Населення неоліту

У неоліті Середньої Азії на базі двох давніх традицій обробки ка­меню виділяються три історико-культурні області [30, 35-37]:

• південна — область прадавніх землеробських культур.

• північна — область мисливців і рибалок, де поширюється Кельтимінарська культура (найкраще вивчена на території давнього Хорезму). На пізні­шому етапі цієї культури з’являється скотарство. Відмічені широкі зв’яз­ки Кельтимінарської культури з неолітичними пам’ятками Казахстану, Сибіру і Східної Європи, а також її південні зв’язки з культурами Півден­ної Туркменії, Ірану й Індії;

• східна — область мисливців і землеробів у гірських районах системи Тянь- Шаню й Алтаю, де відмічено поширення Гісарської культури, пов’язаної з більш давніми культурами сибірсько-монгольського типу. Вона була по­ширена також в південно-східних гірських районах Середньої Азії, на території сучасного Таджикистану і Киргизії. Ця землеробська культура датується ІУ-ІІ тис. до н. е., має аналоги у Передній Азії, з одного боку, і далеко на схід, в культурі Яншао — з другого.

Якщо перші дві культури — Джейтунська і Кельтемінарська — розвинулися прямо або побічно з капсійських культур палеоліту з їх мікролітичною технікою, то Гісарська культура розвивалася на традиції обробки гальок за типом чоперів. Таким чином, стик культур у Середній Азії, що розпочався ще в ранньому палео­літі, продовжується і в неоліті [30, 37].

У степових і передгірних районах Північного Кавказу в епоху неоліту-енеоліту мешкало європеоїдне населення, що відрізнялося відносною масивністю і тенден­цією до брахікранії (короткоголовості). Цей антропологічний тип сформувався в результаті контактів з популяціями Східної Європи, які відрізнялися масивністю і доліхокранією (довгоголовістю), з одного боку, і з південними, передньоазійськи- ми популяціями європеоїдів — з другого (вже в неоліті України і в епоху бронзи в Нижньому Поволжі відомі групи, що характеризувалися мезокранною, тобто се- редньоголовою і навіть брахікранною формою черепа).

Приблизно така сама ситуація спостерігається на території Середньої Азії і Кавказу У — початку IV тис. до н. е., де черепи, в основному, вузьколиці і граціальні, а черепи зі Східного Казахстану і давнього Хорезму — широколиці, що було власти­во протоєвропеоїдам з кроманьйонськими особливостями. Вузьколиці і граціаль­ні черепи знаходять свої аналоги в неолітичних могильниках Середземномор’я, а також у Південній Індії. Загалом неолітичні знахідки представляють чотири райони Середньої Азії [7, 19]:

• південні області Приаралля і південні області Туркменії (Джейтунська землеробська культура);

• західні райони Таджикистану (Гісарська скотарська культура);

• східні райони Казахстану (Кельтемінарська культура мисливців, рибалок і скотарів).

Носіїв Джейтунськоїкультури зараховують до європеоїдного, доліхокранно- го, з високим і вузьким лицьовим скелетом расового типу, названого східносередзем- номорським. Цей тип характерний для прадавнього населення Передньої Азії, що демонстрував різні євро-африканські форми, а також для населення Індії й Ірану епо­хи енеоліту і бронзи. Водночас в ареалі поширення Джейтунської культури були виявлені і черепи іншої форми — європеоїдного мезокранного типу, з низьким і широким лицьовим скелетом. Цей тип за своїми морфологічними особливостя­ми наближається до черепів кроманьйонського типу з території Північно-Східного Ірану, Палестини і Північної Африки епохи мезоліту і верхнього палеоліту. Разом з цими кроманьйоїдними черепами, що датуються добою Анау I (тобто кінцем V тис. до н. е.), виявлені черепи з різко вираженим прогнатизмом, що вказує на їх приналежність до екваторіальних форм. Цей тип може бути зіставлений з прото- австралоїдним типом черепів з Мохенджо-Даро Хараппської культури Г^Ш тис.

Таким чином, антропологічні типи людей — носіїв Джейтунської культу­ри — зараховують до різновидів східносередземноморського типу. Деякі з них демонструють особливі расові варіанти східних азійських середземноморців: на­приклад, один тип (з низьким і широким лицьовим скелетом) наближається до протоєвропейських типів Східного Середземномор’я, а також до неолітичних черепів Західної Грузії (Імеретії); інший морфологічний тип з особливостями екваторіальних форм, може наближатися до протоавстралоїдного типу Індії, ве- доїдного типу Пакистану, а також до деяких черепів Північно-Східного Ірану (Мазандаранська культура) і Натуфійської культури Палестини. Особливості цих антропологічних типів можуть розглядатися як збереження давніх типологіч­них рис мезолітичного і неолітичного населення, асимільованого, ймовірно, на останніх етапах розвитку Джейтунської культури землеробськими племенами, що просувалися із заходу [30, 45-46].

Найдавніші антропологічні матеріали Гісарської культури в Таджикистані (VI тис. до н. е.) демонструють черепи доліхокранного типу, що поєднує риси ще мало диференційованого кроманьйонського євро-екваторіального (середземно­морського) типу (нагадує ранньоенеолітичні черепи з Південної Туркменії і черепи Мазандаранської культури з Північно-Східного Ірану). Черепи ж зі Східного Ка­захстану характеризуються низьким і широким лицьовим скелетом (риси крома­ньйонців), що відповідає протоєвропеоїдному типові, близькому до афанасіївсь- кого з Південного Сибіру.

• населення Джейтунської і Гісарської культур становило різні варіанти європеоїдної східносередземноморськоїраси — у носіїв Джейтунської культури переважав європеоїдний доліхокранний східносередземноморський тип з високим і вузьким лицьовим скелетом, а у носіїв Гісарської культу­ри були поширені низько-широколиці форми з деякими екваторіаль­ними особливостями, які можна пов’язати з малодиференційованими євро-африканськими (протосередземноморськими) расовими типами (пов’язаними у тому числі і з населенням Південної Індії);

• населення Північно-Східного Казахстану, як і Південного Сибіру, демон­струвало варіанти протоєвропейських типів.

Неолітичне населення Південного і Східного Сибіру (до Забайкалля) виявляє змішування європеоїдних і монголоїдних ознак (групи монголоїдного населення цієї доби, що мають східне походження, доходили у своєму русі на захід до При­балтики і центральних районів Західної Європи). На Алтаї в неолітичну епоху переважав європеоїдний тип, хоча зустрічалося вже і змішане європеоїдно-мон­голоїдне населення. Змішане населення в той період проживало і по верхньому Єнісею. Особливе місце належить черепам з поховань у Красноярську, які ха­рактеризуються помітним прогнатизмом, що властиво південним монголоїдам із значною негроїдною домішкою. Ця обставина вказує на раннє проникнення окремих представників південного расового стовбура на територію Алтає-Са- янського нагір’я (як і на територію Середньої Азії). Неолітичні могильники Прибайкалля ясно вказують на присутність тут європеоїдного компонента, а тип населення в цілому представляє недиференційований ще варіант, об’єдну­ючий у своїй подобі особливості монголоїдів і європеоїдів, що зближує його з сучасними перехідними расовими типами — уральським і південно-сибірським. При цьому привертає увагу ослаблення європеоїдної домішки із заходу на схід, а та­кож на південь і на північ від Прибайкалля. Антропологічний тип неолітичного населення Забайкалля демонструє вже виражені монголоїдні ознаки, які не по­ступаються сучасним сибірським монголоїдам. Населення східносибірської тайги також було монголоїдним і демонструвало слабо диференційовану форму, з якої згодом розвинулись арктична, байкальська і центральноазійська раси Східного Сибіру [7, 27-34].