Релігія Ебли

У ХХ ст., у пустельній місцевості, у 70 км на південь від північносирійського мі­ста Алеппо (Халеба), внаслідок археологічних розкопок були виявлені залишки згадуваного вже стародавнього міста Ебли (ІІІ тис.

Проте релігія еблаїтів мала і деякі особливості. Пантеон Ебли становили як семітські, так і шумерські і хуритські божества, що природно для міста з широкими торговельними зв’язками. Загальносемітськими були боги Дагон, Іштар, Баал, Рашап, Адад та ін. Від сусідів-хуритів еблаїти запозичили вшановування Аштаби та Ішари. Головним в Ебле вважався бог Дагон, якого часто епітетували Господь, Володар богів, Пан Землі (що нагадує титулатуру шумерських богів Енліля та Енкі). Однак найбільший інтерес представляє ім’я бога Я, що є варіантом імені Яхве — таємного, невимовлюваного в іудаїзмі імені бога, який на запитання пророка яке його ім’я, відповідає: «Я єсмь сущий» [178, VI, ч. І, 106]. Можливо також, що еблаїтський Я є варіантом імені шумеро-аккадського Еа, тобто давньоєврейський Яхве, західносемітський Ямму і шумерський Енкі-Еа (як і греко-римський Посей­дон-Нептун) — це одне божество різних релігій.

^Іам вдалося розглянути у загальних рисах релігійно-міфологічні системи ха- наанейско-аморейської групи західносемітських народів, крім давніх євреїв, релігія яких хоча й увібрала в себе початки ханаанської релігії, виокремлювалася серед інших яскраво вираженим пізніше культом Яхве. Ширшого висвітлення, на наш погляд, заслуговує і релігійний та культурний світ Фінікії і Карфагена, який впли­нув через колонії і на численні середземноморські народи.

Процес становлення міфо-ритуальної етнічної системи в ізраїльтян, а та­кож споріднених їм моавітян, едомітян і амонітян мав, очевидно, багато спіль­них рис. Імовірно, згадані народи в цей історичний період перебували на стадії релігійної монолатрії, що супроводжувалася, як ми знаємо, виділенням з безлічі родоплемінних божеств головного бога. Таким богом в амонітян став Мільком, який відповідав, на думку сучасних релігієзнавців, ханаанському Молоху (з ним, як зазначалося, іноді ототожнювався й ізраїльський Яхве), у едомітян — Каус (можливо, одна з іпостасей Яхве), а в моавітян — Хамос, якому (як і Молоху) приносили людські жертви (насамперед, дітей) і який мав багато спільного з образом Яхве. Інакше кажучи, йдеться, найімовірніше, про одне й те саме бо­жество.

Філістимляни, що залишилися після навали на Єгипет «народів моря» у Ха- наані, принесли туди не тільки нову назву (Палестина), а й металообробку, при­йняли у свій пантеон місцевих семітських богів. Верховним серед них був Дагон, етимологія імені якого («риба») вказує, можливо, на його споріднення із шуме- ро-аккадським Енкі. Наразі походження Дагона не цілком ясне, як і планетарно­го божества Урана (під останнім розуміється в одному випадку Ілу, в іншому — Баалшамем). Дагон, поряд з Ілу (за однією з версій — своїм братом), вважається батьком Алійяну-Балу і тісно пов’язаний з богинею Венери Астартою. Дагон був верховним божеством не тільки прибульців-філістимлян, а й жителів стародав­нього міста сучасної Сирії — Ебла, де йому були властиві титули «володаря богів» і «господаря землі», що нагадує титулатуру як Енліля (який, будучи «володарем повітря», фактично був «господарем землі»), так і Енкі (саме ім’я якого, як ми пам’ятаємо, означає «володар землі»). Син Дагона — Балу — міг пізніше трансфор­муватися у біблійного Вельзевула — божество філістимлян, які у старозавітних пере­казах (почасти, очевидно, через постійну ворожнечу між філістимлянами й ізра­їльтянами) набуло різко негативних рис. Рівночасно епітет «Балу» міг належати, як ми знаємо, кільком різним божествам.

Поряд з іменем Дагона в еблаїтському пантеоні (і, можливо, навіть як одне з його найменувань) зустрічається ім’я бога Я (тобто Яхве), яке, не ви­ключено, є західносемітським варіантом вавилоно-ассирійського Еа (шумер­ський Енкі), що вказує, як видно, на водно-хтонічну природу перелічених бо­жеств.