Етруська та інші середземноморські мови

Хуритська й урартська мови становлять хурито-урартську підгрупу, до якої гіпоте­тично належить і етруська мова — мова етрусків, давнього населення доримської Італії, колись поширена на Апеннінському півострові й витіснена у I ст.

Рис. 34. Фестський диск

датованих VII-I ст. до н. е.: написи на завісах Загребської мумії, напис на черепиці з Капуї, напис з Етрурії, Кампанії, Лація та Північної Афри­ки (Карфаген). Написи виконані етруським алфавітом, створеним на основі грецького прототипу. Етрусь­ка мова найближча мові негрецьких написів з о. Лемнос і ретійській. У синтаксисі спостерігається подіб­ність у порядку слів з латиною. Є за­позичення з грецької й анатолійсь- кої мов. Деякі етруські слова через латину ввійшли в інші мови (напри­клад, persona) [80, 599].

Оскільки генетичну прина­лежність етруської мови остаточ­но не з’ясовано, її зараховують, як правило, до середземноморських мов. Середземноморські мови — це

умовна назва давніх неіндоєвропейських мов Південної Європи й островів Середзем­ного моря, генетична приналежність яких залишається остаточно не з’ясованою. Єдиним живим представником середземноморських мов вважається баскська мова. Пам’ятки середземноморських мов від кінця III тис. до н. е. до І ст. н. е. написані трьома типами писемності — ієрогліфічною, складовою і буквеною. На підставі цих пам’яток середземноморські мови поділяють на три ареали:

• догрецькі неіндоєвропейські мови Східного Середземномор’я, що поєдну­ють мову критської ієрогліфічної писемності (острів Крит, кінець III — початок II тис. до н. е.), мова рисункової писемності Фестського диска (острів Крит, XVII ст. до н. е. — рис. 34), мова критської лінійної писем­ності А (острів Крит, XVI ст.

• дороманські неіндоєвропейські мови Італії, до яких належать етруська мова (пам’ятки з VIII ст. до н. е.) і ретійська мова (близько 100 написів III- І ст. до н. е. з Північної Італії, виконані алфавітом «північноетруського» типу). До них близька мова напису на стеллі з острова Лемнос, що гео­графічно приналежний до егейського регіону. Для всіх цих трьох мов передбачається існування особливої тірренської групи мов, що, як припу­скають деякі дослідники, має загальні риси з хуритською мовою;

• доіндоєвропейські мови Піренейського півострова, що поєднують іберську та південнолузітанську мови. Іберська мова засвідчена в написах IV-III ст. до н. е. Іберійське письмо було створене на основі грецького алфавіту з елементами пунічної графіки. Південнолузітанська мова представлена на­писами на варіанті іберійського письма, виявленими в Португалії [80, 490-491].

Деякі сучасні вчені-лінгвісти впевнені, що багато із загадкових «народів моря», що навалилися в XII ст. до н. е. на Малу Азію і Близький Схід (аж до Єгипту), говорили середземноморськими мовами.

Крім поданої вище характеристики середземноморських мов, існує також їхнє розширене розуміння, при якому вони поєднують, крім названих, також окремі кавказькі мови й деякі давні мови Передньої Азії, що не належать до будь- якої відомої мовної сім’ї. У зв’язку з цим існують, як уже зазначалося, припу­щення про споріднення цих мов з гіпотетичною «палеоевразійською» і, зокрема, із сино-кавказькою макросім’єю, до якої, за такого підходу, зараховують і шумер­ську мову.

^^Іумерська мова була мовою давнього народу шумерів (шумерійців), який на­селяв Південне Межиріччя (сучасний Ірак). Спорідненість шумерської мови, що зникла до початку II тис. до н. е., поки остаточно не встановлено. За клинописни­ми текстами відома з ХХГХ-ХХУШ по ст. до н. е. Пам’ятки шумерської мови

поділяють на старошумерські (до XXV ст. до н. е.), «класичні» (ХХГУ-ХХП ст. до н. е.), новошумерські (XXI ст. до н. е.), пізньошумерські (початок II тис. до н. е.) і піс- ляшумерські (останні складалися, коли шумерська мова залишалася в Месопотамії вже тільки другою книжною мовою поряд з аккадською) [80, 589]. Останнім ча­сом, як уже зазначалося, опубліковано результати наукових досліджень [62], що доводять існування протошумерської писемності в іще більш ранній період на те­риторії України (зокрема, у печерах і гротах Кам’яної Могили біля м. Мелітополя Запорізької області, опис якої наведено в першому томі цього видання).

На історії шумерів ми зупинимось докладніше під час розгляду релігійно-мі­фологічних систем народів Месопотамії.