Ману - цар людей
Ману (давньоінд. «людина» від кореня man — «мислити»: порівняй гот. manna, нім. mann, англ. man) — першопредок в індійській релігії, прародитель людей. У ведійській традиції Ману — син Вівасвата (солярного божества, останнього сина Адіті) і брат Ями.
При цьому Ману розглядається як перша людина, що жила на Землі, і цар людей, а Яма — як перша людина, яка померла, і цар померлих предків. Пурани та епос налічують вже 14 Ману: 7 тих, що були, і 7 майбутніх. Від кожного з них веде свій початок людство у відповідний світовий період — Манвантару («період Ману»), що охоплює 71 махаюгу (кожна з яких триває, як наголошувалося, 4 млн 320 тис. років) і дорівнює 306 млн 720 тис. людських років [139, II, 106].Першим з 14 Ману вважається Ману Сваямбхува, тобто син Сваямбху — «Са- мосущого» (Брахми) і його дружини Шатарупи. За іншою версією, Сваямбху розділився на чоловічу і жіночу половини (як Пуруша), від яких народився Вірадж (давньоінд. «сяючий» або такий, що «поширюється») — уособлення жіночого творчого начала у ведизмі (втілення — корова) і чоловічому началі в індуїзмі, які в Упанішадах були переосмислені як єдиний творчий, матеріальний принцип, тобто матерія [139, I, 237]. За цією версією Ману Сваямбхува народився від Віраджа. Цей перший Ману, що царював в епоху критаюги (давньоіндійського золотого віку), створив 7 Праджапаті, або великих Ріші. Йому ж приписується створення авторитетного кодексу законів індуїзму — «Манавадахармашастри» («Законів Ману»). З інших 13 Ману найвідоміші такі [139, II, 106]:
• Ману Реванта («що виблискує») — син Вівасвата і Саранью в її іпостасі кобили (тобто дочки Тваштара, матері Ашвінів і близнят Ями і Ямі) — п 'ятий Ману;
• Ману Чакшуша («помітний оком») — син Тваштара, шостий Ману;
• Ману Вайвасвата — син Вівасвата і Саранью в її божественній зовнішності (ототожнюється з сонячною дівою Сур’єю або Ушас), прародитель людей, що живуть нині, — сьомий Ману;
• Ману Саварні, син тіні Саранью — Саварни: восьмий і перший з майбутніх 7 Ману.
З сьомим Ману Вайвасватом пов’язана давньоіндійська легенда про потоп, схожа з відповідними шумерськими, семітськими і грецькими міфами.
Вперше ця легенда викладена в «Шатапатха-брахманові» (I 8, 1): одного разу під час ритуального обмивання до рук Ману потрапила маленька рибка, яка попросила Ману виростити її, обіцяючи, що врятує його від прийдешнього потопу. Коли вона перетворилася на велику рибу, Ману відпустив її в море і побудував за її порадою корабель («ковчег»). Незабаром почався потоп, і Ману прив’язав свій корабель до рогу риби, що припливла, яка провела його до північної гори Хімалая, що самотньо підносилася над водами. Через деякий час потоп відступив, забравши із собою все живе, і Ману залишився на землі один. Він приніс богам жертву (кинув у воду масло і сир), і з цієї жертви піднялася дівчина Іла (Іда), яка стала його дружиною і від якої пішов людський рід, «рід Ману». У Махабхараті (III 185) риба, що врятувала Ману, — це втілення Брахми, а на кораблі разом з Ману перебували ще сім Ріші. За «Матсья-пураною» (I 11-34; 2, 1-19) риба — це аватара Вішну і рятує вона не лише Ману, а й безліч живих істот і насіння різноманітних рослин [139, II, 107]. Примітно, що в буддистських творах Будду від потопу рятує не риба, а змій-наг.