Балу й інші Ваали
Балу, пізніше Баал (букв. «господар», «володар»), Ваал, є, як ми знаємо, одним з найуживаніших прізвиськ богів у західно- семітській релігійно-міфологічній системі [90, І, 159]. Найпоширенішим, згідно з І.
Шифманом, був культ Балу — бога бурі, грому і блискавок, дощу і пов’язаної з дощем родючості (іменувався також Баал-Хаддад, Хаддад або Адад, Алійяну-Балу, Алійян-«силач», що, як зазначалося, пізніше знайшло своє відображення в деяких біблійних характеристиках Єгови). Балу — син Ілу й Асірат, але водночас його називають сином Дагона (який, очевидно, ототожнювався з Ілу). Сестра і кохана Балу — Анат. Балу іменується богатирем, що скаче на хмарі, князем (Баал-Зе- бул, звідси згодом біблійний Вельзевул — демонічна істота, «князь бісів»). Відомі його зображення в образі бика (символ родючості) або воїна, який уражає землю блискавкою-списом. У боротьбі богів молодшого покоління за владу над світом і богами він фактично володар Всесвіту, який відтіснив Ілу на задній план. Володар землі і родючості, Балу разом з Анат протистоїть хтонічним і пов’язаним з морською стихією руйнівним силам та постає як бог, що вмирає і воскресає. Головний ворог Балу — бог смерті і підземного світу Муту (або Мот, букв. «смерть»), а також бог-потвора морської стихії Ямму — «море» [90, І, 159].Муту — втілення Хаосу, який поглинає все живе. Він породжений вітром і бажанням (тобто на самому початку світобудови) і саме від нього, за однією з версій, пішли всі наступні елементи Всесвіту. Муту вбиває Балу, який на його вимогу прибуває до нього на бенкет, але й сам гине від руки Анат — коханої Балу. Через сім років він повертається до життя і бореться з Балу, але той його перемагає. Сутичка між Муту і Балу постійно відновлюється, а смерть Муту (як і воскресіння Балу) пов’язується, ймовірно, з життям і родючістю на землі [90, ІІ, 187-188]. Після смерті Балу Ілу, за наполяганням своєї дружини Асірат, призначає володарем богів Астара.
Після свого воскресіння Балу повертає собі владу, але, очевидно, вона вже не така абсолютна, як колись, оскільки доводиться кожного сьомого року знову і знову вступати у двобій із Муту, а сам образ Балу поступово трансформується на дедалі негативніший (можливо, під впливом шанувальників Муту), поки не перетворюється в іудаїзмі на відверто демонічний персонаж. Балу, як зазначалося, боровся і з богом морської стихії Ямму (що ототожнюється, як спостережено, із самим Яхве), якого також перемагає [90, І, 159].Загалом Баал (або Бел), як одне з найуживаніших прізвиськ богів у за- хідносемітській міфології, є похідним саме від Балу. І саме з різними Ваалами, тобто з переможцями страшних богів смерті і водної стихії, йде безперервна боротьба в усіх книгах Старого Заповіту. До цієї сім’ї божеств належить і багато інших, схожих за спільним найменуванням, богів. Наприклад, слово «Бел» іноді служило епітетом пальмірського бога землі Арцу («земля»): Арцубел, що наближає цей образ до шумерського «владики землі» Енліля, який, як ми пам’ятаємо, пізніше іменувався Белом — доти, доки це ім’я не було узурповане сином Енкі — Мардуком. На думку І. Шифмана, міфи про Бела сягають, імовірно, найдавнішого про Балу. Місце Бела (як і Баалшамема) у згаданій пальмірській тріаді міг посідати бог, який іменувався «той, чиє ім’я благословенне у вічності», ім’я якого (як і ім’я Яхве в іудаїзмі) було забороненим під час поширення цього культу в Пальмірі у ІІ- ІІІ ст. н. е. [90, І, 166].