Підміна Балу
У прадавніх релігіях, які пізніше були сприйняті семітами, відбулася пряма підміна колишніх благих божеств на їх протилежності, які з часом і посіли головні місця в пантеоні, а потім по
чали набувати монотеїстичних рис.
Наприклад, первісний Балу (Адад) постійно бореться з руйнівними, загрозливими для Всесвіту морськими та хтонічними силами, які уособлені богом моря Ямму та богом пекла Муту (найімовірніше, це подвійний образ єдиного божества злого начала: Енкі-Мардука). Балу навіть гине в цій боротьбі, перетворюючись на благого бога рослинності, що вмирає і воскресає, який захищає родючість землі від посухи злого бога Муту, який теж вмирає і воскресає. Саме цей Балу (Баал-Хаддад, тобто Адад) ототожнювався із Зевсом та Юпітером. Східносемітський Бел (Бол, Віл, Ваал, Баал) ототожнювався вже не тільки із Зевсом, а й з козлоногим Паном (наслідок об’єднання Енліля — брата Адада та Мардука — сина Енкі). В Біблії Баал постає головним супротивником єврейського Яхве (хоча відомо, що супротивники Балу — це водно-хтонічні чудовиська Ямму та Муту), але якийсь час культ Ваала був навіть офіційним у давньому Ізраїлі та Іудеї. Вважалося, що Баал живе на горі Північна (Цапану, звідси Баал-Цапан), і в різноманітних ханаанських племен були власні і такі ж різноманітні «ваали», в образі яких, очевидно, переплелися риси Балу — сина Ілу (тобто справжнього Адада) та Балу — сина Дагона (тобто Думузі-Асаллухі-Мардука). В Угариті, наприклад, було два храми — Баала і Дагона (сина і батька), що свідчить, очевидно, про здійснену вже підміну колишніх Адада та Ілу-Енліля. При цьому Дагон, починаючи з аккадського Саргона Давнього (міф про народження якого через тисячу років буде покладено в біблійні перекази про народження Мойсея) вважався не тільки богом землеробства та рибальства, а й богом війни та заходу (тобто смерті, що якраз відповідає образу Муту-Ямму).Були й інші, очевидно протилежні, приклади: в Еблі існували храми Шама- ша (бога сонця), Хаддада, Рашапа (Аполлон-Арес), Іштар-Венери; в Марі також були храми Левів (солярний культ), Шамаша та Іштар, але поруч вже стояли храми Дагона (Енкі) та богині Нінхурсаг (шумерська дружина Енкі). В Пальмірі вже повністю панував Бел-Мардук, ототожнений із Зевсом-Юпітером, а символом його начебто сонячного супутника Малакбела було козеня — відомий символ Діо- ніса та Пана. Тут, як зазначалось, існувало дві тріади богів, одну з яких очолював Бел (Мардук), а іншу — Баалшамем, який у ці часи був, очевидно, вже повністю ототожнений з батьком Бела — Дагоном і якому, як і Яхве в Єрусалимі, жертвували козлів. Був тут і храм Набу — сина Мардука, а також храм Бел-Хаммона, пов’язаний із солярними символами (але це, радше, символи «підземного сонця», оскільки Хаммон може бути наближеним до єгипетського бога в образі чорної кобри — Амона). Існував у Пальмірі і храм богині Аллат, яка сприймалася тут як Атарга- тіс (Анат-Астарта). А головними богами вважались: Баалшамін (Енкі-Ямму), Бел (Мардук-Муту) та Набу (син Мардука-Думузі).