Фінікійці та їхня історія
Фінікія займала частину Ханаану, вузьку смужку землі між Ліванськими горами і східним узбережжям Середземного моря. Хоча ця земля була досить родючою, її було дуже мало, щоб прогодувати постійно зростаюче населення, і цей недолік фінікійці компенсували активним розвитком торгівлі, у тому числі посередницької.
Фінікія складалася з кількох міст-держав, найбільшими з який були Сідон, Бібл, Тір і Арвад (останні два розташовувалися на невеликих острівцях поблизу узбережжя). Багатство Фінікії приваблювало багатьох іноземних загарбників: у ХХІ ст. до н. е. у Біблі була, очевидно, встановлена влада месопотамських царів ІІІ династії Ура; у середині і другій половині ІІ тис. до н. е. фінікійські міста підпорядковувались войовничим єгипетським фараоном ХУІІІ династії (походи Тутмоса І і особливо Тутмоса ІІІ), а за фараона ХІХ династії Рамзеса ІІ все Східне Середземномор’я було поділене на дві сфери — єгипетську і хетську (до того ж більшість фінікійських міст залишилися підпорядкованими Єгипту, а північ Фінікії підкорилася хетам). У підпорядкуванні хетів, як відзначалося, опинилося і місто-держава Угарит, розташоване північніше Фінікії і заселене переважно амореями.Наприкінці ІІ тис. до н. е. Східне Середземномор’я атакували так звані народи моря, які знищили Хетську державу, зруйнували Угарит, напали на Єгипет. Приблизно в цей самий час і дещо пізніше з внутрішніх районів Передньої Азії в Сирію і Палестину вторгаються нові семітомовні племена. Одні з них — арамеї— заполонили Сирію, інші — Палестину і Зайордання. У їх числі були й предки євреїв, що пізніше створили свою державу Ізраїль. Ханаїанеї, що жили в районах, захоплених арамеями і євреями, були частково знищені, частково асимільовані, частково перебралися на єдину смужку землі, яка залишилася поза цими вторгненнями, — у Фінікію (щоправда, філістимляни — один з «народів моря» — зруйнували Сідон) [152, 7-9].
Перший етап колонізації
Переселення ханаанеїв із зайнятих іншими племенами районів створило у фінікійських містах демографічну напругу, виходом з якої могло стати виселення частини населення за море, тобто колонізація. У ході цього першого етапу колонізації, що охоплює останню чверть ХІІ і першу чверть ХІ ст. до н. е., фінікійці оселилися в Південній Іспанії, на північному березі Африки і на деяких островах Егейського моря. Основною, якщо не єдиною, метрополією фінікійських колоній став Тір, що істотно сприяло його збагаченню. Тірський цар Хірам, який правив у Х ст. до н. е., побудував нові храми богині Астарти, яка широко вшановувалася усіма фінікійцями, і тірського міського бога Мелькарта (цей самий цар, згідно з біблійними переказами, допомагав Соломонові будувати храм Єгови).
Проте незабаром у Тірі розгорнулася гостра політична боротьба. Онук Хі- рама Абдастарт був убитий синами своєї годувальниці, і старший з них став царем. Після дванадцятирічного правління його також позбавили життя, і до влади повернулася стара династія, представлена ще трьома монархами. Останнього з них — Фелета - скинуто й убито, а владу захопив жрець Астарти Ітобаал, який заснував нову династію і зосередив у своїх руках на певний час і світську, і духовну владу. Ітобаал уклав союз з ізраїльським царем Ахавом, за якого віддав свою дочку Єзавель. Археологічні розкопки свідчать, що у столиці Ізраїлю Самарії був надзвичайно сильний фінікійський вплив.
В останній чверті ІХ ст. до н. е. у Тірі знову виник гострий конфлікт між царем Пігмаліоном, правнуком Ітобаала, і верховним жерцем Ахербом. Цього разу конфлікт між царською і жрецькою владою завершився перемогою царя, й Ахерба стратили. Його вдова Елісса (вона ж сестра царя) зі своїми прихильниками спочатку втекла на Кіпр, а потім переправилася в Північну Африку. Там 823 р. до н. е. утікачі заснували Нове Місто — Карфаген, яке очолила Елісса [152, 10-12].
Другий етап колонізації
Другий етап колонізації охоплює ІХ-УІІ ст.
до н. е. У ході колонізації фінікійці заполонили величезні простори Середземномор’я (Кіпр, Сицилія, Сардинія, північне узбережжя Африки і південь Піренейського півострова), створивши велику морську державу, що підкорилася Тіру (крім Карфагена, оскільки Елісса сама царського роду). Однак на Фінікію насувалася небезпека зі сходу, де укріпилася Ассирія. Можливо, саме страх перед ассирійцями штовхнув свого часу Ітобаала на союз з Ахавом. Але союз з Ізраїлем виявився неміцним. Сина Ахава (і онука Ітобаала) скинуто і убито разом з його матір’ю, а союз Ізраїля і Тіра фактично розірвано. Син Ітобаала Балеазор був змушений платити данину ассирійському царю. Падіння Ассирії в УІІ ст. до н. е. звільнило фінікійців від підкорення цій державі, але претензії на владу у Фінікії і навколишніх районах висунули Єгипет і Вавилон. Верх у цій боротьбі взяв Вавилон, і його цар Навуходоносор підкорив весь цей регіон з Фінікією включно. На якийсь час у Вавилоні опинилися навіть царі Тіра, Сідона й Арвада, а частина фінікійського населення була переселена до Месопотамії [152, 12-15].Після захоплення Вавилона персами 539 р. до н. е. фінікійці визнали владу перського царя Кіра. Фінікійці взяли активну участь у греко-перських війнах на стороні Персії. У цю епоху на перше місце серед міст Фінікії вийшов Сідон, чиї кораблі були найкращими в перському флоті. У 349 р. до н. е. фінікійці повстали проти персів під керівництвом Сідона. Проте повстання придушили, а Сідон учергово зруйнували. Лише через одинадцять років перси були розгромлені Александром Македонським, чиї війська вторглись у Фінікію. Македонське завоювання відкрило у Фінікії, як і в інших країнах Близького Сходу, нову епоху, що якісно відрізняється від колишньої — елліністичну. В цю епоху фінікійська цивілізація поступово втрачає свої оригінальні риси: фінікійські божества ототожнюються з еллінськими (а пізніше і з римськими); фінікійське мистецтво і ремесло набуває загальноелліністичних і загальноримських форм; фінікійську мову усе більше витісняє грецька; зникає місцева монархія, і фінікійські міста перетворюються на звичайні провінційні міста елліністичних держав, а потім Римської імперії.
Після смерті Александра Фінікією спочатку заволоділи Птолемеї, центром володінь яких був Єгипет, а потім нею оволоділа інша елліністична династія — Селевкідів. Разом із залишками цієї держави Фінікія 64 р. до н. е. була приєднана до Риму. В І ст. н. е. тут поширюється християнство, котре повністю витісняє фінікійську релігію. Після розпаду Римської імперії на Західну і Східну Фінікія стала, природно, частиною останньої. У VII ст. її завоювали араби, які асимілювали залишки фінікійців і поширили тут іслам. І сама назва Фінікії і фінікійців залишається тільки в роботах дослідників [152, 15-18].