Палеоліт І МЄЗОЛІТ. Зустріч двох культур
Найдавнішою палеоантропологічною знахідкою на території Середньої Азії є, як зазначалося, скелет неандертальського хлопчика з мустьєрської стоянки Тешик-Таш (Узбекистан). Інші палеолітичні знахідки на цій території походять із Самаркандської стоянки і належать вже до верхнього палеоліту.
Останки знайдених там людей антропологи зближують з останками мезолітичних людей з Ірану й України, зараховуючи їх до південної, середземноморської гілки європеоїдної раси. У цілому ці й інші знахідки палеоліту показують, що для більшої частини Середньої Азії й Казахстану характерна, починаючи з нижньопалеолітичного часу, схожість з галечною культурою Азії й Африки, насамперед з Соанською культурою Індії. У той же час у Західній Туркменії знайдені ручні рубила ашельського типу, такі, що належать до іншої культури, пов’язаної з Передньою Азією. Таким чином, вже на ранніх стадіях проживання людини на території Середньої Азії був стик двох основних культур нижнього палеоліту: східноазійської — культури чо- перів, що охоплює більшу частину Середньої Азії, і середземноморсько-африканської — культури ручних рубил у південно-західній прикаспійській частині Середньої Азії. Заселення районів, що лежать на південь і захід від Амудар’ї і Сирдар’ї, було пов’язане, очевидно, із Середземномор’ям, а заселення території Казахстану відбувалося як із Середньої, так і з Центральної Азії [7, 8-11; 30, 27-29].Наприклад, культура верхнього палеоліту на території Казахстану мала багато схожих рис з культурою цього часу на території Сибіру (район Єнісею), на Алтаї, в Монголії. Дані по верхньому палеоліту в Середній Азії показують, що її населення в цей час було пов’язане як з південною і південно-західною африкансько-середземноморською (так званою капсійською) культурною областю, так і з північно-східною, сибірсько-монгольською областю. Так, для населення заходу Середньої Азії (Туркменія) характерна капсійська культура, а для мешканців східних районів Середньої Азії від Північного і Східного Казахстану (Приіртишшя) до Паміру характерні сибірсько-монгольські форми кам’яної індустрії.
На півдні ж Середньої Азії (територія сучасних Таджикистану, Узбекистану і Південного Казахстану) помічені як північно-східні, так і південно-західні культурні зв’язки. Таким чином, у верхньому палеоліті Середньої Азії і Казахстану продовжуються лінії розвитку, які відображають вплив двох палеолітичних областей: передньоазій- ської (або середземноморської, капсійської), з одного боку, і сибірсько-монгольської і східноазійської — з другого [30, 29-33].Подібна ситуація зберігається і в мезоліті, коли у Прикаспії і в басейні Амудар’ї розвивається мікролітична культура, що становить частину величезної області мікролітичних культур із знаряддями геометричних форм, що охоплюють у своєму поширенні південь Азії, Європи, Африку і навіть далеку Австралію. Корені цієї культури сягають південного, капсійського палеоліту. З іншого боку, на сході Середньої Азії тривалий час існує культура горців Тянь-Шаню і Паміру, генетично пов’язана з культурою чоперів Центральної, Північної і Східної Азії. Археологи зближують памірські і тяньшанські стоянки з культурами Сибіру, Алтаю, Забайкалля, Монголії, Тибету, а також Північного і Східного Казахстану. Вже із самого початку, з нижнього і середнього палеоліту, ці дві культури не лише стикалися, а й змішувалися, впливаючи одна на одну.
У результаті виникали змішані, «гібридні» культури [30, 34-35].