Кіммерійці
Кіммерійську культуру Північного Причорномор’я і Північного Кавказу датують зазвичай XV-VII або IX-VII ст. до н. е. Кіммерійці воювали проти Урарту й Ассирії, захопили значні території Фригії і Лідії в Малій Азії.
Були витіснені з Північного Причорномор’я скіфами й у VII ст. до н. е. переселилися у Передню Азію, де осіли в районі Сінопи на південному узбережжі Чорного моря, після чого відомості про них зникають. Походження кіммерійців пов’язують зі степовими культурами бронзового віку. Кіммерійські поховання здійснювалися у прямокутних або овальних могилах, над якими споруджувалися кургани. Кіммерійців зараховують до давньоіранського етносу, до якого належали й скіфи (імовірно, обидва ці народи певний час жили разом). Кіммерійці в широких масштабах опанували ливарне виробництво і відіграли велику роль у поширенні заліза в Євразії. Основою їхнього господарства було конярство. Кіммерійські воїни були озброєні сталевими мечами і кинджалами, луком і стрілами. У них існувала вже помітна соціальна диференціація з виокремленням військової знаті. Племена очолювали вожді, яких називали царями (збереглися імена Теушпи, Лігдаміса, Шандашакри). Кіммерійці й скіфи протягом 160 років (з перервами) були безпосередніми учасниками бойових дій у Передній Азії. У 722-705 рр. до н. е. кіммерійці успішно воювали з Урарту й Ассирією. Вони перемогли урартського царя Руса I і спустошили його володіння. У 676-674 рр. до н. е. вони захопили Фригію, а в 654-652 рр. до н. е. — Лідію з її столицею Сарди, а потім — Іонію, де знаходився знаменитий храм Артеміди Ефеської. Кіммерійці нападали і на своїх північних сусідів — ранньослов’янські землеробські племена Чорноліської культури, але безуспішно. На початку VII ст. до н. е. кіммерійці були частково витіснені з Північного Причорномор’я і частково асимільовані скіфами [14, 148-149].