Баал і Баалшамем

Ханаанейсько-аморейський Баал-Шамем (Баал-Шамін,Баал-Самін — букв. «володар небес»), як зазначалося, вва­жався спочатку богом — владикою неба, а інколи — навіть як бог Сонця (можливо, це було його первісною сутністю).

Баалшамему, очевидно, відповідає Уран (Ан, Ілу Батьківський), проти якого по­стає його син Ел (Ілу-Сатурн). Саме Урану, згідно з фінікійськими переказами, Ел-Сатурн приносить в жертву свого сина. Культ Баалшамема був значно поши­рений у Сирії з кінця ІІ тис. до н. е. (в період, коли євреї-хабіру почали масово прибувати в Ханаан). У ханаанейсько-арамейському пантеоні Баалшамем був вер­ховним богом, а вже в еліністичну епоху почав ототожнюватися із Зевсом-Юпіте- ром. Судячи з епітетів Баалшамема («великий та милосердний», «добрий та той, що дає»), навколо його культу на початку нашої ери почало складатися релігій­но-етичне вчення про Боже милосердя та воздаяння, оскільки культ Баалшамема був генетично пов’язаний з культом Бога, який називався «Той, чиє ім’я благосло­венне у вічності» (саме цей бог міг посісти місце Баалшамема, як і Бела, в паль­мірській тріаді ще в ІІ-ІІІ ст. н. е.). У давньоарабській релігії Баалшамем (Баалса- мін) вшановувався в Набатеї та у сафських арабів [90, І, 149]. Інакше кажучи, в Пальмірі, як і в багатьох інших містах давнього Ханаану, співіснували паралельні культи, які мали тенденцію до об’єднання одне з одним (так Баалшамем злився, очевидно, з батьком Баала — Дагоном).

Баалу (Баал-Хаддаду) поклонялися також у фінікійському Геліополісі — Ба­альбеку (сучасний Ліван), де він, очевидно, вже остаточно злився зі своїм бать­ком Баалшамемом-Дагоном, але був ще наділений солярними рисами, хоча й ототожнювався із Зевсом-Юпітером. Крім величного храму Баалу (який переви­щував своїми розмірами та монументальністю навіть пальмірський храм Бела), тут існували також храми Меркурія (Набу), Діоніса (тобто синів Мардука і Енкі) та Астарти-Венери.

Проте був у Баальбеку і храм Муз (супутниць сонячного Феба-Аполлона), що свідчить про певний синкретизм цього культового міста давнини, яке було присвячене Зевсу Геліополітанському (тобто Юпітеру міста Сонця). Цей склад­ний образ, імовірно, уособлював синтез Баалшамема (злитого з часом з Енкі- Ямму) та Баал-Хаддада (злитого, у свою чергу, з Мардуком-Муту) і сприймався як Зевс-Юпітер — головний бог греко-римського (тобто зовсім іншого, індоєвропей­ського пантеону). Саме цей бог у часи античності почав набувати монотеїстичних рис (але коли Антіох ІІІ Великий — цар держави Селевкідів — 203 р. до н. е. завою­вав Палестину і встановив у Єрусалимському храмі Єгови статую Зевса-Юпітера, це було сприйнято давніми євреями як святотатство, оскільки вони, очевидно, точно знали, хто є справжнім їхнім богом). Прикметно при цьому, що єврей­ський бог вдачі та щастя Гад також ототожнювався з планетою Юпітер (в той самий час у індоєвропейців, зокрема у слов’ян, цим словом позначається зовсім інша істота).

У Карфагені Баал (тут він називався Баал-Хаммон) посідав друге місце після верховного жіночого божества Танніт (Тінніт — тотожна, очевидно, синкретич­ній Атаргатіс). Баал-Хаммон зображувався з колоссям, як і ханаанейсько-аморей- ський та філістимлянський бог Дагон, але ототожнювався із Сатурном (можливо, внаслідок злиття образів Ела-Кроноса та Дагона-Океана, тобто синів Урана та Геї). Водночас відомо і про ототожнення Баал-Хаммона з Юпітером-Мардуком (як сином Дагона, а не Ела). Очевидно, цей образ був наближений, як зазнача­лось, і до єгипетського Амона. У Карфагені вшановувався і Решер (Решап), голов­ним атрибутом якого був, як і у грецького Аполлона, лук.