Елохим і Ілу
Біблійний Елохим (Бог-Творець) етимологічно й історично пов’язаний з Ілу (Іл, Ел, Елохим, що спочатку означало «сильний», «могутній», а пізніше прийняло значення «бог») — давньосемітським верховним божеством (від нього пішло й арабське «Аллах») [90, І, 506].
Ілу в західносемітській міфології, як ми пам’ятаємо, верховний бог, деміург і першопредок. Ілу — батько богів і людей, творець світобудови і всього сущого, який посилає людям потомство. Як володар світобудови, творець Всесвіту, Ілу — «батько років», «володар вічності». Він живе в центрі світобудови й уособлює собою плодоносне начало, бога родючості, який іменується биком. Ілу очолює раду всіх богів — його дітей, а дружиною і дочкою Ілу є Асірат — мати богів і людей, володарка сущого і водночас володарка моря. Ілу постає загалом як добрий, мудрий і милосердний старець, а його відмітними рисами є пасивність і бездіяльність. Ілу насамперед — символ вищої влади (як і верховний бог Ан у шумерів). Як верховний семітський бог Ілу зображувався у вигляді величного дов- гобородого старця в довгому одязі і високій тіарі з рогами, який приймає жертву, а також в образі бика [90, І, 507], що також наближує його до описів шумеро-ак- кадського Ану.За деякими джерелами, що дійшли до сьогодні, Ілу передував «Ілу батьківський», очевидно, його батько, якого Ілу скидає (пізніше батьком Ілу вважався, очевидно, Баалшамем — володар Неба). Але й Ілу поступово втрачає фактичну владу. До І тис. до н. е. культ Ілу витісняється культами місцевих божеств, а в єврейському доіудаістичному пантеоні образ Ілу (Ела) вже в першій половині
I тис. до н. е. зливається з образом Яхве. Проте свідчення уявлень про Ілу — верховне божество, яке очолює раду богів, збереглися, як твердить релігієзнавець І. Шифман, і в Біблії (Пс., 81). В елліністичний період Ілу ототожнювався із Зевсом і Кроносом, подеколи з Ураном.
Нами вже згадувався фінікійський міф про те, як Кронос (Ел) під час катастрофи приніс у жертву своєму батькові Урану (Баалшамему) єдиного сина — Єуда, що, можливо, зумовило культ Молоха [90, І, 507].Баалшамем, як спостережено при вивченні західносемітської релігії, виступає володарем небес, а в ряді випадків, можливо, і як бог Сонця. У ханаанейсько- арамейському пантеоні Баалшамем став верховним божеством, і його вшановування було значно поширене в Сирії та інших країнах Близького Сходу з кінця
II тис. до н. е. (відбитки його культу простежуються в цьому регіоні аж до V ст. н. е.) [90, І, 149]. Згідно з розглянутою нами фінікійською теогонією Баалшамему (як і давньогрецькому Урану) приречено бути скинутим власним сином Кро- носом-Елом.
Загалом, як випливає з наведених характеристик збірного імені Елохим, з одного боку, це божество характеризується архаїчними солярними рисами (що насамперед було властиве західносемітському Елу — стародавньому сонячному божеству), а з другого — деякими лунарними, що характеризували, особливо на більш пізніх етапах розвитку західносемітської релігії, верховного бога Ілу, якого ототожнювали з місячним биком, а по якомусь часі — з ізраїльським Яхве (Єво). Можливо, первісне розрізнення цих архаїчних божеств знайшло своє продовження в так званих елогівістичних і єговістичних текстах Книги Буття, де діють, як ми пам’ятаємо, спочатку Елохим, а пізніше Єгова. Про певне змішання деміургічних образів свідчить і біблійний сюжет про потоп, запозичений (як і багато інших) із шумеро-аккадської релігії, де функції різних за своєю природою богів — Енліля й Енкі — виконує один бог Єгова.