Ізраїльтяни, як відомо з історії, ніколи не володіли всією землею, спочатку «обіцяною» їм богом Яхве.
Ханаанеї, що жили тут багато століть, продовжували населяти окремі області Палестини, насамперед її північно-західну берегову частину — сучасний Ліван. Одним з ханаанських міст був давній Бібл, який претендує, як і Угарит, на винахід алфавіту.
Греки, запозичивши алфавіт у ханаанеїв (яких у цій частині Палестини називають фінікійцями), використовували назву цього міста як слово, що позначає книгу («біблос»).По сусідству з Біблом, який вів жваву морську торгівлю щонайменше з XVIII ст. до н. е., розташовувались два інших портових міста — Тір і Сідон (після 1000 р. до н. е. вони вже перевищили Бібл своїм економічним і політичним значенням). Головними статтями тірського і сідонського експорту були кедрова деревина з ліванських гір і пурпурна фарба, що виготовлялася з морських молюсків. Але основне джерело добробуту фінікійців — стала посередницька торгівля лляними тканинами з Єгипту, сріблом, залізом і оловом з Піренейського півострова, слоновою кісткою і чорним деревом з Африки. Ханаанеї-фінікійці засновували свої колонії по всьому Середземному морю — у Північній Африці, Італії, Іспанії (у цих країнах ханаанеїв називали пунійцями). Мова їх, як зазначалося, була спорідненою з давньоєврейською, проте релігія продовжувала давні ханаанські традиції.
Унаслідок шлюбу ізраїльського царя Ахава з дочкою сідонського царя Єза- веллю віра ханаанеїв поширилася й у Ізраїль. Ахав побудував у своїй столиці храм, присвячений Ваалу, а Єзавель завезла в Ізраїль багатьох жерців цього культу [13, 305-306].
Філон з фінікійського міста Бібла в І ст. н. е. написав «Фінікійську історію», що складається з кількох книг грецькою мовою. У першій книзі Філон викладав фінікійські міфи, що відтворювали, очевидно, міфічну передісторію фінікійського народу. Викладаючи ці міфи, Філон стверджував, що вони ґрунтуються на творі згадуваного вже фінікійського мудреця Санхунятона з міста Беріта (Бейрута), який жив ще до Троянської війни, тобто в ІІ тис. до н. е. Санхунятона згадують й інші античні автори, називаючи ряд його творів, жоден з яких не дійшов до сьогодні. Правда, в ІУ ст. один з батьків церкви Євсевій Кесарійський, викриваючи «язичеські мерзенності», наводив великі уривки з першої книги філонівського твору, що дозволило і нам познайомитися з давньою фінікійською історією і міфологією. Проте справді наукове вивчення фінікійської культури почалося досить пізно, тільки в ХІХ ст., і продовжується дотепер [152, 5-6].