Яхве і Ямму

Яхве (або Єво) — бог західносемітської міфології, широко вшановуваний у Фінікії, а в Палестині він був богом-покро­вителем давньоізраїльського союзу племен. Дружина і сестра Яхве — Анат — богиня полювання і битви, діва-поборниця, яка неодноразово постає як жорстоке і не­приборкане божество, дочка Ілу й Асірат.

Сет у єгипетській релігії, як зазначалося, був богом «чужих країн», пустелі, а також убивцею свого брата Осіріса й загалом (особливо на пізніх етапах розвит­ку релігійно-міфологічних уявлень) уособлював зле начало. Проте у період Старо­давнього царства Сет вважався одним з двох головних богів (поряд із сином Осіріса Гором) — заступників царської влади, і йому приписувався порятунок верховного бога сонця Ра від потворного змія Апопа (образ водяного чудовиська присутній практично в усіх давніх релігіях). Під час завоювання Єгипту семітами-гіксосами в ХУІІ-ХУІ ст. до н. е. (з якими, ймовірно, прийшли й давні євреї) Сет був, як ми знаємо, ототожнений з їхнім головним богом Ваалом, а починаючи з УІІІ ст. до н. е. (вже після вигнання в Палестину гіксосів і «виходу» туди ж євреїв), єдиною сутністю Сета стає зле начало і його самого іноді називають Апопом (що нагадує дошумерського «Ніндару з Безодні», пов’язаного, очевидно, з Енкі). За однією з вер­сій, коли верховний бог Ра залишив земні справи і піднісся на небо, він забрав із собою і Сета, сказавши при цьому: «Буде він сидіти разом зі мною і стане мені сином, нехай він гримить у небесах і залякує всіх...» [124, 150]. У цій версії Сет виступає з очевидними атрибутами грізного бога-громовика, якому дістаються в дружини поборниці Анат і Астарта (яких вважають в давньоєгипетській міфо­логії дочками Ра), що наближає образ Сета до західносемітських образів Балу та Єво.

* Прикметно, що серед священних тварин давньоєгипетського Сета була свиня [90, II, 429], ужи­вання м’яса якої дотепер вважається в іудаїзмі великим гріхом, оскільки заборона на її споживання на­кладена самим Єговою.

біблійний Яхве не має «біографії» і «портрета», на периферії біблійної поезії зу­стрічаються деякі ремінісценції західносемітського образу бога-громовика (Алійя- ну-Балу) як наїзника хмар (у синодальному перекладі — «який їде на небесах» (Пс., 67-68, 5, 34), [90, І, 588].

Яхве (як і Балу) був присвячений релігійно-міфологічний цикл, у якому Яхве бореться з Ямму (а також зі змієм або драконом Левіафаном) і перемагає. Ямму («море») у західносемітській міфології, як спостережено, був богом-волода- рем водної стихії. Він — один з основних претендентів на владу над світом і богами, дуже деспотичний і жорстокий (боги навіть змушені платити данину Ямму з до­зволу верховного бога Ілу). Ямму зазвичай супроводжують морські потвори — дра­кон, Левіафан (аналог давньоєгипетського Апопа), і він явно уособлює зле начало. Ямму — ворог Балу, якому вдається перемогти Ямму в битві (при цьому Астарта - богиня любові і родючості, дружина Астара, яка уособлює Венеру, докоряє Балу за вбивство Ямму). В іншому міфі переможницею Ямму виступає також Анат. У єврейській доіудаїстичній традиції з Ямму, як зазначалося, бореться і здобуває пе­ремогу Яхве (Єво) і рівночасно в угаритських текстах, як це не парадоксально, іменем Єво названий Ямму! Образ Яхве до того ж рано зливається з образом Ілу, а з першої половини І тис. до н. е. культ цього бога в Палестині набуває монотеїстич­них рис (культ Яхве) [90, І, 596-597].

У наведених текстах багато що здається загадковим і непоясненним. Безпе­речною, очевидно, виступає лише схожість образів верховних шумеро-аккадсько- го і західносемітського богів — Ану й Ілу (яких ріднять не тільки тотожні функції, а й символи — наприклад, рогата тіара і бик). Складніше з двійниками Яхве-Балу (як у шумеро-аккадській міфології з такими самими двійниками Енліль-Енкі), що однаково успішно борються з володарем водної стихії Ямму і мають ту саму дру­жину — Анат. При цьому Ямму (як володар, «господар вод») може бути ототожне­ний з первісним океаном Абзу і його «господарем» Енкі, а Левіафан дуже нагадує потвору Тіамат (семиголову гідру).