах України населення займалося переважно скотарством, хоча і землеробство відігравало тут істотну роль.
Племена мальованої кераміки заходили в цю зону лише спорадично і асимілювалися з місцевим населенням. Паралельно з ними проживали мисливці і рибалки. У поволжських степах за період від неоліту до пізньої бронзи змінили один одного, а можливо, деякий час і співіснували, Ямна, Катакомбна і Зрубна культури.У степах Казахстану і Південного Сибіру була поширена Андроновська культура, у верхів’ях Єнісею — Афанасіївська та ін.;
• територія Закавказзя і південних районів Середньої Азії (виключаючи високогір’я) була північною периферією обширного ареалу землеробських культур, основною етнічною ознакою яких була мальована кераміка. Пояс племен мальованої кераміки розташовувався між Східним Середземномор’ям і Північним Китаєм;
• територія лісостепових і тайгових областей Сибіру була зоною поширення риболовецько-мисливських господарських комплексів.
В епоху бронзи територія Середньої Азії і Казахстану чітко ділиться на два культурно-історичні регіони [30, 48]:
• на півдні Середньої Азії (у Південній Туркменії) ще більшого розвитку досягає осіла землеробська культура, що входить в ареал передньоазійсь- ких культур Розписної кераміки;
• на півночі Середньої Азії і в Казахстані продовжують розвиток євразійські культури степової смуги.
Постійні контакти між населенням цих двох великих областей поступово стирали відмінності між південною і північною цивілізаціями. Зрештою, на початку I тис. до н. е. на півдні Середньої Азії складаються ранньодержавні утворення: Гірканія — у західній частині Південної Туркменії, Парфія — в її центральній частині, Маргіана — у східній частині, а ще східніше (південь межиріччя Амудар’ї) — Бактриана.
У цей же час утворюється державність в одній з північних степових областей — у Хорезмі. Племена культури степової бронзи у II тис. до н. е. заселяли території від південного сходу Європи до Південного Сибіру: у Нижньому Поволжі і Південному Приураллі це були племена Зрубної культури, на території Казахстану і Південного Сибіру — споріднені племена Андроновської культури. Приплив європеоїдного населення із заходу в степові райони Південного Сибіру різко посилюється в описувану епоху (ІІІ-ІІ тис. до н. е.), про що свідчать обширні палеоантропологічні матеріали з могильників епохи бронзи на Алтаї і в Мінусинській улоговині. Хоча європеоїдне населення західного походження не було однорідним і належало до різних типів усередині європеоїдної раси [7, 35; 30, 48-49].Наприклад, найдавніші могильники Афанасіївської культури залишені широколицим довгоголовим населенням, що мало велику схожість з неолітичним населенням Східної Європи. Це дає змогу зв’язати походження афанасіївського населення з поширенням на схід носіїв Ямної культури. Афанасіївське населення Алтаю відрізнялося від східноєвропейських «ямників» більшою шириною обличчя і більшою масивністю черепа. Цей комплекс ознак переважав в епоху наступної за Афанасіївською Андроновської культури серед населення Східного Казахстану, суміжних районів Західного Сибіру і Мінусинської улоговини. Населення Андроновської культури не було однорідним, і на кордоні з тайгою, наприклад, в його складі чітко фіксується монголоїдна домішка. В Казахстані населення андро- новського типу дожило до епохи раннього заліза і на сході свого поширення мало досить тісні зв’язки з культурами Північного Китаю. Цей пізній андроновський тип належав до брахікранного типу європеоїдної раси і виявляє чіткі аналогії серед брахікранних європеоїдних груп Середньої Азії, що об’єднуються під назвою паміро-ферганськоїраси (або раси Середньоазійського межиріччя) [7, 35-38].
Рух зрубно-андроновських племен середини II тис. до н. е., здогадно, і склав першу значну хвилю іраномовних індоєвропейців, що проникали в Середню Азію з північного заходу.
Друга хвиля, пов’язана з просуванням іраномовних народів, протікала на межі ІІ—І тис. до н. е. В низинах Амудар’ї, у степовій частині Фергани, в області Семиріччя і Ташкента зрубно-андроновські прибульці і місцеве населення, пов’язане з Кельтемінарською культурою, сформували нові культури степової бронзи. У той же час на півдні Фергани існувала землеробсько-скотарська культура з розписною керамікою. Інакше кажучи, обширна територія Середньої Азії, особливо межиріччя, завжди була областю взаємопроникнення і поширення різних культур: південно-західних — з боку Передньої Азії і Середземномор’я; північно-західних — з Північного Причорномор’я, Нижнього Поволжя і Приарал- ля; східних, сибірсько-монгольських — з обширних територій Північної, Західної, Східної і Південної Азії [30, 49-50].Епоха бронзи Передньої Азії також демонструє різні антропологічні типи європеоїдів, серед яких переважали доліхокранні варіанти, але присутні і мезо- брахікранні, що свідчить про участь в антропогенезі представників різних антропологічних груп, які зараховують, в основному, до евро-африканського — про- тосередземноморського типу, що дали згодом східносередземноморську расу, яка характеризується довгим і вузьким черепом, з сильно виступаючим носом. Серед давніх східних середземноморців деякі антропологи виділяли шість варіантів: троянський, анатолійський, палестинський, месопотамський, іранський і індійський. При цьому територію Центрального і Північно-Східного Ірану зараховують до області поширення евро-африканського типу з великим обличчям. Широколиций тип характеризував і європеоїдів кроманьйоїдного типу, поширення яких зафіксоване в Південному Таджикистані наприкінці II тис. до н. е. Порівнюючи різні серії черепів періоду енеоліту з південних областей Середньої Азії, антропологи роблять висновок про наявність тут трьох локальних варіантів: протосе- редземноморського з тенденцією до мезокранії і широконосості, який може бути зіставлений з північно-африканським типом; власне східносередземноморський тип; протоевропейський доліхокранний тип, який відрізняється від перших двох відносно малою висотою і великою шириною лицьового скелета.
Ймовірно, подібні варіанти брали участь і в антропогенезі передньоазійських народів [30, 51-63].Загалом тип низьколицих європеоїдів, характерний для андроновців і близький до кроманьйонського, зближується з черепами населення Мазандаранської культури Північно-Східного Ірану, а також з черепами епохи верхнього палеоліту і мезоліту з Палестини і Північної Африки. У зв’язку з цим антропологи висловлюють припущення, що кроманьйоноподібний тип Передньої і Середньої Азії був властивий населенню цих областей, антропологічні типи якого склалися в епоху верхнього палеоліту — мезоліту. Інший антропологічний тип, що відрізняється яскраво вираженими екваторіальними особливостями, може бути зіставлений з екваторіальними типами (протоавстралоїдними, ведоїдними, дравідоїдними) з території Індостану. Наприклад, населення Південного Приаралля II тис. до н. е. було конгломератом племен як місцевого походження з традиціями південних культур Розписної кераміки, так і прийшлих — зрубно-андроновських племен. За своїми основними ознаками це населення було пов’язане з протоєвропейським доліхокранним масивним типом з відносно низьким обличчям, характерним для культур степової бронзи. Тут, проте, був присутній ще один тип, що різко відрізняється від степових антропологічних комплексів, який характеризується меншим черепом, вужчим прогнатним обличчям, менш виступаючим носом. Ці черепи найближчі до давніх черепів з Хараппи, серед яких відмічений ведоїдний тип, змішаний з середземноморським (населення Хараппської цивілізації належало переважно до середземноморської гілки європеоїдної раси). Такими ж екваторіальними особливостями наділені черепи Мазандаранської культури Північно-Східного Ірану, а також і давнішої Натуфійської культури Східного Середземномор’я (виявляються вони і на території Південної Туркменії). Індо-дравідоїдний тип був також властивий частині населення Кельтемінарської культури [30, 63-88].
Населення Казахстану епохи бронзи належало переважно до андроновського типу, проте зустрічаються доліхокранні черепи і протоєвропейського північного типу, близькі до носіїв ранньої Афанасіївськоїкультури.
Тут же виявлені і граціальні черепи, які можна зарахувати до середземноморського типу, властивого населенню землеробських культур Розписної кераміки. Таким чином, в епоху енеоліту і бронзи на території Середньої Азії і Казахстану відповідно двом історико-культурним областям (південної — Розписної кераміки і північної — Андроновської) намічаються дві обширні області поширення антропологічних типів: перша східносередзем- номорських форм, друга — протоєвропейських [30, 88-98]. Кордон між популяціями монголоїдів і європеоїдів проходив у зазначену епоху не там, де він проходить тепер. Наприклад, не лише Кавказ, а й уся територія Середньої Азії і Південного Сибіру входили в ареал європеоїдної раси. Європеоїди передскіфської доби проникали в західні райони Монголії, до Туви і Прибайкалля. Вони були представниками долі- хокранного, масивного, з широким, високим, сильно профільованим обличчям і виступаючим носом європеоїдного типу. Окрім цих доліхокранних черепів, у Туві і Західній Монголії в пізніший час відомі і брахікранні європеоїдні або змішані за типом черепи, що свідчать про ранні процеси метисації. Доліхокранні європеоїдні форми, що мали властиву широколицість і масивність, переважали на Східно-Європейській рівнині і отримали в антропології назву «кроманьйонських» або «палеоєвропейських». Ймовірно, ці ранні європеоїди взяли участь у процесах антропогенезу аж до території Прибайкалля, де популяції монголоїдів вирізняються наявністю значної європеоїдної домішки [7, 38-43].