Угаритський цикл і його сакральні персонажі
Зміст табличок загалом зводиться до такого. Бог смерті і підземного світу Муту (Марнотратник) запрошує бога землі Балу до себе на бенкет. Наляканий Балу спочатку погоджується, проте надалі змінює рішення і кохається зі своєю сестрою і милою Анат (внаслідок чого народжується син-телець).
Муту вбиває Балу за непослух. За допомогою богині Сонця Шапашу Анат відносить Балу на гору Цапану і ховає його там. Ілу і Асірат — батько і мати богів — вирішують зробити царем богів і володарем землі Астара, епітет якого «жахливий». Тим часом Анат вимагає, щоб Муту повернув їй Балу. Муту відмовляється, і тоді Анат вбиває його, розрубує, подрібнює його останки і розсіює їх по полю. На ту пору батько богів Ілу отримує звістку про пробудження природи, і це означає, що Балу повертається до життя. Балу розправляється з синами Асірат (сам Балу вважається і сином Ілу, і сином Дагона) і посідає знову свій царський престол. Воскресає також Муту, і між ним і Балу відновлюється двобій, який закінчується безрезультатно. Злякавшись гніву верховного бога-батька Ілу, Муту повертає Балу його царство владики землі [156, 10-13].У табличках угаритського циклу містяться також відомості про боротьбу Балу з богом моря Ямму і Змієм Туннуну (Латану). В них йдеться про посольство Ямму до зборів богів з вимогою видати на розправу Балу. Ілу погоджується з Ямму. Відбувається поєдинок між Балу і Ямму, в якому перемагає Балу. Відомий також сюжет (що погано зберігся) про герць Балу і Змія, в якому бере участь і Анат. Поема про любов і сумісну боротьбу Балу і Анат, якій належало центральне місце у давній угаритській релігії, має свої паралелі в інших релігійно-міфологічних системах. Наприклад, обрядовість грузинського свята Бослоба і сванського Белобгу (аналогічний Бослоба і, імовірно, слов’янському Білобогу) тотожна священному шлюбу, описаному в угаритській поемі про Балу і Анат.
Культ бога, що вмирає і воскресає, аналога угаритського Балу, був значно поширений у давніх суспільствах сиро- палестинського регіону, а в хуритському пантеоні Балу відповідав Тешуб, а його батькові Дагону — Кумарбі. Примітно, що Муту — супротивник Балу — також бог, що вмирає і воскресає, і в цій іпостасі він є уподібненням Балу [156, 14-40].Інше божество, тотожне Балу, — Астар «жахливий», якого після загибелі Балу від Муту верховний бог Ілу і його дружина Асірат «морська» роблять царем світобудови. І хоча Астар в угаритській поемі — смішний, безсилий і боязкий карлик, який намагається порівнятися з Балу, але неспроможний виконувати його функції, тим не менше стає «царем всесвіту» (один з титулів іудейського Яхве). Астар залишається царем аж до воскресіння Балу, тобто протягом всього періоду посухи, спричиненої смертю Балу. Культ Астарта набув загального поширення в давньосемітських релігіях: у Південній Аравії Астар вшановувався як бог-войовник і подавець дощу (тобто був точним аналогом угаритського Балу) і навіть посів перше місце в пантеоні, відтіснивши Ела (Ілу) на другий план; у сиро-палестинському регіоні культ Астара засвідчений власними іменами з Ебли III тис. до н. е. (наприклад, «раб Астара», що нагадує біблійний «раб Яхве»); у Моаві Астар вшановувався як одна з іпостасей місцевого верховного божества Келюша (аналогічний єврейському Яхве) — «Астар-Келюш»; культ Астара в іпостасі Бел-Астора засвідчений також в Пальмірі. На думку російського дослідника давньосемітських релігій І. Шифмана, є достатньо підстав вважати, що за Зевсом-Демарунтом елінізованої фінікійської релігії і чоловічим виглядом Афродіти на фінікійському Кіпрі (бог Афродіт античної традиції) також криється Астар. У Біблії Астар не згадується, але видається дуже правдоподібним, що він відповідає Аваддону — «згубнику», який в Новозавітному Апокаліпсисі Св. Іоанна ототожнений з «ангелом безодні» Аполліоном [156, 40-43]. Отже, можна припустити, що Аполліон-Аваддон не тотожні грецькому Аполлону, а походять, радше, від семітського Адоніса, спорідненого грецькому Діонісу-Плу- тону, тобто антиподу Аполлона.
Однією з паралелей Діоніса був Арей-Марс, тотожний, імовірно, семітському Астару — чоловічому аспекту богині Венери.В угаритському циклі Ямму і Астар домагаються в Ілу, щоб їм було дозволено звести «будинок» (Муту, очевидно, його мав) — це означає, що вони добиваються царської влади над богами і над Всесвітом. Очевидно, існував прямий зв’язок між володінням будинком (тобто храмом) і виконанням божеством його функцій, оскільки становище царя в світі богів затверджується спорудою храму і зберігається разом з храмом. З огляду на викладене, зазначає І. Шифман, стає зрозумілим те особливе значення, яке біблійна традиція надає будівництву храму Яхве в Єрусалимі, про що прямо йдеться в поемі про боротьбу Балу з Ямму, де «Милостивий, Ілу милосердний сказав: «Ім’я сина мого — Яву! І нарік ім’я Ямму». Яву (ую) або Єво — це, ймовірно, друге ім’я бога Ямму (ут). Єво вшановували в Бейруті, де він ототожнювався з Посейдоном й іудейсько-ізраїльським Яхве (уйи>) [47, 464, 479].
Отже, Яву-Єво, Ямму, Яхве, Сет і Посейдон-Нептун тісно пов’язані з образами Муту-Плутона, — це одне й те саме божество «низу», бог водної стихії, що уособлював у давньосемітській релігії сили зла разом зі Змієм Латану (Левіафаном). В іудейській Торі і старозавітних текстах Ямму-Яхве приписані, з огляду на зазначене, всі здійснені Балу подвиги, а сам Балу разом з Анат-Астартою схильний до остракізму і приречений на знищення, оскільки всі негативні характеристики його ворогів тепер міцно закріплені саме за ним. Як і його ім’я Бел, Баал (тобто «владика»), співвідношуване в угаритських текстах з Ададом, стає пізніше необхідною приставкою до імен Астара, Амона (карфагенський Баал-Хаммон, ототожнюваний, як і Яхве, з Молохом), а також з біблійним Вельзевулом. Водночас угаритсь- кий сакральний цикл, що описує космогонічні процеси і відомі на ті часи космічні події, містить цікаві вказівки на сили, що змагаються, представлені образами Муту, Ямму, Астаром і Балу, які, ймовірно, втілюють відповідні планети Сонячної системи (як і Ілу, Асірат, Анат, Дагон, Шапаш та ін.). Зміст угаритського циклу — це і розповідь про те, як нащадки Ілу — батька богів — ділять між собою владу над різними рівнями світобудови: Балу стає богом небес (атмосфери) і землі, Ямму — богом моря і земних вод, Муту — богом підземного світу. Подальша боротьба богів, на думку дослідників [156, 22], це боротьба життя (Балу) зі смертю (Ямму-Яхве і Муту) і перемога життя (Балу). Цей угаритський цикл тотожний і давньогрецькому, де розподіл світу відбувається між Зевсом-Юпітером, Посейдоном-Нептуном і Аїдом-Плутоном, а солярні боги — Геліос і Аполлон-Феб — посідають в них окреме місце.
Розглянемо тепер, як розвивалися образи Великої богині і її чоловічих корелятів у Давній Греції, для чого звернемося до знайомих нам по другому тому нашого видання Елевсинських містерій [116, II, 346-348].