Найглибше вивчено індоєвропейську сім’ю мов. що походить від групи близь- коспоріднених діалектів, носії яких у III тис. до н. е. почали розселятися в Пе­редній Азії на південь Північного Причорномор'я і Прикаспійської області (52, 609].

З писемних пам'яток II тис. до н. е. відомо про зниклі пізніше індоєвро­пейські мови Малої Азії — клинописну хетську, до якої близька пізніша

О:

Рік.

Знание — Сила. — 2000. — № 4. — С 25-27.

лідійська, і давні анатомйські — палайська та клинописна лівійська, а також один з діалектів давньогрецької /лови, яким було складено крито-мікенські тек­сти. Носії близьких до грецької мови арійських (індоіранських) індоєвропейсь­ких діалектів у 11 тис. до н. е. вже проживали на Близькому Сході, про шо свідчать месопотамські арійські слова й імена в передньоазіатських писемних пам'ятках. Від давніх діалектів арійських племен походять сучасні нуристанські (кафірські) мови в Нуристані (область Афганістану), що мають проміжне поло­ження між двома основними групами арійських мов — індоарійською та іранською.

Ранні тексти давньоіндійськими мовами були складені ШС наприкінці II — на початку і тис до и. е. З давньоіндійської, літературну форму якої — сан­скрит — дотепер використовують в Індії, розвинулися середньоіндійські мови (пракриті), а з них — новоіндійські: хінді, урду. бенгальська, маратхі. панджабі та ін. До давньоіндійських дуже близькі давньоіранські мови І тис. до н. е. — давньоперсидська. лідійська та авестійська (мова пАвести»), а також пізніші скіфські та сарматські діалекти Північного Причорномор'я. З останніми істо­рично пов'язані східні середньоіранські мови — согдійська (була мовою спілку­вання народів Середньої Азії), бактрійська та хорезмійська. До західних се- редньоіранських мов належать пехлеві (середньоперсидська) 1 парфянська. До новоіранських мов належать західні — персидська (або фарсі), таджицька, курдська, татська та деякі інші й східні — дарі, пушту (або афганська), осе­тинська (історично пов'язана зі східноіранською скіфською мовою), памірські та ягнобська (є продовженням согдійської).

Починаючи з І тис до и. о. відомі пам'ятки окремих західних індоєвро­пейських мов, у тому числі італьських. Цим спільним терміном позначають відомі з нечисленних писемних пам'яток осксько-умбрські мови і латинську. яка разом з фаліскською мовою входила до латино-фаліскськоі групи (до якої була близька і венетська мова) Латинська мова, як відомо, використо­вується дотепер; зокрема, протягом багатьох століть вона була мовою като­лицької церкви. Після розпаду Римської імперії з діалектів латинської мови розвинулися романські мови: іспанська, португальська, каталонська, фран­цузька, провансальська, ретороманська, італійська, сардинська (вимерла на­прикінці XIX ст.|, далматинська, румунська, а також близькі до неї балкано- романські діалекти.

До італьських мов близькі кельтські, куди входять підгрупи галльська (мертва галльська мова), гойдельська, до якої належать ірландська, шотландсь­ка і менська (на о. Мені мови, а також британська, до якої належать бре­тонська. уельська, або валлійська, і вимерла корнська мови. Збереглися також нечисленні давні написи іберійською кельтською (кельтиберійською) мовою в Іспанії.

До західної групи давніх індоєвропейських мов окрім італьських і кельт­ських належать мертві мови Іллірійської групи, а також германські мовн, які поділяються на три підгрупи: східногерманську (мертва готська мова), північно- германську, або скандинавську (шведська, датська, норвезька, ісландська), та західногерманську (англійська і близька до неї фризька. фламандська, нідер­ландська, бурська Іафрикаанс). німецька, їдиш). Між індоєвропейськими мо­вами західними (кельтські, італьські. германські та іллірійські) та східними (іидоарійсько-грецько-вірменська група мов) проміжне положення мають балто- слов'янські мови.

Балто-слов’янські мови поділяються на особливо близькі до західно-індо­європейських балтійські (західиобалтійські — мертва прусська мова і східно- балтійські — литовська та латиська мови) і слов'янські (східнослов'янські — ро­сійська, українська і білоруська мови, західнослов'янські — чеська, словацька, польська, лужицька і мертва полабська мови (у басейні річки Ельби (Лаби) та південнослов'янські старослов'янська (є основою кількох варіантів церков­нослов'янської мови), македонська, болгарська, сербсько-хорватська та словен­ська мови).

До давніх індоєвропейських мов. іцо мали колись проміжне положення між східними і західними мовами, належали також мертві тохарські (пам’ятки V —VIII ст. н. е.. знайдені в Центральній Азії), які за багатьма ознаками об'єдну­ються з анатолійськими мовами. Багато мертвих індоєвропейських мов відомі лише з нечисленних даних: фригійська — з написів, знайдених у Малій Азії, куди фрігійці близько XII ст. до н. е. переселилися з Волконського півострова; фракійська — на Балканах, яку пов'язують (так само як іллірійську) із сучасною албанською: філістимська (близька до індоєвропейської догрецької, або пелазь- кої); лігурська та ін. {52. 609-6/0).

Отже, генеалогічна класифікація індоєвропейських мов передбачає такий подід-

1. Індійські (або індоарійські] мови, якими говорять численні народи Індії, Пакистану, Бангладеш. Шрі-Ланки і Непалу. За межами Індостану до індійсь­ких мов тепер належить циганська, що виокремилася з інших індійських у V- X ст. н. с Найдавніші свідчення про індійські мови знайдено в пам'ятках II тис. до н. е. у Передній Азії (37. 20-22).

2. Іранські мови. Давньоіранська мова найбільш архаїчної пам'ятки «Авес­ти» така близька до давньоіндійської мови «Вед», що не може бути сумніву щодо походження ведійської і авестійської мов з діалектів єдиної індоіранської мови. Цю індоіранську мову-основу можна назвати арійською (відповідно індійську гілку часто називають індоарійською). На думку багатьох сучасних вчених, дав­ньою областю поширення іранських мов (а можливо, й індоіранської мови-осно- ви) с Середня Азія. За давньоіранськими переказами, колискою іранців була краї­на, що відповідає давньому Хорезму. Звідти іранці поширювалися на захід і південний захід (обминаючи Каспійське морс), що спричинилося до роз'єднання середньоазіатських іранських племен з племенами, що просувалися на захід, а ЗГОДОМ до виокремлення двох груп іранських мов західної та східної [37, 22— 24]. Іранськими мовами говорять пуштуни, перси, курди, таджики, белуджі, осе­тини та деякі інші народи Середньої Азії Іраку, Ірану, Афганістану, Пакистан}· та Туреччини (111, 39-40).

3. Слов'янські мови Найдавніші пам'ятки IX —XI ст. написані церковно­слов'янською мовою, яка є літературною обробкою одного з давніх південно­слов'янських діалектів IX ст. (найімовірніше македонського). Пам'ятки давньо­руською (або давньосхіднослов'янською) мовою датуються починаючи з першої чверті XII ст. {37. 24—25). Слов'янськими мовами південної групи говорять бол­гари. македонці, серби, хорвати та словени До західних слов'ян належать чехи, словаки, лужичани та поляки, а до східних — білоруси, росіяни та українці.

4. Балтійські мови, які багато в чому близькі до слов'янських. Найдавніші пам'ятки цієї групи мов датуються XIV ст. (давньопрусська мова) і XVI ст. (ли­товська мова). Носіями цієї групи мов у наші часи є литовці й латиші.

5. Германські мови. Найдавніші германські рунічні написи датуються по­чатком III ст. и. е. (написані скандинавськими діалектами), а також IV ст. н. е. (написані мертвою готською мовою). Північиогерманськимн мовами говорять шведи, датчани, норвежці, ісландці. Поширення скандинавських мов в Ісландії (кінець ЇХ початок X ст. н. е.) і на Фарерських островах було спричинене за­войовницькими походами вікінгів, які здійснювали напади на узбережжя різних країн Європи і у своїх плаваннях близько 1000 р досягай Америки (цим пояс­нюється існування на Атлантичному узбережжі Америки скандинавських руніч­них написів). Мовами західногерманської групи говорять голландці та фла­мандці, бури в Південній Африці (колишній голландській колонії), німці, євреї, які живуть у різних європейських країнах (їдиш сучасна єврейська мова, що сформувалася на основі середньоверхньонімецьких діалектів, які існували з ХІП ст. до Реформації), фризи (живуть у Голландії і Північно-Західній Німеч­чині на узбережжі Північного моря), англійці, більшість населення Північної Америки |37. 27-30].

6. Кельтські мови, що колись були дуже поширені в Європі та Малій.Азії, мають найдавніші писемні пам'ятки з IV ст До сучасних носіїв цієї групи мов належать ірландці, шотландські кельти, населення острова Мен (меиська мова вимирає), бретонці (жителі Бретані), а також валлійці (населення Уельсу).

7. Романські мови. Це живі мови іспанців, португальців, каталонців (жи­вуть у Каталонії, на Балеарських островах І в Південній Франції), прован­сальців (Південна Франція), французів, італійців, жителів Сардинії (сардинсь­ка. або сардська. мова), ретороманців (в Італії та Швейцарії), румун і молдаван. До романських мов належить також далматинська, якою говоріьго населення дал­матинського узбережжя Адріатичного моря 1 яка вимерла наприкінці XIX ст На прикладі романських мов можна простежити розвиток сім'ї споріднених мов з діалектів мови-основи — народної латини, або вульгаризованої форми ла­тинської мови (група вимерлих польських мов), якою говорили у багатьох об­ластях Римської імперії (52, 30-33].

8. Албанська мова має пам'ятки з початку XV ст. і поширена в Албанії та Югославії. На думку окремих вчених, ця мова близька до давніх мов Балкансь- кого півострова (іллірійських і фракійських).

9. Грецька мова має пам'ятки, що датуються Vili ст. до н. е. Сучасною грецькою мовою (димотикі) говорять близько 7 MAH чол

10. Вірменська мова (тексти датуються V ст. н. е.| у сучасній формі по­діляється на дві основні групи діалектів — східну та західну'.

До вимерлих мов індоєвропейської сім'ї належить неситська (клинопис­на хетська) мова, пам'ятки якої давніші за будь-яку іншу' індоєвропейську мову (найбільш ранні сягають початку II тис. до н. е.). До неситськоі мови близька лувійська. Обидві ці мови були поширені у давній Хетській державі. Ними пе рестали говорити наприкінці И тис. до н. е після занепаду Хетської держави. До хетсько-лувійськоі групи (інколи її називають анатолійською) індоєвропейсь­ких мов окремі лінгвісти зараховують і деякі інші давньописемні мови Малої Азії і Середземномор'я.

Певні спільні риси з італьськими, кельтськими і неситською мовами ма­ють тохарські (або кучансько-карашарські) мови, пам'ятки яких, що знайдені у Синьцзяні (Китайському Туркестані), належать до VI —VII ст. Про багато давніх індоєвропейських мов Італії та Балканського півострова (наприклад, про венетську або фракійську! сучасна наука має дуже мало відомостей |37, 35-37].