Дагон
Балу, як і Рашап, — чоловік Анат. Але він, за однією з версій, не є законним сином Ілу, а вважається сином Дагона, оскільки наложниця Урана (Ілу Батьківського), яка стала його матір’ю, потрапила до Дагона вже вагітною.
Дагон був ханаансько-аморейським богом землеробства та рибальства — братом Ела (Ілу), сином Урана (Ілу Батьківського, тобто Неба) і Землі (очевидно, Океаном, оскільки ототожнювався з морським богом). Цей Да- гон-Даган і вважався батьком Алійяну-Балу. Даган («риба Ану») був пов’язаний з Астартою — сестрою Анат і, за деякими версіями, вважався батьком Адада, звідси, очевидно, тотожні імена його сина Баала: Алійяну і Хаддад. Етруський Даг (Таг) також ототожнювався з Дагоном-Даганом. Ототожнювали Дагона і з Енлілем-Ел- лілем (який у західносемітській релігії був, очевидно, Ілу-Елом — богом планетиСатурн і братом Дагона), а також з хуритським Кумарбі (теж божество планети Сатурн, якого з Дагоном споріднював один з тотожних для них символів — колос). Але Дагон — це насамперед Океан, рибо-людина, бог рибальства, що наближує його до класу морських богів — Енкі, Нептун, Посейдон, Ямму. Наприклад, в Еблі Дагон був головним богом, відомим там і під іменем Я (йа, еа), що ототожнює його з Еа, Ейа, Енкі, а також з Ямму, який споріднений з Яхве. З богом моря ототожнювався і карфагенський Мелькар, а з Мелькаром — Адоніс. Інакше кажучи, шумерський Енкі — це Дагон, Мелькар, Ямму, Яхве, який в якості бога морської безодні був споріднений з Думузі-Адонісом, своїм сином-іпостассю. Наприклад, головним богом фінікійського Сідона був Ешмун — бог, що вмирає і воскресає, пов’язаний з Астартою та подібний Атісу, а також Адонісу-Діонісу-Думузі. Вважалося, що Ешмун, як і Єво (Єгова, Яхве, Ямму) народився в Бейруті (тобто образ «батька-сина»), а в Сідоні разом з храмом Ешмуна був і храм Мелькарта-Ямму. Отже, Ешмун є аналогом шумерського Асаллухі-Думузі (тотожний і Адонісу-Адо- наю) і водночас — іпостассю Енкі-Ямму-Яхве.
Балу, найімовірніше, став вважатися сином Дагона на пізніших етапах розвитку західносемітської релігії, а раніше він був законним сином верховного бога Ілу (шум. Ан-Енліль), мав такий самий, як і батько, символ — бика. Балу — це володар землі, а пізніше — і володар Всесвіту, оскільки саме він змінює Ілу як глава пантеону. Балу називали князем (як шумерського Енкі або єгипетського Геба, в чому теж відображена амбівалентність цього образу). Він (як і давньоарабський Аллах) батько трьох доньок, які, очевидно, були різними іпостасями (разом з їхньою матір’ю Анат) жіночого божества Землі, Місяця, підземного світу та Венери (через злиття образу Анат зі своєю сестрою Астартою).
Балу
Балу — складний і багато в чому визначальний образ для правильного розуміння подальшого розвитку західносемітської релігії. Оскільки саме цей образ був з часом підмінений на протилежний, унаслідок чого космічні вороги Балу були ототожнені саме з ним, а самі зайняли його місце володаря Всесвіту. Балу на більш ранніх етапах уособлював, з огляду на зазначене, шумерського бога грому, бурі, вітру Адада (Ішкура, Іма), «підлеглим» якого на Кам’яній Могилі був Енкі. Адад — це син Ана (Ілу Батьківського) та брат Енліля (Ілу-Ела). Саме йому повинна перейти влада над світом після Ана-Урана та Енліля-Сатурна, оскільки в астральному плані Адад — це Юпітер, а після нього — сину Енліля — Нінурті (Марс). Але, як ми знаємо, у східних семітів шумерського Адада підмінив Мардук- Думузі, син Енкі, а не Енліля. Подібне відбулося і у західних семітів, де первісний Балу — син Ілу, що ототожнювався з шумерським Ададом, був підмінений Баалом — сином Дагона (Енкі). Саме цей Дагонів Баал був завезений до Стародавнього Єгипту, де справедливо ототожнювався з Сетом-Апопом (тим-таки Енкі), а прадавній єгипетський Осирис уособлював радше саме Юпітер, який тільки пізніше (злившись з образом Думузі і його козлоногого супутника Пана) став сприйматися в іпостасі Плутона.