Інші герої та жерці
До цієї групи міфічних героїв і жерців, окрім Ману, належать Бхрігу, Атхарван, Дадхьянг, Атрі, Канва, Кутсі і деякі інші.
Атрі (давньоінд. «який їсть») — один з найдавніших мудреців (ріші) індійської релігії, якому приписувалося створення багатьох гімнів Ріґведи, де він згадується близько 40 разів.
Атрі — мудрець, що належить п’яти племенам і згадуваний разом з Ману й іншими прабатьками людського племені. Атрі — жрець, що проганяє темряву і в Ріґведі пов’язаний з богами Агні, Індрою, Ашвінами. Іноді вказується, що він походить від богині мови Вач або навіть ототожнюється з нею. В епосі Атрі — один із синів Праджапаті, пізніше — Брахми (народився з його очей). Атрі також породжений Ману заради створення Всесвіту, він один з семи ріші і одна з зірок Великої Ведмедиці. Його дружина — Анасуя (дочка Дакши), а їхній син — Дурвасас — мудрець, подвижник, тип гнівного відлюдника, хранителя традиційних норм поведінки і етикету (іноді він вважається сином або втіленням Шиви [139, I, 411]. У пуранах Атрі — батько Соми, іноді — батько Дхарми (бога справедливості), але також і його син. Нащадки Атрі — це співаки, що славлять Агні, Індру, Варуну [139, I, 123].Атхарван — жрець давньоіндійської релігії, який першим добув тертям вогонь — Агні і встановив жертвопринесення. За допомогою жертвопринесення Атхарван прокладає шляхи, на яких народжується Сонце. Індра — один з помічників Атхарвана. Атхарван — друг богів і живе на небесах. Іноді про нього говорять як про стародавнього вчителя. Пізніше Атхарвана вважають старшим сином Брахми (який відкриває синові божественне значення), пов’язують з Праджапаті, ототожнюють з Ангірасом і йому ж приписують авторство Атхарваведи. У Стародавній Індії ім’ям Атхарвана позначали особливу категорію ведійських жерців, що відали під час жертвопринесень вогнем і сомою (вважалося, що вони — нащадки Атхарвана). Іноді Атхарван позначає жерця взагалі.
Жерці-атхарвани відомі і в давньоіранській релігії (авест. «вогонь») [139, I, 124].Бхрігу (давньоінд. від кореня «послати», «сяяти») — мудрець, один з семи великих ріші. В Ріґведі ім’я Бхрігу вживається у множині і позначає групу божественних істот, що передали небесний вогонь людям і були його хранителями. Мабуть, вважає В. Топоров, ці бхрігу — одна з маніфестацій Агні. У Ріґведі та пізнішій літературі бхрігу розглядаються також як жрецький рід, що встановив жертвопринесення на вогні, а засновником цього роду вважається мудрець Бхрі- гу. За однією з версій, Бхрігу народився з сім’я Праджапаті і був вихований Варуною, за іншою — він син самого Варуни (Шат.-бр. XI 61, 1), за третьою — його батьком був Ману, який передав своєму синові космогонічне вчення, а той повідомив його людям (Мбх. XII 182-192). В одному з варіантів міфу про давньоіндійського царя Нахушу Бхрігу обертає його своїм прокляттям на змію і скидає з неба, в іншому — проклинає також Вішну, коли той обезголовлює дружину Бхрігу — Пулому, що надала притулок асурам (за цим прокляттям Вішну був приречений сім разів народитися серед смертних) [139, I, 202].
«Падма-пурана» пов’язує з ім’ям Бхрігу міф про проголошення Вішну верховним богом: одного разу ріші, які зібралися для жертвопринесення, вступили в суперечку, хто з богів найвищий. Вирішити цю суперечку узявся Бхрігу. Спочатку він вирушив до Шиви, але не був до нього допущений, тому що Шива кохався в цей час зі своєю дружиною. За це Бхрігу позбавляє його належних жертв і примушує прийняти форму лінги (фалоса). Далі Бхрігу йде до Брахми, але Брахма не віддає йому належної шани, і Бхрігу відмовляє йому в шануванні з боку брахманів. Нарешті, він приходить до Вішну і застає його сплячим. Щоб розбудити його, Бхрігу ставить на груди Вішну свою ногу. Вішну не тільки не гнівається, але покірливо розтирає ногу мудреця руками. Тоді Бхрігу проголошує Вішну єдиним богом, гідним шанування решти богів і людей. Бхрігу мав сина Шукру, який був наставником асурів і ідентифікувався з планетою Венера [139, I, 202].
Дадхьянч (давньоінд. «кисле молоко») — мудрець-відлюдник ведійської релігії, син Атхарвана. Індра навчає Дадхьянча знанням, але забороняє йому передавати їх іншим. Проте Дадхьянч указує Ашвінам місце, де знаходиться мед Тваштара, за що Індра вражає його в голову (проте Ашвіни встигають замінити її на кінську). Індра вражає 99 Врітр кістками Дадхьянча, а в Махабхараті вказується, що ваджра Індри зроблена зі скелета Дадхьянча. Дадхьянч знає таємне місце Соми і спочатку, мабуть, втілював блискавку (за народними прикметами, гроза впливає на згортання молока). Дадхьянч практично не відокремлений від коня Дадхікра (давньоінд. «що розбризкує кисле молоко»), ім’я якого вважалося ім’ям коня взагалі. Дадхікра — герой, який перемагає дасью і належить, ймовірно, до солярних зооморфних божеств (як і Ашвіни — божества солярно-кінської природи). У Махабхараті і Пуранах замість Дадхьянча виступає Дадхіча. Цей давньоіндійський культ коня має загальноіндоєвропейське походження (порівняй, наприклад, культ коня у давніх пруссів і їхній звичай пити кумис — кінське молоко) [139, I, 347].