Народ або етнос (від грецьк. егЛпоs — народ) — це усвідомлена культурно-мовна спільність.
Етносом можна вважати будь-яку спільність, що формується на певній території з людей, які мають безпосередні господарські взаємозв'язки і говорять взаємозрозумілою мовою, зберігає упродовж свого існування певну культурну специфіку і усвідомлює себе окремою соціальною групою (111.
29]. Етнос є основною одиницею етнічної класифікації людства, проте поряд з ним існують етнічні спільності вищого 1 нижчого порядків: до перших належать не- таетноси — групи народів, які названі за походженням і зберегли близькість мов, а також окремі особливості культури (слов'янський, германський, романський та інші суперетноси): до других (так звані субетноси) — місцеві, територіальні підрозділи народів, які хоч і говорять однією мовою і усвідомлюють свою належність до єдиного етносу, але різняться певними, переважно другорядними культурно-побутовими і мовними ознаками [III. 29-30].Виходячи з певних відмінностей етнічних спільностей безпосередніх) підійдемо до питання про класифікацію народів, які можна диференціювати за мовою, етнічною територією, за господарськими і культурними особливостями. Оскільки мова с ознакою етносу, що визначається найлегше, саме мовна класифікація народів найбільше поширена в науці. Класифікація ця будується за генеалогічним принципом, що відбиває спорідненість певних народів і відіграє важливу роль у вивченні проблеми походження етносів і їхній подальшій історії (65. 28].
Етнолінгвістична класифікація народів містить таю категорії (65. 27-28]:
• найвищою таксономічною одиницею є об'єднання народів, мови яких утворюють сім'ї, а також окремі народи, що говорять ізольованими мовами. які не належать до жодної сім'ї. Такі сім'ї і народи можуть об'єднуватись на ще вищому рівні у макросім'І (наприклад, ностратич- на макросім'я). Сюди ж умовно зараховують групи народів, що об’єднуються скоріше на основі географічних або культурно-історичних ознак.
ніж за належністю до однієї мовної сім’ї. Такі групи утворюють папуаські, індіанські та африканські народи, а кожна з груп об'єднує по кілька сімей або надсімей (надсім'я складається з кількох мовних сімей):• наступною таксономічною одиницею є група близькоспоріднених за мовою народів усередині сімей і окремі народи, що говорять відносно ізольованими мовами (у межах сім'ї). Наприклад, до індоєвропейської сім'ї належать слов'янська, германська, романська й деякі інші групи, а також албанці та вірмени, які не належать до жодної групи;
• найнижчою таксономічною одиницею є окремі народи.
Загальна кількість народів, що населяють або населяли земну кулю, коливається в межах 2500 — 5000: точну цифру встановити неможливо, зокрема через умовність відмінностей між різними мовами та діалектами однієї мови.
Розробка генеалогічної класифікації мов і народів стала можливою лише у XIX ст., але ще у середні віки увагу вчених привернула подібність між семітськими мовами, а також спорідненість ірландської мови з валлійською (37. /3(. У XVI сг. спорідненість фінської мови з угорською виявив чеський гуманіст Я. Коменський. У XVI-XVII ст. виявлено спільне походження романських мов від латинської. Першу класифікацію мов запропонував у 1599 р. французький вчений Й. Скалігер. Багато блискучих думок про класифікацію мов висловили всесвітньо відомі вчені Г. Лейбніц і М. Ломоносов.
У другій половині XVIII ст. кілька європейських дослідників (вчені єзуїти Е. Керд і Паулін, а також англієць У.Джоунз) зазначили спорідненість санскриту з європейськими мовами, а німецький лінгвіст ф. Бопп 1 датський вчений Р. Раск науково обгрунтували спорідненість індоєвропейських мов. У XIX ст. принципи класифікації індоєвропейських мов розробили німецькі лінгвісти Ф. Діц і Я. Грімм
У середині XIX ст. значного поширення набула концепція утворення мовних сімей, яку висунув німецький вчений А. Шлейхер. Ця концепція, відома під назвою «теорія родовідного дерева*, базувалася на припущенні про послідовний поділ однієї прамови мовної сім'ї на кілька прамов окремих гілок, які, у свою чергу, розпадалися на окремі мови
Альтернативну «теорію хвиль» висунув у 1872 р.
німецький вченийІ. Шмідт. Згідно з цією теорією, нові мовні явища поширюються так само, як кола, що утворюються на воді від кинутих каменів, причому хвилі можуть перехрещуватись. Такі хвилі (ізоглоси в пізнішій термінології) можуть об’єднувати різні гілки мовної сім'ї (37. 14-19].
Особливо багато труднощів у сучасній генеалогічній класифікації викликала проблема реальності проміжних прамов при об'єднанні чітко виокремлюваних макросімей. які поділилися (як. наприклад, семітські або індоєвропейські мови) 5-7 тис. років тому на великі макросім'і. час існування яких зараховують до історичного періоду перед «неолітичною революцією», що відбувалася після X тис. до н е. Проміжними можна вважати також прамови окремих макросімей у зв’язку' з постановкою питання про можливий моногенез (спільне походження) усіх мов світу*.
Теорію моногенезу. що має біблійні корені (оповідь про вавилонське змішання мов), у XX ст. розвинув у своїх працях італійський вчений А. Тром- бетті, який спробував не лише об'єднати раніше окреслені мовні сім'ї у більші групи (пізніше названі макросім'ями). а й висловив припущення про існування лексичних зв'язків між цими групами. Інший варіант теорії моногенезу висунув у 20-ЗО-х роках XX ст. радянський лінгвіст М. Марр, який, припустивши існування в мові первісної людини чотирьох елементів (соль—бер-йон — рош), намагався звести до них усю лексику існуючих мов. Ще один варіант цієї теорії в 60-х роках XX ст. запропонував відомий вчений М. Сводеш. Порівнявши мовні сім'ї Старого і Нового Світу', він висловив припущення про існування великих макросімей, що об'єднують їх, і зв'язків між ними (52. 308-309].
Найінтенсивніше роботи з уточнення генеалогічної класифікації мов та їх носіїв — народів Південно-Східної Азії, Африки, Північної і Південної Америки — виконувалися з середини XX ст. Тоді ж розпочалася систематична робота над об'єднанням мов і етносів у великі макросім'і.
Одну із сучасних версій походження мов світу показано на рис. 27.